Постанова Київський апеляційний суд № 753/6023/18

Постанова Іменем України 08 вересня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/6057/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Білич І.М., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року в складі судді Колесника О.М. у справі №753/6023/18 Дарницького районного суду м. Києва за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Молодіжне" до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, В С Т А Н О В И В: В квітні 2018 року позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Молодіжне" (далі - ОСББ "Молодіжне", ОСББ) звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 , отримуючи житлово-комунальні послуги, не сплачує за них, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 43 495,64 грн, просив стягнути дану заборгованість з відповідача. Крім того, посилаючись на те, що відповідачкою прострочено виконання грошового зобов`язання по оплаті житлово-комунальних послуг, позивач просив у відповідності до вимог статті 625 ЦК України стягнути інфляційні втрати в сумі 8 173,90 грн та 3% річних в сумі 1 760,28 грн, що разом становить суму 53 429,82 грн. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 січня 2020 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка, діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обгрунтування апеляційної скарги посилалися на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні виклав доводи позивача, зазначені у позовній заяві, як встановлені обставини у справі, не надаючи оцінки таким доводам. Судом не взято до уваги, що з поданих позивачем доказів на підтвердження позовних вимог неможливо встановити чи дійсно була заборгованість у відповідача, за які саме надані послуги та за який період. В наданих позивачем розрахунках заборгованості, кошторисах надходження і витрат на утримання будинку та прибудинкової території взагалі відсутні будь-які посилання на встановлені тарифи, а також відсутні обгрунтування розміру заборгованості. До того ж розрахунок заборгованості не містить відомостей про дату складання. Вважала, що надані позивачем докази не є належними та достатніми для ухвалення рішення про задоволення позову. Судом не враховано, що всупереч вимог закону в позовній заяві позивач не вказав, що зазначені потреби ОСББ задовольняє шляхом самозабезпечення чи шляхом укладення договорів з виконавцями та до позову не надав будь-яких рішень щодо встановлення тарифів, укладення договорів з виконавцями послуг і вартість цих послуг або ж послуг шляхом самозабезпечення. Вважала, що за наявності тих доказів, які містяться в матеріалах справи, у суду не було правових підстав для задоволення позову. Крім того, як на підставу скасування рішення суду посилалася на порушення норм процесуального права. Зокрема, зазначила, що суд проігнорував клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки згідно журналу судового засідання головуючий не оголошував таке клопотання та не ставив на обговорення. На думку відповідачки, за таких обставин, у суду були відсутні підстави для ухвалення заочного рішення. В порушення вимог ст. 281 ЦПК України суд не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Також, зазначила, що за своєю формою та змістом заочне рішення не відповідає вимогам, встановленим ст. 263, 265 ЦПК України. За наведених обставин просила скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2018 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Заперечуючи проти апеляційної скарги позивач подав відзив. Посилаючись, що рішення суду є законним та обгрунтованим, ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а доводи апеляційної скарги безпідставні, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній. Представник позивача - ОСОБА_8 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Представник третьої особи ОСОБА_9 - Бачек М.А. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . В будинку АДРЕСА_1 власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку створено ОСББ "Молодіжне", що підтверджується Статутом ОСББ "Молодіжне" та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Пунктом 2.1 Статуту ОСББ "Молодіжне" передбачено, що створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом. Згідно пунктів 8.2.7, 8.2.9 Статуту ОСББ "Молодіжне" співвласник ОСББ зобов`язаний додержуватися вимог правил щодо користування і утримання житлового будинку, прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; своєчасно і повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що ОСОБА_1 , як власник квартири та зареєстровані члени сім' у період з 2015 по грудень 2017 року споживали житлово-комунальні послуги, в тому числі послуги з утримання будинку та прибудинкової території, опалення, постачання холодної та гарячої води, однак свої обов`язки відповідачка, як співвласник багатоквартирного будинку виконувала неналежним чином та не в повному обсязі сплачувала житлово-комунальні послуги. З наведеного слідує, що між позивачем та відповідачем склалися відносини у сфері житлово-комунальних послуг, які регулюються положеннями Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон). Статтею 15 Закону передбачено, що до обов`язків власника - члена об`єднання (співвласника), зокрема віднесено: своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; виконувати передбачені статутними документами обов`язки перед об`єднанням, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень. Крім цього відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку регулюються також Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону №417-VIIIспіввласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Отже, відповідно до наведених положень закону особа, яка є власником приміщення, і у свою чергу, співвласником багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку (сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги), а об`єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів. Як вбачається з матеріалів справи протоколами ОСББ "Молодіжне" від 04.12.2014 та від 17.12.2015 затверджено кошторис надходження і витрат на утримання будинку та прибудинкової території, в тому числі по будинку АДРЕСА_1 (а.с. 23-24). Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано до позову будь-яких рішень якими встановлено тарифи на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки ОСББ не є виробником та/або виконавцем житлово-комунальних послуг, визначених відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", так як не надає і не виробляє таких послуг, а отже і не формує цін чи тарифів на послуги, які підлягають встановленню (затвердженню) органами місцевого самоврядування. Більш того, ОСББ, які самостійними (власними силами та/або із залученням на договірній основі інших юридичних та фізичних осіб) забезпечують утримання будинку і прибудинкової території, при визначенні розміру внесків (платежів) на таке утримання повинні виходити з розміру витрат, передбачених кошторисом об`єднання. Доводи апеляційної скарги, щодо ненадання позивачем доказів укладення договорів з виконавцями послуг і вартості цих послуг, також відхиляються колегією суддів, оскільки вартість послуг з утримання будинку та надання житлово-комунальних послуг зазначена у кошторисі, про який вказано вище. До того ж, ненадання позивачем договорів, укладених з виконавцями послуг, чи доказів на підтвердження утримання будинку шляхом самозабезпечення не є підставою для скасування рішення суду, оскільки предметом спору є заборгованість відповідачки з оплати житлово-комунальних послуг і доведенню підлягає факт неналежного виконання обов`язку щодо сплати боргу та розмір заборгованості. Водночас, колегія суддів враховує, що відповідачка не заперечувала того факту, що вона отримувала житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 та користувалася ними. Також, відповідачка не висловлювала жодних претензій щодо якості отриманих житлово-комунальних послуг протягом всього період їх нарахування. Факт реєстрації в належній відповідачці квартири членів її сім`нею не оспорювався. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши всі зібрані по справі докази та з`ясувавши, що ОСОБА_1 не сплачувала вартості отриманих житлово-комунальних послуг, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачки заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. З матеріалів справи вбачається, що згідно розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги загальний розмір боргу ОСОБА_1 з оплати житлово-комунальних послуг за період з січня 2015 року по грудень 2017 року становить 43 495,64 грн (а.с. 6). Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що розрахунок заборгованості є неналежним доказом на підтвердження розміру заборгованості, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості на підтвердження позовних вимог завірений належним чином, містить підпис уповноваженої особи та печатку ОСББ "Молодіжне", а отже в силу ст. 77 ЦПК України є належним доказом у справі. Крім того, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачка, заперечуючи проти розміру заборгованості, не надала до суду першої інстанції своїх розрахунків та не спростувала розрахунок позивача. Апеляційна скарга також не містить доводів щодо невірності розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Також слід зазначити, що в суді апеляційної інстанції представнику відповідача неодноразово надався час для надання власного розрахунку заборгованості та проведення звірки сплачених і зарахованих коштів в рахунок сплати комунальних послуг. Відповідачка, діючи через свого представника, правом надання розрахунку скористалася на власний розсуд та лише в клопотанні про надання доказів зазначила, що її заборгованість за житлово-комунальні послуги складає 15 207,48 грн за період з червня 2016 року по грудень 2017 року. Однак, жодних обґрунтувань та доказів не зарахування конкретних сум у певний період не надала. Також не довела, які суми не враховано позивачем при формуванні заборгованості. У зв'язку з тим, що апеляційним судом неодноразово надавалася можливість відповідачу через представника завчасно надати докази на підтвердження не врахування позивачем сплачених коштів за отримані комунальні послуги, але такі докази завчасно до судового засідання не було надано суду. Направлення копій квитанцій учасникам справи в день судового засідання колегією суду визнано зловживанням стороною відповідача своїми процесуальними правами. В судовому засіданні представник відповідача не зазначила яка з наданих копій квитанцій не врахована позивачем. Наданий розрахунок про визнання заборгованості у розмірі 15 207,48 грн також не містить посилань на неврахування позивачем оплат за конкретний період. Відповідачка, заперечуючи проти розміру заборгованості, лише вказала на те, що розрахунок не містить дати складання, а також відомостей які саме надані послуги та за який період. Водночас, як вбачається з розрахунку заборгованості, в ньому зазначено, що борг нараховано за квартплату, опалення, постачання холодної та гарячої води за період з січня 2015 року по грудень 2017 року. Також зазначено, що ОСОБА_1 частково сплатила житлово-комунальні послуги. Крім того, в розрахунку зазначено, що нарахування за отримані послуги холодного та гарячого водопостачання здійснено з розрахунку кількості зареєстрованих осіб, відповідно до норм споживання на одну особу (а.с. 6). Щодо відсутності в розрахунку дати його складання, то такі доводи не спростовують висновків суду про наявність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Як вбачається з розрахунку заборгованості нарахування здійснювалися за квартплату, опалення, гаряче водопостачання та холодне водопостачання. Зокрема, нарахування квартплати та плати за опалення здійснювалося із розрахунку загальної площі квартири - 90,20 кв.м. В свою чергу, нарахування заборгованості за холодне та гаряче водопостачання розраховувалася, виходячи із норми споживання на одну особу, а саме: за холодне водопостачання 5,50 куб.м. на одну особу, а за гаряче водопостачання - 3,50 куб.м. на одну особу. З розрахунку також вбачається, що нарахування заборгованості за водопостачання здійснювалося, виходячи із 5 зареєстрованих в квартирі осіб. Враховуючи, що нарахування житлово-комунальних послуг з квартплати та опалення здійснювалося, виходячи із площі квартири, нарахування за холодне та гаряче водопостачання, виходячи із норми на одну особу із п`яти зареєстрованих в квартирі осіб, а відповідачка жодних заперечень щодо загальної площі квартири та кількості зареєстрованих осіб не наводила, а ні в заяві про перегляд заочного рішення, а ні в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення боргу з оплати житлово-комунальних послуг у повному обсязі. Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо обгрунтованості позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на таке. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз наведених положень дозволяє зробити висновок про те, що наявність боргу за житлово-комунальні послуги не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання. Згідно розрахунку, наданого ОСББ "Молодіжне", на суму заборгованості 43 495,64 грн за період з січня 2015 року по грудень 2017 року сума інфляційних втрат становить 8173,90 грн та сума 3% річних - 1760,28 грн (а.с. 7). Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не наводила доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Також, звертаючись до суду із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 не наводила доводів щодо необгрунтованості позовних вимог в цій частині та відповідно не надала доказів на підтвердження таких доводів. Загальна сума заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних становить 53 429,82 грн. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 отримувала житлово-комунальні послуги, однак не сплачувала їх вартості внаслідок чого утворилась заборгованість, дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про наявність правових підстав для стягнення такої заборгованості разом з інфляційними втратами та суми 3% річних. Рішення суду є законним та обгрунтованим, судом правильно застосовано норми матеріального права. які регулюють спірні правовідносини. До того ж, рішення суду містить вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини, як того вимагає ст. 265 ЦПК України. В мотивувальній частині рішення вказані результати розгляду. Відтак, є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо невідповідності рішення суду вимогам ст. 263, 265 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що в судове засідання на 14.11.2018 ОСОБА_1 не отримувала судову повістку спростовуються зворотним поштовим повідомленням (а.с. 35). Посилання скаржника на те, що в матеріалах справи наявні два зворотних повідомлення від позивача та відповідача і в графі "вручено" один і той же підпис, що на думку відповідачки, свідчить про отримання листів однією і тією ж особою, а не особисто ОСОБА_1 , висновків суду про наявність правових підстав для задоволення позову не спростовують та не можуть бути підставою для його скасування. Більш того, такі посилання відповідачки є її особистими міркуваннями та не підтверджені належними доказами. При цьому, слід зазначити, що в день судового засідання - 14.11.2018 від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, зі змісту якого вбачається, що представник обізнаний про судове засідання на 14.11.2018 (а.с. 40). За приписами ст. 64 ЦПК України представник діє від імені особи, яку він представляє. З наведеного слідує, що відповідачка була належним чином повідомлена про судове засідання на 14.11.2018. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом не вирішено клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання та не постановлено ухвалу про заочний розгляд справи. Однак, таке порушення судом норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.Також таке порушення норм процесуального права не є обов'язковою підставою, які визначені ч. 3 ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що представник відповідача - ОСОБА_2 , звертаючись до суду з клопотанням про відкладення розгляду не надав доказів, які підтверджують поважну причину неявки в судове засідання. За таких обставин у суду не було правових підстав для відкладення розгляду справи. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про задоволення позову. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (201 200,00 грн); справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва 14 листопада 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 09 вересня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді І.М. Білич Л.Д. Махлай