Постанова Київський апеляційний суд № 760/7175/20

Справа№ 760/7175/20 Головуючий у 1 інстанції Оксюта Т.Г. Провадження № 33/824/2923/2020 Головуючий у 2 інстанції Капічон О.М. Категорія ст. 471 МК України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2020 року м. Київ Суддя Київського апеляційного суду Капічон О.М., за участю ОСОБА_1 , його представника - адвоката Янчик М.І., представника Київської митниці Держмитслужби - Захарова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби за довіреністю - Клімова С.Г. на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Російська Федерація, м. Волгоград, місце проживання: АДРЕСА_1 ,- В С Т А Н О В И В: Судом встановлено, що 19 лютого 2020 року о 09 годині 40 хвилин під час проходження митного контролю в зоні митного контролю залу «Приліт» терміналу «D» ДП МА «Бориспіль» громадянин України ОСОБА_1 , який прилетів до України з ОАЕ, м. Дубай, рейсом № PS 374 літаком а/к «Міжнародні авіалінії України», своїми діями обрав канал, позначений символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України, тобто своїми діями засвідчив факти, що мають юридичне значення. На підставі п. 4 ст. 336 та ст. 342 Митного Кодексу України громадянину було задано запитання щодо наявності готівкових коштів, пасажир відповів, що має в еквіваленті приблизно 10000 євро. Після цього пасажиру було запропоновано пред`явити всю готівку. В службовому приміщенні митниці (зоні митного контролю) пасажиром було видано готівку в розмірі 5000 євро та 9805 доларів США, що знаходилися у різних відділеннях рюкзака пасажира (ручна поклажа). Зазначена готівка переміщувалась без ознак приховування. Зі слів громадянина України ОСОБА_1 , вищевказана валюта належить йому особисто. Пасажир обрав проходження митного контролю «зеленим коридором», де передбачено наявність у громадян готівки у сумі, що є меншою еквіваленту 10000 євро. З виявленої суми, пасажиру було пропущено 5000 євро та 5405 доларів США (еквівалент 9998,84 євро станом на 19.02.2020). За протоколом про порушення митних правил вилучено 4400 доларів США. На момент проходження митного контролю належним чином оформленої митної декларації пасажир не надав, до моменту перетину ним «зеленої лінії» для отримання довідкової інформації в інформаційній зоні та роз`яснення митних правил та порядку використання двоканальної системи до інспектора митниці не звертався. Таким чином, своїми діями громадянин України ОСОБА_1 , під час проходження митного контролю в залі «Приліт» терміналу «D» ДП МА «Бориспіль» порушив встановлений ст. 366 МК України порядок проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю. Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні митних правил, передбачених ст. 471 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн. на користь держави. Валюту, вилучену згідно протоколу про порушення митних правил № 0356/10000/20 від 19 лютого 2020 року у розмірі 4400 доларів США постановлено повернути ОСОБА_1 або його законному представнику у встановленому законом порядку. Не погоджуючись з постановою суду, представник Київської митниці Держмитслужби за довіреністю - Клімов С.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року, у зв`язку з тим, що вона є передчасною, незаконною, винесеною без врахування дійсних обставин справи та норм чинного законодавства - скасувати та постановити нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні порушення митних правил за ознаками ст. 471 МК України та застосувати до останнього стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень та конфіскації товарів безпосередніх предметів порушення митних правил (грошових коштів). В запереченнях ОСОБА_1 вказує, що у випадку, якщо суд прийде до висновку про відсутність підстав до закриття провадження по справі, просить постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши представника Київської митниці Держмитслужби - Захарова А.О., який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити; ОСОБА_1 , його представника - адвоката Янчик М.І., які заперечували проти задоволення поданої апеляційної скарги та просили постанову суду першої інстанції залишити без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків. Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами та не оскаржується в апеляційній скарзі. Вимоги апеляційної скарги представника Київської митниці Держмитслужби щодо обов`язкової конфіскації валютних коштів, що є предметом правопорушення, не ґрунтуються як на матеріалах справах так і на вимогах закону. Відповідно до ч. 1 ст. 1 МК України законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. При цьому, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В той же час, згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України» зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску, параграф 78). Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини виходить із оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (пункти 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, пункти 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року). Правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес, проте із урахуванням обставин даної справи, не відповідатиме принципу пропорційності (справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав конкретної особи), а необхідна рівновага не буде забезпечена, якщо відповідна особа буде нести «особистий і надмірний тягар». Так, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від додаткового адміністративного стягнення у виді конфіскації безпосереднього предмета правопорушення (валюти в розмірі 4400 доларів США), суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер та фактичні обставини вчиненого правопорушення, а також правильно звернув увагу на те, що конфіскація зазначених коштів позбавить ОСОБА_1 та його сім`ю належного матеріального забезпечення. При цьому, судом першої інстанції було доречно враховано, що шкода, яку ОСОБА_1 потенційно міг завдати державі, була незначною, оскільки він не ухилився від сплати мита та інших зборів, а лише не надав митному органу відповідної декларації. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що грошові кошти, які ОСОБА_1 перевозив із собою, належать йому особисто та є оплатою по строковому трудовому договору, який був припинений з ініціативи роботодавця. Відтак, ОСОБА_1 фактично перевозилася його заробітна плата, яка охороняється від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника та його сім`ї, відповідно до приписів п. 10 ч. 2 Конвенції про захист заробітної плати №

95. Таким чином, суд приходить до висновку, що за своїм видом та розміром накладене судом першої інстанції на ОСОБА_1 за ст. 471 МК України стягнення сприяє досягненню визначеній у ст. 23 КУпАП меті адміністративних стягнень та відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод. Крім того слід зазначити, що в апеляційній скарзі не зазначено в чому ж полягає незаконність постанови суду першої інстанції. Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи не ставлять під сумнів законність постанови судді Солом`янського районного суду міста Києва від 05 червня 2020 року у справі щодо ОСОБА_1 , а тому підстав для зміни чи скасування цієї постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби за довіреністю - Клімова С.Г. - залишити без задоволення, а постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року, щодо ОСОБА_1 - без зміни. Постанова оскарженню не підлягає. Суддя О.М. Капічон