Постанова Житомирський апеляційний суд № 289/1359/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/1359/19 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у м. Житомирі цивільну справу №289/1359/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сіренко Н.С. у м. Радомишль, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі товариство, Банк) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.10.2006 у розмірі 33726 грн. 36 коп. та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що відповідач отримав кредит у розмірі 14500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, та не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, таким чином зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв`язку з цим утворилась заборгованість станом на 18.02.2019 у сумі 33726 грн. 36 коп., яка складається з: 16539 грн. 84 коп., - заборгованість за тілом кредиту; 6448 грн. 51 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн. 00 коп. заборгованість за нарахованими відсотками; 7905 грн. 80 коп. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 750 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 1000 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1582 грн. 21 коп. штраф (процентна складова). Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за Кредитним договором у розмірі 12311 грн. 40 коп. та судовий збір в розмірі 701 грн. 24 коп., а всього 13012 грн. 64 коп. Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити . Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з неповнотою з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції не було повно, всебічно і об`єктивно з`ясовані всі обставини по суті справі, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неналежному і неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими. Вказує на те, що між ним та Банком було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання відповідної Заяви, згідно якої ним було отримано кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок, які використовувалися ним для власних потреб. Однак, зазначає, що 29.07.2018 року відносно нього були здійснені кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.186 та ч.2 ст.185 КК України, а саме відкрите викрадення належного йому майна, зокрема і банківської картки ПАТ КБ «ПриватБанк», оформленої на його ім`я № НОМЕР_1 . Даний факт зареєстрований у Житомирському відділі поліції в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12018060020003251. У результаті вказаних протиправних дій він отримав тілесне ушкодження. А 30 липня 2018 року, використовуючи банкомати по вулицях Київська, 87,1. Сльоти, 49 та вул. І. Сльоти, 62 на території м. Житомира, злочинцем з вказаної банківської картки були викрадені грошові кошти у сумі 16 493 грн. 00 коп. Викладені обставини викрадення банківської картки та, серед іншого, у подальшому зняття з неї злочинцем грошових коштів також підтверджуються вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26.06.2019 у справі №295/12265/18, який на даний час не набрав законної сили. Вважає, що факт зняття 30.07.2018 з карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 16 493 грн. 00 коп. відбувся внаслідок крадіжки кредитної картки, тому правові підстави для задоволення вимог Банку відсутні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 23.10.2006 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 21). За вказаною заявою відповідачу надано Банком кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2500 грн., який в подальшому неодноразово змінювався. (а.с. 60). У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між банком та ним Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Згідно розрахунку позивача у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань відповідачем станом на 16.07.2019 заборгованість за кредитом становила 33726,36 грн., яка складається з: 16539,84 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 6448,51 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7905,80 грн. - нарахована пеня; 750 грн. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 2082,21 грн. - заборгованість по судовим штрафам (а.с. 20). Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, прийшов до висновку про стягнення із відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів, яку визначив у розмірі 12311,40 грн. Колегія суддів апеляційного суду у повній мірі не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, пеню та штрафи. У підписаній відповідачем Анкеті-заяві відсутні дані щодо розміру і порядку нарахування пені та штрафів. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені, штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, що викладений у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, та який, обґрунтовано врахував суд першої інстанції при вирішенні даного спору. Отже, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов`язку сплати відповідачем суми заборгованості по пені та штрафам, у зазначеному банком розмірі, а тому висновки суду першої інстанції є обґрунтованими. Разом з цим, під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що в період часу з 00 год. 00 хв. 29 липня 2018 року по 01 год. 00 хв. 30 липня 2018 року у громадянина ОСОБА_2 , який перебував за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного із насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров`я особи, шо належить ОСОБА_1 , який в цей же час перебував поряд з вказаним будинком, а саме: чоловічої барсетки, що знаходилась на його плечі. Реалізуючи свій злочинний умисел, за вказаних вище обставин, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_2 наблизився до ОСОБА_1 ззаду та несподівано для останнього наніс своєю ногою два удари в область лівих ребер потерпілого, від чого останній впав на землю на правий бік. В результаті падіння, потерпілий ОСОБА_1 отримав тілесне ушкодження у виді вколоченого перелому V п`ясної кістки правої кисті та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такий, що не є небезпечним для життя, але призвів до тривалого розладу здоров`я. В подальшому, подолавши таким чином волю ОСОБА_1 до опору, ОСОБА_2 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, в той же час із плеча потерпілого, який лежав на землі, шляхом ривка, відкрито викрав його чоловічу барсетку, в якій знаходилося наступне майно, а саме: мобільний телефон марки «Huawei» в корпусі чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 вартістю 1179 грн. 75 коп., гроші в сумі 200 грн. 00, банківська картка ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 та інші речі, які матеріальної цінності для потерпілого не становлять. В подальшому, того ж дня, у невстановлений слідством час та місці в ОСОБА_2 , який оглянув вміст викраденої барсетки, що належить ОСОБА_1 та виявив у ній, окрім іншого, банківську картку ПАТ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виник злочинний умисел, направлений на повторне викрадення чужого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме: грошових коштів, що знаходились на вказаному банківському рахунку. Скориставшись цим, ОСОБА_2 в той же день, в період з 04 год. 59 хв. по 16 год. 40 хв., використовуючи банкомати по вулицях Київська, 87, та І. Сльоти, 49 та вул. І. Сльоти, 62 на території м. Житомира, діючи з корисливих мотивів, та повторно викрав грошові кошти з банківської картки ПАТ КБ «ПриватБанк» ім`я ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 у сумі 16493 гри. 00 коп., спричинивши ОСОБА_1 матеріальної шкоди загальну суму 17 872 грн. 75 коп. Вказані обставини встановлені вироком Корольовського районного суду м. Житомира у справі № 295/12265/18 від 26.06.2018 року, який вироком Житомирського апеляційного суду від 30.07.2020 року в частині фактичних обставин справи, доведеності вини ОСОБА_2 та кваліфікації його дій залишено без змін. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) та постановах Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18). Враховуючи фактичні обставини справи та вище приведені норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі, визначеному Банком, оскільки ця сума складається із заборгованості з тіла кредиту, яка виникла внаслідок несанкціонованого зняття коштів з рахунку відповідача, а він в свою чергу своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті кредитної картки. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість за тілом кредиту, яка мала місце перед несанкціонованим зняттям коштів гр. ОСОБА_2 становила 4343,50 грн. (а.с. 19). Відтак, рішення районного суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає зміні, шляхом її зменшення з 12311,40 грн. до 4343,50 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Позов задоволено на 12,87 %, апеляційну скаргу - на 64,71 %. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 травня 2020 року змінити. Зменшити розмір стягнутої заборгованості за кредитним договором № б/н від 23.10.2006 року з 12311,40 грн. до 4343,50 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1617 грн. 38 коп. понесених судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді