Постанова 4855 № 640/13788/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13788/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" до Національного агентства з питань запобігання корупції, за участю третьої особи: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ : Громадська організація "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, за участю третьої особи: ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішення №1053 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ" (з урахуванням заяви від 30.08.2019 р.). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі. Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої залишити без змін. Представник позивача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду бу повідомлений належним чином. Водночас, представником Громадської організації "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" Маселко Р.А., було подано заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що цього ж дня о 10:00 призначено засідання другої дисциплінарної палати ВРП за дисциплінарною скаргою Маселка Р.А. на суддю Шостого апеляційного адміністративного суду Бабенка К.А, а також у зв`язку з тим, що ГО "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" не має іншого представника. Дослідивши означене клопотання, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, суд звертає увагу, що твердження представника ГО "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" Маселка Р.А. стосовного того, що останній є єдиним представником позивача не підтверджується документально, адже відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, представниками позивача є, зокрема, Гриценко Олексій Анатолійович та Хаджинов Сергій Володимирович. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги відсутність доказів неможливості явки інших представників позивача у судове засідання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника Громадської організації "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" Маселка Р.А. про відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що 28.08.2017 року Громадська організація "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" звернулась до Національного агентства з питань запобігання корупції із повідомленням про декларування недостовірних відомостей суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 . Зокрема, у вказаному повідомленні були наведені факти, які свідчать про внесення суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік. Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 28.09.2017 р. №822 "Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ" було розпочато повну перевірку декларації зазначеного суб`єкта декларування. Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 24.11.2017 р. №1289 продовжено строк проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з 27 листопада 2017 року на 30 календарних днів. 15.12.2017 р. Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято рішення № 1456 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 09.02.2018 №196 продовжено строк проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з 14 лютого 2018 року на 30 календарних днів. 12.04.2019 р. Національним агентством з питань запобігання корупції було затверджено рішення № 1053 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ". Згідно з вказаним рішенням суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 р. зазначив недостовірні відомості про: тип права на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності, тип права на транспортні засоби, тип права на отримані ним та членом сім`ї (чоловіком) доходи, чим не дотримав вимоги п. 2, 3 та 7 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про запобігання корупції" Ознак правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 366-1 Кримінального кодексу України, не виявлено. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел. Наявність конфлікту інтересів не встановлено. Правові підстави для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 р. № 1700-VII. Частиною 1 ст. 4 Закону № 1700-VII передбачено, що Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Відповідно до п.8 ч. 1 ст. 11 Закону № 1700-VII до повноважень Національного агентства належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідно до ч.1 ст.50 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності. Відповідно до п.2 розділу І Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.02.2017 р. № 56, недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. Відповідно до п. 3 розділу І Порядку контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: верховенства права; рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування; об`єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб`єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; гарантування права на судовий захист суб`єктів декларування. Таким чином, правом здійснення контролю та повної перевірки декларації наділено саме Національне агентство з питань запобігання корупції. Згідно з частиною першою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до положень ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Відповідно до ч. 6 ст. 47 КАС України, суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Суд звертає увагу, що заява про визнання позову взагалі не містить обґрунтування такого визнання, в той час як матеріали справи містять відзив відповідача на позовну заяву, в якому наведені заперечення на позов. За таких обставин, а також беручи до уваги принцип належного урядування, який передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, суд не приймає визнання позову відповідача, адже в такому випадку порушуються права третьої особи у справі. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача. Разом з тим, у даному випадку позивач оскаржує рішення НАЗК №1053 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , які не стосуються інтересів та не порушують прав позивача, а мають безпосередній вплив лише на особу, щодо якої це рішення було прийнято, тобто є актом індивідуальної дії. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав. Іншими словами, для того, аби надати судовий захист, суд повинен був встановити, що ця особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес були порушені відповідачем. Оскаржуваний акт для позивача не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому він не може бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто поняття стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, відтак у даному випадку відсутня юрисдикція, до якої належить розгляд цієї справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 800/414/17, постанові Великої палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №803/3/18. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір не підлягає судовому розгляду. Приймаючи до уваги встановлені обставини, підтверджені доказами, колегія суддів приходить до висновку про помилковість застосування судом першої інстанції правил Кодексу адміністративного судочинства України та розгляд спору як публічно-правового, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до вимог ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 238, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року - скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Всеукраїнське об`єднання "Автомайдан" до Національного агентства з питань запобігання корупції, за участю третьої особи: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк