Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/1672/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1672/20 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В. Дата і місце ухвалення: 19.06.2020р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року по справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ВО САНДЕРА» про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : В квітні 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВО САНДЕРА», в якому просило суд стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості 97 065,18 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік в сумі 96 890,76 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 174,42 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за підсумками 2019 року ТОВ «ВО САНДЕРА», виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на підприємстві 65 осіб, зобов`язано було працевлаштувати на підприємстві три особи з інвалідністю. Однак, у 2019 році у ТОВ «ВО САНДЕРА» не було працевлаштовано жодного працівника, якому встановлена група інвалідності, чим порушено вимоги ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У зв`язку з цим, на ТОВ «ВО САНДЕРА» покладається відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У встановлений законодавством строк позивачем не сплачено адміністративно-господарські санкції, що тягне за собою нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, та стягнення заборгованості в судовому порядку. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 19.06.2020р. з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції при вирішенні спору не надано належної правової оцінки посиланням відповідача, що ТОВ «ВО САНДЕРА» подавало звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з порушенням встановленого законодавством порядку подання такої звітності, а саме: у пункті 2 Розділу ІІ «Коментар до даних про вакансії» поданих товариством звітах відсутня інформація про кількість осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані. Зазначене, за твердженнями апелянта, дає підстави для висновку, що у звітності за формою №3-ПН ТОВ «ВО САНДЕРА» належним чином не відобразило інформацію про кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю. Апелянт вважає, що факт наявності звітів за формою №3-ПН з лютого 2019 року по грудень 2019 року не є безумовним доказом виконання товариством обов`язку, встановленого частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ВО САНДЕРА» 28.02.2019 року подало до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року №42, відповідно до якого у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 65 осіб. Норматив штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 3 особи, однак фактично працює - 0 осіб з інвалідністю. Середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 32296,92 грн. та, відповідно, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, складає 96890,76 грн. З посиланням на те, що ТОВ «ВО САНДЕРА» не виконало у 2019 році нормативу працевлаштування осіб з інвалідності, встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII, а також не сплатило в добровільному порядку суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідного нормативу, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з даним позовом до суду про стягнення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 97 065,18 грн. Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування. За висновками суду першої інстанції, ТОВ «ВО САНДЕРА» як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII із змінами і доповненнями, визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Так, приписами ст.18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст.19 цього ж Закону №875-ХІІ для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 (одного) робочого місця. При цьому, підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону. Крім того, частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. У відповідності до вимог п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. №70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Разом із тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також, частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. До того ж, слід зазначити, що за змістом ст.18-1 Закону №875-ХІІ, пошук підходящої роботи безпосередньо здійснює державна служба зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. На підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №817/1188/18 від 24 квітня 2019 року та по справі №812/1164/18 від 31 липня 2019 року. Матеріалами справи підтверджено, що протягом 2019 року ТОВ «ВО САНДЕРА» щомісячно подавало звіти форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та постійно інформувало службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця осіб з інвалідністю. Щодо посилань апелянта на те, що у пункті 2 Розділу ІІ «Коментар до даних про вакансії» поданих товариством звітах форми №3-ПН відсутня інформація про кількість осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у всіх звітах ТОВ «ВО САНДЕРА» за 2019 рік, кількість вакансій у розділі ІІ з коментарем щодо «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» співпадає з загальною кількості вакансій, відображений у розділі І звіту за формою №3-ПН. З поданої щомісячно відповідачем до центру зайнятості звітності являється за можливе встановити, що заявлена кількість вакантних місць на підприємстві потребує працевлаштування саме інвалідів, які не досягли пенсійного віку. При цьому, зміст поданих звітів переважає над їх формою. Також, з матеріалів справи вбачається, що наказом №15 від 19.05.2016р., на виконання положень Закону №875-ХІІ, ТОВ «ВО САНДЕРА» забронювало на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів, згідно розрахункових квот, установлених законодавством України. Крім того, на підприємстві розроблено та затверджено Інструкцію по інформуванню інвалідів про забезпечення працевлаштування. З вказаного вбачається, що відповідачем у 2019 році вжито заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю та було належним чином повідомлено органи працевлаштування осіб з інвалідністю про створення відповідних робочих місць. Судова колегія наголошує на тому, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. При цьому, ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано доказів того, що ТОВ «ВО САНДЕРА» було необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу особам з інвалідністю. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та ґрунтуються на помилковому трактуванні Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів норм матеріального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення виготовлений 08 вересня 2020 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук