Постанова 4818 № 646/2151/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/2151/18 Головуючий суддя І інстанції Григор`єв Б. П. Провадження № 22-ц/818/3107/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 березня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Григор`єва Б.П., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, встановив: 06 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 22.11.1984 по 11.11.2014 року знаходились у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу ними була придбана двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , однак договір купівлі-продажу був укладений на ім`я відповідача. Крім того в період шлюбу за спільні кошти, спільними зусиллями на земельній ділянці № НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Пейзаж» Слобожанської сільської ради Харківського району ними був збудований садовий будинок. Позивач обґрунтовувала позовні вимоги тим, що спірне майно придбано у період перебування сторін у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, проте вони не можуть дійти згоди щодо його поділу. Зазначила, що незадовго до розірвання шлюбу, ними як подружжям було прийнято рішення про розміщення на депозитних банківських рахунках всіх наявних грошових заощаджень. У ПАТ КБ «Приват банк» на суму 50000,00 грн., 10000 доларів США, 40000,00 грн., 10000 доларів США, у ПАТ «ВТБ банк» на суму 10000 доларів США, у ПАТ «дочірній банк Сбербанку Росії» на суму 10000 доларів США, у ПАТ «ВіЕй Бі Банк» на суму 50000,00 грн. В зв`язку з тим, що між нею та відповідачем не досягнуто згоди щодо поділу зазначеного майна вона вимушена звернутись до суду з відповідним позовом. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд поділити між нею та відповідачем квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири та за відповідачем права власності на Ѕ частину квартири; поділити між нею та відповідачем садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частину цього будинку та за відповідачем права власності на Ѕ частину зазначеного будинку; поділити між нею та відповідачем спільні грошові кошти у загальній сумі 1443326,85 грн., які були внесені відповідачем на депозитні рахунки шляхом стягнення з відповідача на її користь половини зазначено суми у розмірі 721663,43 грн. 15 червня 2018 року відповідачем ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за період шлюбу в спільну власність було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_3 , яка придбана на його ім`я; садовий будинок АДРЕСА_2 , цей будинок побудований на приватизованій ним земельній ділянки та зареєстрований за ним на праві власності; квартира АДРЕСА_4 , яка придбана на ім`я ОСОБА_1 ; автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , який придбаний на ім`я ОСОБА_1 , однак знаходиться у його користуванні. Оскільки кожен із зазначених об`єктів являє собою відокремлену річ, у суду є можливість поділити майно в натурі, враховуючи його вартість та рівний розмір частки сторін в спільній власності. Вважає справедливим залишити за ним квартиру АДРЕСА_5 , автомобіль NISSAN X TRAIL. Ці об`єкти зареєстровані на праві власності за ним, крім автомобіля, знаходяться в його користуванні та здатні забезпечити його житлові права та право на відпочинок з урахуванням його особливого статусу за станом здоров`я як інваліда другої групи. Відповідачу за зустрічним позовом вважає справедливим виділити в натурі зі спільної власності квартиру АДРЕСА_4 . Цей об`єкт зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , має найвищу вартість серед об`єктів спільної власності та здатний забезпечити житлові права в повній мірі. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено. У порядку поділу спільного майна подружжя виділено в натурі та визнано за ОСОБА_2 право власності на наступне майно: - садовий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: навіс літ. «Б», «В», «Ж», літній душ літ. «Д», вигрібна яма - літ. «Д», альтанка - літ. «Е», гараж літ. «З», огорожа № 1, ворота з хвірткою № 2, замощення- І,ІІ, загальною площею 86,4 кв.м, житловою площею 62,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; - квартиру двохкімнатну загальною площею 70,2 кв.м, житловою площею 40,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 та припинити право спільної сумісної власності на зазначене майно. У порядку поділу спільного майна подружжя виділено в натурі та визнано за ОСОБА_1 право власності на чотирикімнатну квартиру, загальною площею 99,1 кв.м, житловою площею 72,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 та було припинено право спільної сумісної власності на неї. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі. Вказала, що надані сторонами звіти про оцінку спірного майна були складені з метою визначення та сплати судового збору по справі, сплив строк їх дійсності, тому їх не можна вважати достовірними та допустимими доказами вартості майна для мети вирішення спору про його поділ між співвласниками. Так, до позовної заяви ОСОБА_1 надано звіт про оцінку квартири АДРЕСА_5 . До зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 надав звіти. У звітах про оцінку майна вказано строк їх дійсності 6 місяців, і вони є такими, що втратили чинність з 14 грудня 2018 року. У звітах вказано, що суб`єктами оціночної діяльності безпосереднього обстеження об`єктів оцінки не проводилось, інформація про них отримувалась від замовників, які несуть відповідальність за її достовірність. Відповідач клопотання про призначення судової експертизи щодо встановлення ринкової вартості спірного майна не заявляв, а інші докази у матеріалах справи відсутні, а висновки суду були зроблені на підставі цих звітів. Зазначила, що вона має право на визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного будинку, оскільки вона протягом тривалого часу продовжувала ним користуватися вже після розірвання шлюбу. Крім того, внаслідок визнання права власності на садовий будиночок з надвірними будівлями та спорудами за відповідачем ОСОБА_2 гараж частково залишився на належній позивачці суміжній земельній ділянці АДРЕСА_7 . Таким чином, застосований судом в оскаржуваному рішенні такий спосіб поділу майна, як поділ речей між подружжям без урахування їх справжньої вартості, без згоди сторони та компенсації втраченої частки у спільному майні не передбачений сімейним кодексом, а отже його застосування судом є проявом неправильного застосування норм матеріального права. Вказала, що відмовляючи позивачу у задоволенні позовної вимоги про поділ грошових коштів, суд безпідставно вважав встановленим, що спільні грошові кошти з усіх депозитних рахунків були зняті ще в період шлюбу та витрачені на потреби сім`ї. Як вбачається із інформації банківських установ відповідач починаючи з квітня 2013 р. відкрив низку депозитних рахунків у різних банківських установах, на які розмістив грошові кошти в національній валюті та доларах США на загальну суму 50000,00 доларів США, (що за офіційний курсом НБУ (2606.6537) відповідає 1303326,85 грн.) та 140.000,00 грн., що в загальному складає 1443326,85 грн. Переважну частину грошових коштів відповідач дійсно зняв до розірвання шлюбу. Таким чином вважає доведеними доводи позивачки про те, що крім вищевказаного нерухомого майна та автомобіля в період шлюбу у них з відповідачем спільні грошові заощадження у сумі 1443326,85 грн, які знаходились під контролем та у володінні відповідача. У письмовому відзиві представника ОСОБА_2 - адвокат Омельченко О.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. На обґрунтування вказав, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а доводи скарги цього висновку не спростовують. Відхилив доводи позивача про те, що звіти про оцінку, які підтверджують вартість майна подружжя, не могли бути використані для вирішення вартості майна під час вирішення спору щодо його поділу, оскільки надані сторонами згадані звіти були вчасно надані сторонами були чинними на момент проведення підготовчого засідання, і тому з урахуванням процесуальної неможливості проведення експертних досліджень поза межами підготовчого провадження, - зберегли свою чинність на день ухвалення спірного рішення. Позивач не надав інших доказів на спростування цих звітів про оцінку майна, відповідних клопотань до суду з цього приводу не заявляв. При цьому, для визначення вартості майна відповідно до змісту ст. 105 ЦПК України не є обов`язковим призначення експертизи. У будь-якому разі результати незалежної оцінки підлягають дослідженню судом для цілей вирішення спору з урахуванням того, що сторонами не надано інших доказів в обґрунтування вартості майна, а суд позбавлений процесуальної можливості самостійно збирати докази. Тому вважає, що звіти про оцінку, надані і позивачем і відповідачем в підтвердження вартості майна, яке підлягає поділу в межах розгляду даної справи, є належними та допустимими доказами, яким надана правильна оцінка під час розгляду справи судом першої інстанції. Вказав, що суд правильно встановив, що спірні грошові кошти, які розміщували відповідачем на депозитних рахунках в банківських установах, були зняті ним задовго до розірвання шлюбу, після закриття депозитних рахунків були повернуті до сімейного бюджету та використовувались в подальшому на потреби сім`ї. Достеменно встановити фактичне володіння цими коштами на момент розірвання шлюбу відповідачем неможливо, що виключає право вимагати стягнення з нього коштів, володіння якими на момент розірвання шлюбу не доведено. Крім того, як вбачається з депозитних договорів, строки розміщення вкладів сплинули в жовтні-грудні 2013 року, про що позивачу було достеменно відомо. З цього строку розпочався сплив трирічного строку позовної давності в спорах щодо поділу спільного майна подружжя, але не раніше дати розірвання шлюбу, тому строк позовної давності, про застосування якого було заявлено в суді першої інстанції, за вимогою про стягнення з відповідача частини коштів сплинув 11 листопада 2017 року, тобто до звернення до суду з позовом 15 червня 2018 року. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовлячи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно сторонами було придбано в період зареєстрованого шлюбу, їхніми спільними зусиллями та на їх спільні кошти, тому є спільною власністю подружжя, що встановлено на підставі досліджених у справі письмових доказів. Варіант поділу, на якому наполягає позивач, за висновком суду є неприйнятним, оскільки такий поділ порушує баланс інтересів сторін. Позивач не довела факт володіння та використання спірних грошових коштів з депозитних рахунків відповідачем на його особистий розсуд. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Так, за змістом статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, згідно із частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України. Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, відповідно до частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Доказів наявності між сторонами домовленості щодо поділу спільного майна подружжя або щодо укладення шлюбного договору сторонами суду не надано. Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте до шлюбу, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому, особисто. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у спільному шлюбі з 22.11.1984 до 11.11.2014 року. Під час їх спільного шлюбу згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.02.2018 року ОСОБА_2 набув у власність садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 31.10.2001 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка 0,060 га. Земельна ділянка розташована на території Жовтневої сільської ради с/т «Пейзаж», ділянка № НОМЕР_1 . Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.05.2013 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3 та у той же день під № 3700225 зареєстрував за собою право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно нотаріально посвідченому договору купівлі-продажу від 06.07.1998 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_4 , договір зареєстрований у КП «ХМ БТІ» за № П-9-2617 13.07.1998 року. З свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 вбачається, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований автомобіль NISSAN X-TRAIL, 2008 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 . Між ОСОБА_2 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір № 592336/2013 від 05.06.2013 року на суму 50000,00 грн. З відповіді на ухвалу суду АТ «СБЕРБАНК» № 33/4/07-2-5-БТ від 02.01.2019 року вбачається, що договір банківського вкладу № 263/125/415636 від 22.04.2013 року між ОСОБА_2 та банком не укладався. 22.04.2013 року в Банку ОСОБА_2 було укладено договір банківського вкладу № 263/126/416636 від 22.04.2013 року. Період дії договору з 22.04.2013 по 24.10.2013 року. Згідно відповіді в.о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» № 368/1-2 від 16.01.2019 року зазначено, що станом на 11.01.2019 року на ім`я ОСОБА_2 наявні закриті рахунки: картковий рахунок № НОМЕР_5 , картковий рахунок № НОМЕР_6 , депозитний рахунок № НОМЕР_7 , рахунок нарахованих процентів № НОМЕР_8 , залишок коштів відсутній. У відповіді АТ КБ «Приват банк» зазначено, що ОСОБА_2 укладав договори № SAMDN01000734551920 від 15.04.2013 року на суму 50000,00 грн., договір № SAMDN080000734551958 від 15.04.2013 року на суму 10000 доларів США, № SAMDN01000735025801 від 07.05.2013 року на суму 40000,00 грн., № SAMDN080000734551958 від 07.05.2013 року на суму 10000 доларів США, № SAMDNWFD0071695889601 від 09.09.2017 року на суму 4400,00 доларів США, № SAMDN01000734654727 від 17.04.2013 року на суму 150000,00 грн. За усіма договорами залишок 0,00. Згідно звіту про оцінку майна складеного ФОП ОСОБА_3 вартість садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 складає 182288,00 грн. З звіту про оцінку майна складеного ФОП ОСОБА_3 вбачається, що вартість садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 складає 987638,00 грн. Згідно звіту про оцінку майна складеного ТОВ «ОЦІНКА24» вартість квартири АДРЕСА_4 складає 1997700,00 грн. Із звіту про оцінку майна складеного ТОВ «ОЦІНКА24» вартість автомобілю NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 319500,00 грн. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч свого процесуального обов`язку позивач не спростувала достовірність згаданих звітів, які були чинними на день надання їх до позову та до початку розгляду справи по суті, тобто в той час, коли за змістом ст. 83 ЦПК України мають розкрити усі наявній у них докази та подати заперечення проти наданих доказів іншої сторони. Притримання доказів порушує принцип рівності сторін, визначений у ст. 12 ЦПК України, тому колегія суддів відхиляє наведені у доводах скарги заперечення проти вартості спірного майна, за їх недоведеності. Підпунктами 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Позивач всупереч процесуальних обов`язків не надала до справи належних і допустимих доказів про наявність у відповідача спірних грошових коштів з депозитних рахунків, та не спростувала наведені проти доводів позову заперечення відповідача про те, що на день розірвання шлюбу усі грошові кошти з банківських рахунків були зняті відповідачем та витрачені в інтересах сім`ї. Змістом ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В ч. 3 ст. 368 ЦК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України). Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17. Відповідно до статті 65 СК України:

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Таким чином, за змістом норми ст. 65 СК України за недоведеності наявності у відповідача спірних грошових коштів з банківських рахунків, з урахуванням відсутності цих коштів на банківських рахунках, з урахуванням презумпції витрачання спірних грошових коштів під час спільного шлюбу в інтересах сім`ї, - колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність цих вимог. У справі також відсутні належні і допустимі докази на підтвердження доводів скарги позивача про те, що суд визнав за відповідачем право власності на частину надвірних будівель у складі домоволодіння, які знаходяться на суміжній земельній ділянці позивача, тому колегія з цих підстав відхиляє доводи скарги про порушення її прав. Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання. Положеннями статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Сторонами не заперечується, що спірне майно придбано ними в період шлюбу за спільні кошти подружжя. Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Згідно із роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягнення згоди - виходячи із дійсної вартості на час розгляду справи (пункт 22). Транспортні засоби є неподільною річчю, тому в разі поділу майна неподільна річ підлягає присудженню одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Оскільки предметом поділу майна подружжя є три об`єкти нерухомого майна та автомобіль, суд обґрунтовано поділив майно між подружжям в натурі, виходячи з його вартості. Згідно до матеріалів справи, за позивачкою ОСОБА_1 зареєстрована квартира АДРЕСА_4 вартість якої складає 1997700,00 грн., за відповідачем ОСОБА_2 на праві власності зареєстрована квартира АДРЕСА_3 , вартість якої складає 987638,00 грн. та садовий будинок в садівничому товаристві «Пейзаж» вартість якого складає 182288,00 грн. також за позивачкою зареєстрований автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску вартість якого складає 319500,00 грн., тому суд вважав справедливим виділити ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_3 , садовий будинок в садівничому товаристві «Пейзаж», автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску. Сторони не заперечували, що в такому порядку кожен з них фактично користується зазначеними об`єктами. Варіант поділу майна подружжя запропонований позивачкою ОСОБА_1 суд вважав недоцільним та таким, що не буде в повній мірі відповідати інтересам сторін. Крім того в своєму позові ОСОБА_1 просить поділити не все майно, яке є в спільній сумісній власності подружжя. Згідно пояснень, наданих відповідачем в судовому засіданні та з наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що всі депозитні рахунки на час розірвання шлюбу були закриті, кошти на них відсутні, гроші з них були зняті в період шлюбу між сторонами та витрачені на спільні потреби сім`ї, таким чином позовна вимога ОСОБА_1 в частині поділу грошових коштів задоволенню не підлягали. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19) зазначено, що: «перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок врегульовано статтями 120 ЗК України та 377 ЦК України. У разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на частину будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку». Позивач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно квартира АДРЕСА_3 , вартість якої складає 987638,00 грн. та садовий будинок в садівничому товаристві «Пейзаж» вартість якого складає 182288,00 грн., а також автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску вартість якого складає 319500,00 грн., яке було набуто подружжям у період перебування в шлюбі. Із огляду на встановлені судом обставини, договірна вартість майна відповідала ринковій вартості, що підтверджується висновком про ринкову вартість квартири, автомобіля, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ОЦІНКА24» складений на замовлення ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 складений на замовлення ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не замовляла свою оцінку, проте до своєї позовної заяви надала ці звіти (а.с.26-49, 50-73), та стверджує, що визначення дійсної ринкової вартості об`єкта нерухомості не відповідає вимогам чинного законодавства. Однак відповідного клопотання про призначення судової експертизи, як це передбачає ст.ст. 103, 104 ЦПК України, позивачка, яка була представлена у справі на протязі всіх судових засідань юристом, і мала для цього процесуальну можливість, - не було заявлено Суд діє відповідно до принципів змагальності та диспозитивності, ст.ст. 12, 13 ЦПК України, які передбачаються, що: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. ОСОБА_1 не позбавлена була можливості заявляти відповідні клопотання про призначення з цього приводу експертизи, як сама так і через свого представника адвоката Костів Т.З. Оскільки у справі відсутні дані про те, що позивачка, яка мала кваліфікованого представника - юриста, була обмежена у здійсненні своїх прав, і зокрема у наданні доказів, які сторони визначають самостійно, сторони мали рівний доступ до суду та можливості у наданні до суду доказів на підтвердження своїх доводів і заперечень. У суду внаслідок цього не виникло передбаченого законом права втручатися у процес надання сторонами доказів. Посилання у апеляційній скарзі на те, що вартість майна не відповідає на день ухвалення рішення у справі, належним чином не доведені і тому відхиляються судом апеляційної інстанції. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за позивачкою ОСОБА_1 зареєстрована квартира АДРЕСА_4 вартість якої складає 1997700,00 грн., за відповідачем ОСОБА_2 на праві власності зареєстрована квартира АДРЕСА_3 , вартість якої складає 987638,00 грн. та садовий будинок в садівничому товаристві «Пейзаж» вартість якого складає 182288,00 грн. також за позивачкою зареєстрований автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску вартість якого складає 319500,00 грн., тому суд вважає справедливим виділити ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_3 , садовий будинок в садівничому товаристві «Пейзаж», автомобіль NISSAN X TRAIL, 2008 року випуску. Сторони не заперечували, що в такому порядку кожен з них фактично користується зазначеними об`єктами. Визначена позивачкою вартість спірного майна відповідачем не оспорюється, тому суд обґрунтовано виходив з його вартості, зазначеної в позовній заяві та у доданих звітах про оцінку майна, що узгоджується з роз`ясненнями, що містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя". Таким чином, суд першої інстанції правильно поділив майно між подружжям в натурі, виходячи з вартості майна. Таким чином, вартість майна, яке підлягає поділу, була визначена судом на підставі доказів, наданих як позивачем так і відповідачем, які не були спростовані позивачем. Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, оскільки висновки суду відповідають вимогам ст. 89 ЦПК України і доводами скарги не спростовані, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 06 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 04 вересня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.