Постанова 4803 № 214/3562/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4973/20 Справа № 214/3562/18 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Євтодій К.С. сторони справи : позивачі- ОСОБА_1 , відповідач-Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року, ухваленого суддею Гринем Н.Г. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 27 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У червні 2018 року представник позивача Бурлаченко С.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено 09.10.2019 року в якому просив суд: стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму заробітної плати у розмірі 46065,00 грн.; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_1 суму в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн.; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму компенсації за затримку виплати заробітної плати у період з 07.01.2017 року по 23.07.2018 р. в розмірі 3326,13 грн.; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн.; скасувати наказ №2782-к від 12.09.2018 «Про персональні надбавки до посадового окладу» та зобов`язати ПАТ «Державний ощадний банк України» нарахувати та виплатити належні ОСОБА_1 персональні надбавки до посадового окладу в повному обсязі за вересень 2018 року; скасувати наказ №2778-к від 12.09.2018 р. «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Пред`явлені вимоги мотивовано ти, що з 14.11.2016 року ОСОБА_1 працював в ПАТ «Державний ощадний банк України» на посаді головного спеціаліста банківської безпеки філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк». Враховуючи його посадові обов`язки його графік роботи є досить змінним і досить часто він мав виходити на роботу у вихідні та святкові дні, оскільки у вихідні, кожного дня інкасаторська служба обслуговує більше 50 торгових точок, здійснюючи інкасацію готівки в різні магазини. Невиконання обов`язків перед вказаними торговими організаціями з боку банку, загалом має тягнути великі штрафні санкції і саме тому керівництво фактично кожні вихідні примушувало його та інших співробітників виходити на роботу у святкові і вихідні дні, які для нього не є офіційно робочим. При цьому відповідачем, не дивлячись на вимоги про його роботу у вказані дні всупереч нормам діючого законодавства «про оплату праці», КЗпП України та інше не проводиться облік даних днів як робочих та не проводиться оплата за них відповідно до вказаних норм. Так за останній період ним було відпрацьовано наступні вихідні дні, які не було обліковано та оплачено належним чином: 2017 рік - 7, 8, 9, 21, 22 у січні; 11,12, 25, 26 у лютому; 8,11,12,25,26 у березні; 8,9, 17,22, 23, 29, 30 у квітні; 20,21 у травні; 3-5, 17, 18, 28 у червні; 1,2, 15, 16, 29, 30 у липні; 12,13,24,25 у серпні; 9, 10, 23, 24 у вересні; 28, 29 у жовтні; 11, 12, 25, 26 у листопаді; 10, 23, 24 у грудні. Разом за 2017 рік відпрацьовано у вихідні і святкові дні 52 дні, заробітна плата за які йому не було нарахована та виплачена. 2018 рік - 1, 2, 6, 7, 20, 21 у січні; 3,4, 17, 18 у лютому; 4, 17, 18, 31 у березні; 1, 7, 8, 9, 14, 15, 30 у квітні; 1, 6, 9, 12, 13, 19, 20, 26, 27, 28 у травні. Разом за 2018 рік у вихідні та святкові дні відпрацював 31 день, заробітна плата за які не була нарахована та виплачена. Загалом не було оплачено 83 дні. Він неодноразово звертався до керівництва у письмовій формі та шляхом подання службових записок та заяв у електронному вигляді т. я. специфіка роботи банку передбачає таку «форму спілкування» із-за того, що головний підрозділ банку розташований у м.Києві. Останнього разу своїм листом від 26.04.2018 р. відповідач відмовив йому у вказаній виплаті з досить цинічним посиланням на те, що така оплата здійснюється лише за умови виданні відповідного наказу по філії, який у свою чергу мав би бути погоджений із профспілковим комітетом банку. Вказане вважає грубим порушенням норм діючого законодавства та Конституції України. Відповідно до довідки №10321-11/0500 від 11.04.2018 р. його середньоденна заробітна плата складає 277,50 грн. за день. Таким чином відповідач має сплатити йому за відпрацьовані дні наступну заробітну плату: 277,50 грн. * 83 відпрацьованих вихідних дні * 2 (двократний розмір за роботу у вихідні дні) = 46065,00 грн. Крім того, якщо виплата зарплати затримується на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати (далі - компенсація) (ст.34 Закону про оплату праці та ст.1, 2 Закону №2050). Враховуючи вказане, відповідач (роботодавець) повинен сплатити компенсацію втрати частини заробітної плати, за наступними розрахунками: Сума заборгованості за місяць становить = 277,50 грн. (денний розмір заробітної плати) * 2 (подвійний розмір за роботу у вихідні/святкові дні) * кількість днів * коефіцієнт за місяць. За 2017 рік: Січень: 2775,00 грн. (555,00 грн. * 5 днів) * 0,173 = 480,08 гривень; Лютий: 2220,00 грн. (555,00 грн. * 4 дня) * 0,162 = 359,64 гривень; Березень: 2775,00 грн. (555,00 грн. * 5 днів) * 0,141 = 391,28 гривень; Квітень: 3885,00 грн. (555,00 грн. * 7 днів) * 0,131 = 508,94 гривень; Травень: 1110, 00 грн. (555,00 грн. * 2 дня) * 0,117 = 129,87 гривень; Червень:3330,00 грн. (555,00 грн. * 6 днів) * 0,099 = 329,67 гривень;Липень:3330,00 грн. (555,00 грн. * 6 днів) * 0,097 = 323,01 гривень;Серпень:2220,00 грн. (555,00 грн. * 4 дня) * 0,098 = 217,56 гривень; Вересень: 2220,00 грн. (555,00 грн. * 4 дня) * 0,076 = 168,72 гривень; Жовтень: 1110,00 грн. (555,00 грн. * 2 дня) * 0,064 = 71,04 гривень; Листопад: 2220,00 грн. (555,00 грн. * 4 дня) * 0,054 = 119,88 гривень; Грудень: 1665,00 грн. (555,00 грн. * 3 дня) * 0,044 = 73,26 гривень. Загальна сума компенсації за затримку заробітної плати за 2017 рік становить 3172,95 гривень. За 2018 рік: Січень: 3330,00 грн. (555,00 грн. * 6 днів) * 0,028 = 93,24 гривень; Лютий: 2220,00 грн. (555,00 грн. * 4 дня) * 0,019 = 42,18 гривень; Березень: 2220,00 грн. (555,00 грн. * 4 дня) * 0,008 = 17,76 гривень. Загальна сума компенсації за затримку заробітної плати за 2018 рік становить 153,18 гривень. Сума компенсації за весь період затримки заробітної плати (07.01.2017 рік - 23.07.2018 рік) у загальній сумі становить 3326, 13 гривень. В його випадку вказаний період не було ані оплачено у відповідному розмірі, ані обліковано як робочі дні з метою у подальшому отримання ним т. з. «відгулів», тобто вихідних днів, що є грубим порушенням діючого законодавства про працю. Крім того, своїми діями відповідач завдав йому певних проблем, а саме невиплатою заробітної плати за відпрацьовані вихідні дні, позбавив його засобів для життя. Постійна робота у вихідні та святкові дні призводила до сімейних скандалів з дружиною, оскільки вона постійно докоряє його тим, що вони не взмозі поїхати з дітьми на відпочинок у вихідні дні. Розмір завданої моральної шкоди оцінює у 50000,00 гривень, що підлягає стягненню саме з відповідача. Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволені частково. Скасовано наказ №2778-к від 12.09.2018 року «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Скасовано наказ №2782-к від 12.09.2018 року «Про персональні надбавки до посадового окладу». Зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (юридична адреса: 01001, м.Київ, вул.Госпітальна, буд.12-г, ЄДРПОУ 00032129) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) належні йому персональні надбавки до посадового окладу в повному обсязі за вересень 2018 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 46065 (сорок шість тисяч шістдесят п`ять) гривень 00 копійок. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з 07.01.2017 року по 23.07.2018 рік в розмірі 3 326 (три тисячі триста двадцять шість) гривень 13 копійок. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок та судового збору в розмірі 1480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) гривень 08 копійок. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок. В апеляційній скарзі, відповідач АТ «Ощадбанк», посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, порушення норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про повну відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог. Скаржник не погоджується із висновком суду про наявність підстав для скасування наказів №2778-к від 12.09.2018 року «Про оголошення догани ОСОБА_1 » та №2782-к від 12.09.2018 року «Про персональні надбавки до посадового окладу», оскільки службовим розслідуванням був встановлений факт розголошення ОСОБА_1 відомостей, що становлять комерційну таємницю, а саме надання позивачем копій «Журналу проведення інструктажів» та «Книги обліку видачі/приймання вогнепальної зборої». З викладеного вбачається наявність порушення трудової дисципліни з боку позивача та відсутність порушень з боку банку правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення. Також згідно п. 3.4 Положення про встановлення та скасування персональних надбавок посадових окладів працівникам АТ «Ощадбанк», уразі неналежного виконання працівником своїх посадових обов`язків, порушення трудової дисципліни, накладення на нього дисциплінарних стягнень надбавки зменшуються або скасовуються в порядку визначеному розділом 3 цього Положення. Тобто, видання наказу щодо скасування персональних надбавок Позивачу у вересні 2018 року відповідає вимогам законодавства та внутрішнім нормативним актам АТ «Ощадбанк». Окрім того, скаржник вважає, що позивачем не надано суду належних доказів про залучення його до роботи у вихідні та святкові дні, а саме відповідних документів (наказів, табелів обліку). Позивач підтвердив, що службові записки про необхідність роботи у вихідні дні на ім`я начальника управління він не надавав, відповідні накази не видавались, відмітки в табелі обліку використання робочого часу відсутні. Облік використання робочого часу має бути підтверджений відповідними первинними бухгалтерськими документами, форм й порядок яких встановлений відповідними нормативними документами. Згідно п.16.4 Колективного договору АТ «Ощадбанк» для обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих банку, контролю за дотриманням працівниками встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці в установах банку застосовуються табелі обліку використання робочого часу. У табелі робочого часу по числах місяця відмічаються дні явок та неявок працівників на роботу: тривалість роботи у годинах та хвилин кожного, чергові, навчальні відпустки, відпустки по догляду дитиною, інші невиходи. Причини невиходів на роботу відображаються відповідною умовною позначкою - літерою. Умовні позначення видів затрат робочого часу та невиходів на роботу наведено у типовій формі №11-5 табелю обліку використання робочого часу. Дані з «Журналу проведення інструктажів» та «Книги обліку видачі/приймання вогнепальної зброї» не є доказами перебування на робочому місці, оскільки вони слугують для обліку проведення цільових інструктажів працівників сектору інкасації та перевезення валютних цінностей та обліку руху вогнепальної зброї і на відміну від табелю обліку робочого часу не є первинним документом обліку робочого часу, а тому не можуть бути покладені в основу рішення суду. Не погоджується відповідач і з висновком суду про спричинену позивачу діями відповідача моральну шкоду. Позивач вважав, що його права порушувалися з січня 2017 року при цьому він продовжував працювати в банку до грудня 2018 року, ходив на роботу, отримував заробітну плату, тобто вів звичайний для всіх найманих працівників спосіб життя. Дана обставина свідчить про відсутність моральних страждань працівника, відсутність втрати нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Тому в діях відповідача відсутні порушення прав позивача, отже підстави для їх поновлення чи застосування відповідальності до відповідача відсутні. Також, відповідач вважає, що позивачем не доведено розмір витрат на правничу допомогу, оскільки доказів на підтвердження надання послуг з їх детальним описом, в тому числі актів виконаних адвокатом робіт, позивачем не надано. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача ОСОБА_2 , яка, підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у скарзі підстав думку представника позивачаБурлаченка С.Ю. , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що згідно наказу ПАТ «Державний ощадний банк України» №2848-ОСОБА_1 з 14.11.2016 року призначений на посаду головного спеціаліста відділу банківської безпеки філії «Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» (т. 1 а.с. 22). Відповідно до посадової інструкції головного спеціаліста відділу банківської безпеки філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк», затвердженою начальником філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» Малашенко Г.Ф., до обов`язків ОСОБА_1 входили, зокрема, організація та контроль за роботою служби охорони банку та інкасаторської служби. Відповідач був відповідальною особою за видачу та приймання зброї від співробітників інкасаторської служби банку (т. 1 а.с. 12-18). Згідно відповіді від 26.04.2018 року за вих. № 103.28-13/39000/2018-03/вих. на лист-звернення позивача (а.с. 21), відповідач, в особі начальника управління Губанова С. М., роз`яснив позивачу ОСОБА_1 , що у філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» запроваджено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Підсумковий облік робочого часу запроваджений лише для деяких категорій персоналу. Для виходу на роботу у вихідні, святкові дні, необхідно видання відповідного наказу по філії за узгодженням з профсоюзним комітетом. Наказів про вихід на роботу в ті дні, які вказує позивач, не має. За вихід на роботу 21.04.2018 р. і 22.04.2018 р., згідно наказу №1050-к від 20.04.2018 року здійснено оплату відносно до чинного законодавства (а.с. 21). Згідно п.16.4. Колективного договору АТ «Ощадбанк» від 08.02.2011 року, для обліку використання робочого часу усіх категорій, працюючих Банку, контролю за дотриманням працівниками встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці в установах Банку застосовуються табелі обліку використання робочого часу. У табелі обліку робочого часу по числах місяця відмічаються дні явок та неявок працівників на роботу: тривалість роботи у годинах та хвилин кожного, чергові, навчальні відпустки, відпустки по догляду за дитиною, інші невиходи. Причини невиходів на роботу відображаються відповідною умовною позначкою - літерою. Умовні позначення видів затрат робочого часу та невиходів на роботу наведено у типовій формі № 11-5 табелю обліку використання робочого часу, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008р. № 489 (т. 1 а.с. 163-175). Отже, облік використання робочого часу здійснюється на підставі первинних бухгалтерських документів, форми й порядок яких встановлені відповідними нормативними документами, зокрема, наказом Держкомстату України від 05.12.2008р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» (далі - Наказ № 489), передбачені типові форми: № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», № П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)». Матеріалами справи встановлено, що, зазначені первинні бухгалтерські документи ПАТ «Ощадбанк» дійсно не містять відомостей щодо виходу позивача ОСОБА_1 на роботу у вихідні на святкові дні (т. 1 а.с. 176 - 192) та виплату йому заробітної плати за роботу у ці дні (т. 1 а.с. 193-194). Крім, 21, 22 квітня 2018 року та 28, 29 квітня 2018 року про які були винесені накази про роботу у вихідні (т.1 а.с. 26, 27). Відповідно до посадової інструкції Головного спеціаліста відділу банківської безпеки Філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк», тобто посадової інструкції позивача ОСОБА_1 , останній відповідає за стан зберігання вогнепальної зброї, боєприпасів, обліку, видачу/приймання вогнепальної зброї, боєприпасів, отримання дозволу на зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів (п. 2.6), здійснює видачу працівникам підрозділів інкасації коштів та перевезення валютних цінностей вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також їх приймання, здавання під охорону (зняття з охорони) кімнати зберігання зброї, проводить інструктаж працівників бригад інкасації коштів та перевезення валютних цінностей з питань дотримання безпеки, а також здійснює контроль дотримання вимог щодо мінімального необхідного кількісного складу бригади інкасації, її озброєння та захисту (п. 2.2.). Дослідивши копії Журналів проведення інструктажів у Філії Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк», відповідність оригіналам яких засвідчено печаткою ПАТ Ощадбанк» суд встановив, що ОСОБА_1 проводив інструктаж інкасаторів у вихідні та святкові дні, а саме:17 та 18 лютого 2018 року; 4, 17, 18 та 31 березня 2018 року; 1 та 7-9 квітня 2018 року, 14,15 та 30 квітня 2018 року; 1,6 та 9 травня, 12,12 та 19,20 травня 2018 року, 26-28 травня 2018 року (т.1 а.с. 90-140). Дослідивши копії Журналів проведення інструктажів за період з 01.01.2017 року по 14.02.2018 року, наданих позивачем, судом встановлено, що ОСОБА_1 проводив інструктаж інкасаторів у вихідні та святкові дні 7-9 січня 2017 року, 21 та 22 січня 2017 року; 11 та 12 лютого 2017 року, 25 та 26 лютого 2017 року; 8 та 11,12 березня 2017 року, 25 та 26 березня 2017 року; 8 та 9 квітня 2017 року, 17, 22 та 23 квітня, 29 та 30 квітня 2017 року; 20 та 21 травня 2017 року; 3-5 червня, 17, 18 та 28 червня 2017 року; 1 та 2 липня 2017 року, 15 та 16 липня 2017 року, 29 та 30 липня 2017 року; 12 та 13 серпня 2017 року, 24 та 25 серпня 2017 року; 9 та 10 вересня 2017 року, 23 та 24 вересня 2017 року; 28 та 29 жовтня 2017 року; 11 та 12 листопада 2017 року, 25 та 26 листопада 2017 року; 10,23 та 24 грудня 2017 року; 1 та 2 січня 2018 року, 6 та 7 січня 2018 року, 20 та 21 січня 2018 року; 3 та 4 лютого 2018 року, 17 та 18 лютого 2018 року; 4, 17, 18 та 31 березня 2018 року; 1 та 7-9 квітня 2018 року, 14,15 та 30 квітня 2018 року; 1,6 та 9 травня, 12,12 та 19,20 травня 2018 року, 26-28 травня 2018 року (т. 2 а.с. 42-73). Оригінали Журналів проведення інструктажів за період з 01.01.2017 року по 14.02.2018 року АТ "Державний ощадний банк України" не було надано суду у зв`язку із їх втратою при ліквідації сектору інкасації (т.2 а.с. 41). Згідно копій Журналів обліку видачі/приймання вогнепальної зброї та боєприпасів у Філії Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк», відповідність оригіналам яких засвідчено печаткою ПАТ Ощадбанк», суд встановив, що ОСОБА_1 здійснював видачу та приймання зброї та боєприпасів у вихідні та святкові дні, а саме: 7-9 січня 2017 року, 21 та 22 січня 2017 року; 11 та 12 лютого 2017 року, 25 та 26 лютого 2017 року; 8 та 11,12 березня 2017 року, 25 та 26 березня 2017 року; 8 та 9 квітня 2017 року, 17, 22 та 23 квітня, 29 та 30 квітня 2017 року; 20 та 21 травня 2017 року; 3-5 червня, 17, 18 та 28 червня 2017 року; 1 та 2 липня 2017 року, 15 та 16 липня 2017 року, 29 та 30 липня 2017 року; 12 та 13 серпня 2017 року, 24 та 25 серпня 2017 року; 9 та 10 вересня 2017 року, 23 та 24 вересня 2017 року; 28 та 29 жовтня 2017 року; 11 та 12 листопада 2017 року, 25 та 26 листопада 2017 року; 10,23 та 24 грудня 2017 року; 1 та 2 січня 2018 року, 6 та 7 січня 2018 року, 20 та 21 січня 2018 року; 3 та 4 лютого 2018 року, 17 та 18 лютого 2018 року; 4, 17, 18 та 31 березня 2018 року; 1 та 7-9 квітня 2018 року, 14,15 та 30 квітня 2018 року; 1,6 та 9 травня, 12,12 та 19,20 травня 2018 року, 26-28 травня 2018 року (т. 2 а.с. 74-207, т. 2 а.с. 208-280, т.3 а.с. 1-153). Суд, також допитав свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтвердили, що ОСОБА_1 як старший спеціаліст Ощадбанку працював у вихідні та святкові дні. Згідно наказу по філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» №4133 від 10.08.2018 року було призначено проведення службового розслідування за фактом розголошення співробітником філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 відомостей, що становлять комерційну таємницю. З висновку від 11.09.2018 року (т.1 а.с.220-226), за результати проведення службового розслідування вбачається встановлений факт розголошення головним спеціалістом відділу банківської безпеки філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 відомостей, що становлять комерційну таємницю та було запропоновано розглянути питання щодо оголошення догани та скасування персональних надбавок до посадового окладу за вересень 2018 року в повному обсязі. З висновком ОСОБА_1 був ознайомлений, зазначивши про не згоду з ним. Наказом ПАТ «Державний ощадний банк України» №2778-к вд 12.09.20185 року ОСОБА_1 було оголошено догану (т.1 а.с. 231-232). Згідно Наказу ПАТ «Державний ощадний банк України» від 12.09.2018 року №2782-до ОСОБА_1 у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення скасовано ОСОБА_1 у вересня 2018 року персональні надбавки до посадового окладу в повному обсязі (т.1 а.с. 230) Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 на підставі досліджених доказів, наданих сторонами по справі виходив з того, що матеріалами справи підтверджено а відповідачем не спростовано, що позивач ОСОБА_1 протягом 2016-2019 років безпосередньо виконував обов`язки, передбачені його посадовою інструкцією, у вихідні та святкові дні, тоді як заробітна плата за ці дні йому не нараховувалася та не виплачувалася, що у відповідності положень Конвенції про захист заробітної плати №95 є порушенням відповідачем АТ «Ощадбанк» прав позивача щодо виплати заробітної плати за виконану роботу. Суд першої інстанції, також визнав доведеними і належним чином обґрунтованими (погодився із розрахунком позивача в силу його відповідності ст.ст.2,3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 20509-ІІІ) вимоги позивача в частині стягнення компенсації втрат частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків виплати йому заробітної плати при звільненні, нарахованої в січні 2017 року - квітні 2018 року, при її виплаті в липні 2018 року в сумі 3326 грн. 13 коп. Окрім того, на підставі досліджених доказів, керуючись нормами права, зазначеними у рішенні, місцевий суд, дійшов висновку, що приймаючи рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани та у подальшому скасування персональних надбавок ОСОБА_1 , відповідач ПАТ «Державний ощадний банк України» діяв неправомірно, у зв`язку з чим і у цій частині задовольнив позовні вимоги позивача, скасувавши незаконні накази. Суд першої інстанції, встановивши під час судового розгляду справи порушення відповідачем законних прав позивача, з урахуванням засад розумності, справедливості та виваженості, також, частково задовольнив вимоги позивача і вчастині стягнення моральної шкоди. Колегія суддів перевіривши наявні у справі докази, доводи апеляційної скарги відповідача, дійшла висновку, що підстав для задоволення вимог апеляційної скарги не має, оскільки оскаржуване судове рішення є законним і належним чином обґрунтованим. За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів повністю погоджується із висновком суду, що позивач, наданими ним доказами довів обставини виходу ним на роботу у вихідні та святкові дні, кількість таких виходів (83 дні), те, що заробітна плата за ці дні йому не була виплачена відповідачем, наведеним розрахунком вірно вирахував суму невиплаченої заробітної плати (46065 грн.), також правильно розрахував суму компенсації за період затримки заробітної плати (3326,13 грн.), що незаконними приказами про оголошення догани та про персональні надбавки до посадового окладу йому спричинено моральну шкоду. Згідно із положеннями ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. З системного аналізу статей 21, 94, 83, 116 233 КЗпП України виходить, що судовому захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем. Як, вбачається із позовних вимог спір виник з приводу нарахування та виплати заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. У відповідності до положень ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється, зокрема, для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень. Згідно до ст.57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством. У відповідності до ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Статтею 142 КЗпП України визначено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. Згідно до положень ст. 5 Закону України «Про колективні договори та угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. У відповідності до положень ст. 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів. Згідно до положень ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Тобто, склад робочого часу та норми праці, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат більш детально встановлюються підприємствами у колективному договорі. Згідно із ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Частиною 1 статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. За змістом ч. 2 ст. 2 цього Закону в структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Крім національного законодавства, право на заробітну плату захищається й Конвенцією про захист заробітної плати № 95, ухваленою Генеральною Конференцією Міжнародної організації праці 01 липня 1949 року, ратифікованою Україною 31 січня 1961 року. Відповідно до ст. 1 даної Конвенції, метою цієї Конвенції є термін «заробітна плата», який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано. Згідно ч. 1 ст. 2 Конвенції, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Відповідно до статті 1 Конвенції, заробітною платою, незалежно від назви й методу обчислення, визначено як будь-яку нагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано. За ст. 12 Конвенції, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу. Окрім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. Вказане свідчить про те, що умовою оплати праці є фактично виконана робота, а домовленість щодо її виконання може бути досягнута як в письмовій, так і в усній формі. Отже, висновок суду, що позивач не міг працювати у вихідні та святкові дні, виконуючи роботи з видачі та приймання вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, без відповідної домовленості з роботодавцем, колегія суддів вважає правильним, оскільки відповідачем доводи позивача належними та допустимими доказами не спростовані, тоді, як позивачем доведено, що він виходив на роботу у вихідні та святкові дні, що також підтвердили під присягою два свідки. За змістом ст.107 КЗпП України компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні. Статтею 71 КЗпП України, зокрема передбачено, що залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Згідно з положеннями ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 цього Кодексу. Робота у святковий і неробочий день оплачується в подвійному розмірі. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ст. 107 КЗпП України). За змістом ст.107 КЗпП України компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні. Згідно довідки ПАТ «Ощадбанк» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 277,50 грн., таким чином, розмір невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за роботу у вихідні та святкові дні становить 46065 грн., виходячи з розрахунку (277,50 грн. х 83днів х 2). Якщо виплата зарплати затримується на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати (ст.34 Закону про оплату праціта ст.1, 2 Закону №2050). Компенсації підлягає грошовий дохід (разом із сумою індексації), який одержується у гривнях на території України та не має разового характеру (ч. 2 ст. 2 Закону № 2050, п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159). Компенсація проводиться за рахунок тих самих джерел, що й виплати, за невиплату яких вона нараховується (п. 7 Порядку № 159). Для визначення суми компенсації індекс споживчих цін обчислюється шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін, які публікуються Держстатом України за період невиплати заробітної плати. Індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується заробітна плата, до розрахунку не включається. Суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати відносяться до фонду додаткової зарплати (ст.2 Закону про оплату праці, пп.2.2.8 Інструкції № 5). Тому згідно з пп.14.1.48 ПКУ дана компенсація є зарплатою і для цілей застосування положень розд. IV ПКУ. Висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 07.01.2017 року по 23.07.2018 рік в розмірі 3 326,13 грн., також є законним і належном чином обґрунтованим. Не погоджуючись з наказами №2782-к та №2778-к, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, зазначаючи, що в той період він сумлінно виконував свої посадові обов`язки, а доводи відповідача не підтверджені жодними доказами, а винесені щодо нього накази є незаконними. Відповідно до вимог ст.139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (ст.147-1 КЗпП України). Статтею 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Згідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Аналіз вказаних норм трудового права дає підстави для висновку, що дисциплінарні стягнення застосовуються у разі порушення саме трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків. Виходячи із засад ратифікованої Україною 04.02.1994 року Конвенції, положень Конституції України та чинного трудового законодавства, обов`язок доведення правомірності притягнення працівника до відповідальності покладається на роботодавця. Порушенням трудової дисципліни вважається недотримання під час виробничого процесу правил поведінки, встановлених чинним законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпорядженнями роботодавця. Під вчиненням дисциплінарного проступку мається на увазі невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов`язків, покладених на нього законодавством, колективним договором, трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо за ці діяння не передбачається кримінальна відповідальність. При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку: об`єкта, суб`єкта, об`єктивної сторони, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення (ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника, тощо), на чому акцентує увагу Верховний Суд в постановах від 18.04.2018 року по справі № 359/3507/17 та від 11.04.2018 року по справі №804/8092/16. З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23.01.2018 року по справі № 273/212/16-ц). Відповідно до ст.505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Суд, перевіряючи доводи позивача щодо незаконності застосування дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани та у подальшому скасування персональних надбавок ОСОБА_1 , встановив, що «Зобов`язання про нерозголошення відомостей, що становлять банківську та комерційну таємницю в установах АТ «Ощадбанк», на яке посилається відповідач, як підставу встановлення факту розголошення позивачем відомостей що становлять банківську та комерційну таємницю, що наявне в матеріалах справи підписано ОСОБА_6 , а не позивачем, що матеріали справи не містять підтвердження ознайомлення ОСОБА_1 з «Інструкцією про порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, а також боєприпасів до зброї в установах Державного ощадного банку України», затвердженого наказом АТ «Ощадбанк» від 24.09.1999 року №13 дск, згідно якої «Книги обліку видачі/приймання вогнепальної зброї», віднесено до комерційної таємниці, що виключає вину ОСОБА_1 . Отже, висновок суду про те, що відповідач, приймаючи рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани, не перевірив належним чином обставини, за яких позивач був притягнутий до такої відповідальності, ступінь тяжкості проступку, рівень вини позивача у його вчиненні, попередню роботу позивача на підприємстві відповідача, тобто ПАТ «Державний ощадний банк України» діяв неправомірно, у зв`язку з чим накази №2778-к від 12.09.2018 року «Про оголошення догани ОСОБА_1 », №2782-к від 12.09.2018 року «Про персональні надбавки до посадового окладу» підлягають скасуванню, колегія суддів вважає вірним і повністю з ним погоджується. Нормами ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого конституцією права на оплату праці, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, врахував, також ту обставину, що задоволення позову в частині стягнення заробітної плати є одночасно і частковою компенсацією заподіяної моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1 , суд виходив з меж пред`явлених ним позовних вимог, взяв до уваги його психоемоційний стан та переживання, спричинені відсутністю вихідних днів для спілкування з сім`єю, визначив до відшкодування моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди і за конкретних обставин цієї справи, вважає, що сума моральної шкоди відповідає засадам розумності виваженості та справедливості. Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Суд встановив, що правничу допомогу у справі позивачу надавав адвокат Бурлаченко С.Ю. на підставі договору від 31.05.2018 року (т. 1 а.с. 141-142) та за надання професійної правничої допомоги позивач ОСОБА_1 сплатив своєму адвокату 8 000,00 грн., що підтверджено довідкою №01-17/22 від 31.05.2018, виданою адвокатом (т.1 а.с.143). Будь-яких доказів на підтвердження не співмірності витрат позивача на правничу допомогу, відповідач АТ «Ощадбанк», суду не надав, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допоги адвоката не заявляв, тому доводи відповідача, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено надання адвокатом правничої допомоги та вартість наданих послуг, колегія суддів вважає необґрунтованими. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закон, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, тоді, якдоводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів, і незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Враховуючи викладене, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: