Постанова 4803 № 213/979/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7749/20 Справа № 213/979/20 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засіданняЄвтодій К.С. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 , відповідач-Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2020 року, ухваленого суддею Поповим В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 14 липня 2020 року, - ВСТАНОВИВ : У березні 2020 року представник позивача Гузєв І.Г. звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок смерті його батька на виробництві у розмірі 944 600,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В обґрунтування позову зазначив, що позивач є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку під час виконання своїх трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Смертю батька йому завдано моральної шкоди, яка полягає у наступному: він втратив свого рідного батька, коли йому виповнилося всього сім років. Дізнавшись про смерть батька, позивач зазнав сильного емоційного та психологічного потрясіння. Внаслідок смерті батька, позивач назавжди був позбавлений турботи, любові та батьківського спілкування. Після його загибелі, нормальні життєві зв`язки позивача були знищенні, він постійно відчуває почуття туги та самотності і до теперішнього часу не може оговтатись від осягнутого його лиха, адже думки про батька постійно переслідують його. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування. Позивач вважає, що розмір завданої йому моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Відповідача на його користь становить 944600,00 грн. Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві відмовлено. Судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. компенсовано за рахунок держави. В апеляційній скарзі, представник позивача Гузєв І.Г. , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі задовольнити, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги. Скаржник вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позову невірно визначив норми законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та безпідставно зазначив, що оскільки нещасний випадок на виробництві стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці « (в редакції чинній на час настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалось право членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, у зв`язку із чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позову. Представник позивача вказує, що наявними у справі доказами підтверджено, що нещасний випадок з батьком позивача стався під час виконання останнім трудових обов`язків на підприємстві відповідача, також доведена вина підприємства у загибелі ОСОБА_3 , смерть потерпілого відбулась внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки. Дані обставини не заперечувались сторонами по справі. Зазначає, що на час настання нещасного випадку у вересні 1998 року діяли положення статей 441,440-1,450 ЦК УРСР, норми ч.ч.1,2,4 ст.153 КЗпП України, вимоги ст.ст.4,17 Закону України «Про охорону праці», які переконливо доводять, що загибель батька позивача настала з вини відповідача, який і повинен понести відповідальність за завдану сину загиблого моральну шкоду, як роботодавець, що не створив та не забезпечив безпечні умови праці, тобто законодавством, яке діяло на час настання нещасного випадку, передбачало наявність підстав для покладення цивільно-правової відповідальності на підприємство відповідача та право потерпілого на відшкодування завданої шкоди, в тому числі немайнової, за рахунок відповідача. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, висловлену у справі №61-16622св19 від 17.06.2020 є недоречним, оскільки у вказаній судом справі член сім`ї позивача загинув на виробництві під час виконання своїх трудових обов`язків, однак з вини особи-водія, яка перебувала у трудових відносинах з іншою юридичною особою, не з відповідачем, жодної вини відповідача в настанні нещасного випадку комісією встановлено не було, тобто вказана справа є прикладом вирішення спору, що виник за інших обставин, ніж ті, що розглядались судом першої інстанції. З урахуванням наведеного, представник позивача вважає, що у даних правовідносинах застосуванню підлягає стаття 440-1 ЦК УРСР, згідно, якої, розмір грошового відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п`ятикратного розміру мінімальних заробітних плат (у встановленому законодавством розмірі станом на дату подання позову. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача Гузєва І.Г. , відповідач АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника позивача - адвоката Меланчука І.В., який у повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, представника відповідача Гурську О.В. , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони позивач і просила оскаржуване судове рішення залишити без змін з викладених у відзиві підстав, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача Гузєва І.Г. підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, щопозивач є сином ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження (а.с.18). Відповідно до Акту №17 про нещасний випадок від 10 вересня 1998 року (а.с.10-16), в період часу з 23 години 30.08.1998 року до 05 годин 50 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_1 машиніст екскаватора «ЕКГ-10-И» інв. номер 15, ОСОБА_5 здійснював погрузку гірничої маси на автомобіль Бєлаз №73 під управлінням водія ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 близько о 05 годині 50 хвилин, після чергової загрузки автомобіля, машиніст екскаватора ОСОБА_5 побачив, що з кабіни автомобіля на майданчик вийшов водій ОСОБА_3 і, перебуваючи під захистом козирка автомобіля, показав йому жестами повернути екскаватор до нього кабіною. ОСОБА_5 поворотом стріли вліво проніс ківш над кабіною водія і зупинив його в 1.5-2 метрах від автомобіля, при цьому не відключив генератор екскаватора. В цей час ОСОБА_6 , перебуваючи на середній смузі перильного огородження площадки кабіни автомобіля, намагався щось сказати ОСОБА_5 ОСОБА_5 , намагаючись почути ОСОБА_3 , встав з крісла машиніста екскаватора, при цьому зачепив стегном правої ноги ручку командо-контролера, в результаті чого, стріла екскаватора пересунулася вправо і ковшом придавила до торця козирка автомобіля грудну клітину ОСОБА_3 , через що він отримав травми не сумісні з життям. Пунктом 13 Акту Форми Н-1, визначено працівників, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці - зокрема, ОСОБА_3 (а.с.16). Відповідно до довідки відповідача родині загиблого ОСОБА_3 була виплачена матеріальна допомога (а.с.17). Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що, нещасний випадок на виробництві з ОСОБА_3 стався у вересні 1998 року, коли порядок відшкодування моральної шкоди регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, у зв`язку із чим, відсутні правові підстави для задоволення позову. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та повністю погоджується із доводами представника позивача про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак не повністю погоджується із визначеним позивачем розміром відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. За змістом ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Нормами п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012). Події, внаслідок яких у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди та які стали підставою для звернення до суду з указаним позовом, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги у цій справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 24 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст.49 Закону «Про інформацію»,ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2). Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду. Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР містить загальну норму, що регулює деліктні правовідносини. Моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю у 1998 році його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, за наявності для цього підстав повинна відшкодовуватися особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді цієї категорії справ зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. На час виникнення спірних правовідносин (ІНФОРМАЦІЯ_1) можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №

472. Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст.456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п.8 Правил. У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Висновок суду першої інстанції про те, що нормами 440-1 Цивільного кодексу Української РСР не було передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька від нещасного випадку, колегією суддів вважає невірним, оскільки спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Суд встановив, що смерть батька позивача ОСОБА_3 сталася внаслідок нещасного випадку, який стався з ним під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому обов`язок відшкодувати позивачу ОСОБА_1 шкоду, завдану смертю батька лежить на АТ «ПІВДГЗК». Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963, виходячи з вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються, що кореспондуєп.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року становить 4723 грн. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові №6-156цс14 від 24 грудня 2014 року, яка в силу ст.360-7 ЦПК України є обов`язковою для усіх судів України. Факт заподіяння моральної шкоди позивачу внаслідок втрати близької людини встановлено судом апеляційної інстанції, зокрема, позивач ОСОБА_1 внаслідок втрати батька переживає душевні та психологічні страждання, він позбавлений можливості отримувати від нього піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення його нормальних життєвих зв`язків та докладення з його боку додаткових зусиль для організації свого життя. Апеляційним переглядом встановлено причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача - втрата життєвих зв`язків позивача з рідною людиною у ранньому віці (9 років на час загибелі батька), тому відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. При зверненні до суду з позовом у березні 2020 року позивач просив стягнути в відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 944 600 грн., виходячи з розрахунку - 200*4723 грн. (200 розмірів мінімальної заробітної плати, яка станом на 01 січня 2020 року становить 4723 грн.), однак колегія суддів вважає, що визначений позивачем до відшкодування розмір моральної шкоди є надто завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. При визначенні розміру моральної шкоди, колегія суддів врахувує роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, бере до уваги конкретні обставини по справі, вину відповідача в настанні нещасного випадку, також наявність вини потерпілого у нещасному випадку, наслідки, що наступили, характер і тривалість страждань позивача, який втратив близьку людину, батька у віці 9 років, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань, пов`язаних із втратою близької людини та зміною звичного ритму життя, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн. Слід зазначити, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки, колегія суддів скасовує оскаржуване судове рішення та частково задовольняє позовні вимоги в розмірі 250 000 грн., то відповідно з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції в розмірі -2500 грн. (за розгляд справи в суді першої інстанції -1% від задоволених вимог)) та 3750 грн. (за розгляд справи в суді апеляційної інстанції -1,5.% від 2500 грн.), що разом становить 6250 грн. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, у зв`язку із чим, відповідно до ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволеня позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з відповідача АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», місце знаходження: 50026, м.Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191000 на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 моральну шкоду в розмірі 250 000 грн. (двісті п`ятдесят тисяч гривень) без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнути з відповідача АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», місце знаходження: 50026, м.Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191000 на користь держави судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції в сумі 6250 грн. (шість тисяч двісті п`ятдесят гривень). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: