Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/360/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/360/20 пров. № А/857/8000/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Коваля Р.Й., Онишкевича Т.В., секретаря судового засідання Смолинець А.В., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Костюкевич С.Ф.), ухвалене в порядку письмового провадження в м.Луцьку 28 травня 2020 року у справі №140/360/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В: 03.02.2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, просила визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-517-51 від 08.11.2019 про сплату боргу в розмірі 26 539,26 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, прийнятим за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) позов задоволено. 18.05.2020 судом першої інстанції зареєстровано заяву про прийняття додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень). Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. На думку суду першої інстанції, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу. Не погоджуючись з додатковим рішенням, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що заявлена позивачем сума до відшкодування є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Скаржник вказує, що ряд послуг, які надавались позивачу не є доцільними та дублюють одна одну. Скаржник зазначає, що заява позивача повинна бути залишена без розгляду, оскільки подана не у відповідності до вимог статті 139 КАС України. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень статті 229 та 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 18.05.2020 ОСОБА_1 подала заяву про прийняття додаткового рішення з долученими актом від 21.04.2020, угодою про правову допомогу від 01.02.2020, квитанцію до прибуткового касового ордеру №29 від 21.04.2020. Відповідач подав заперечення на заяву про прийняття додаткового рішення, вказавши, що заявлене позивачем сума до відшкодування є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18). Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 01.02.2020 між адвокатом Лялюгою Л.В. та Денисюк Н.С. укладено угоду про правову допомогу, відповідно до якої обсяг правової допомоги підготовка та складання позовної до Волинського окружного адміністративного суду про визнання протиправною вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-517-51 від 08.11.2019, заяв, клопотань, в разі виниклої необхідності, надання консультацій. За надання правової допомоги Довіритель сплачує адвокату гонорар в сумі 2500 грн. готівковими коштами в термін до трьох місяців з дня укладення угоди. Найменування наданих послуг, кількість затраченого часу, вартість години та загальна вартість наданих послуг, підтверджено актом від 21.04.2019, оплата наданих послуг здійснена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №29 від 21.04.2020. Правова допомога відповідно до акта виконаних робіт від 24.04.2020 складається з: прийому довірителя та вивчення проблематики 500 грн.; підготовки та складання позовної заяви до суду 1 500 грн.; складання додатку до позовної заяви 250 грн.; надання консультацій 250 грн. Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд апеляційної інстанції враховує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу. З даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, про які й зазначено в позовній заяві. Таким чином, визначений адвокатом у розрахунку суми час для підготовки та складання позовної заяви, складання додатку до позовної заяви, надання консультацій на переконання суду апеляційної інстанції, не відповідає рівню складності справи №140/360/20 та обсягу виконаних адвокатом робіт. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо суми витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, а також враховуючи клопотання представника відповідача про зменшення заявлених до відшкодування витрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1 500 грн. як витрат на професійну правничу допомогу. Щодо аргументів апелянта про залишення заяви позивача без розгляду, оскільки така подана не у відповідності до вимог частини 7 статті 139 КАС України, то суд апеляційної інстанції зауважує, що дана норма врегульовує порядок розподіл витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справ за правилами загального провадження. Позовна заява підписана безпосередньо Денисюк Н.С., розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). За умови застосування аналогії права, враховуючи, що супровідний про скерування судового рішення датований 13.05.2020, а на офіційному сайті http://www.reyestr.court.gov.ua/ рішення оприлюднено 14.05.2020, п`ятиденний термін подачі заяви від 18.05.2020 пропущений не був. За таких обставин, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись статтями 230, 241, 243, 252, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі №140/360/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. Й. Коваль Т. В. Онишкевич Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 07.09.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України