Постанова 4824 № 753/5938/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 вересня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/5938/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9608/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коренюк А.М., по справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди, - в с т а н о в и в : У квітні 2018 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції майнову шкоду у розмірі 90 105,82 грн. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. В обґрунтування вимог зазначав, що 02 лютого 2017 року приблизно о 06 год. 05 хв. на проспекті П. Григоренка, 40 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю службового автомобіля «Toyota Prius», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1, внаслідок якої службовий автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Вказував, що автомобіль «Toyota Prius», р.н. НОМЕР_1 , належить Департаменту патрульної поліції. Проведеним автотоварознавчим дослідженням встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Prius», р.н. НОМЕР_1 , у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02 лютого 2017 року, станом на час проведення експертного дослідження становить 90 105,82 грн. (а.с. 2-7). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди відмовлено (а.с. 91-97). Не погодившись з рішенням районного суду, 11 червня 2020 року представник Департаменту патрульної поліції - Боліла Н.М. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю (а.с. 99-103). Апеляційну скаргу мотивувала тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що відповідальність відповідача за заподіяну шкоду обмежується середнім місячним заробітком працівника та до даних правовідносин мають застосовуватися норми КЗпП України, а також має застосовуватися річний строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України. Вказувала, що правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК України, а тому суд може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі відповідно до ч. 1 ст. 1192 ЦК України. Вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущено. Разом з тим, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року по справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки застосування до спірних правовідносин ст. 22 та ст. 1166 ЦК України є не можливим з огляду на те, що відповідач виконував службові обов`язки при заподіянні майнової шкоди, а тому підлягають застосуванню норми КЗпП України. Також суд зазначив, що позивач пропустив встановлений законом річний строк для звернення до суду з даним позовом. Колегія суддів не погодилась з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Пунктом 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 02 лютого 2017 року приблизно о 06 год. 05 хв. на проспекті П. Григоренка, 40 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю службового автомобіля «Toyota Prius», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1, внаслідок якої вказаний службовий автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. У постанові встановлено, що ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Toyota Prius», р.н. НОМЕР_1 , не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 13.1. правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП (а.с. 10). Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , власником автомобіля «Toyota Prius» р.н. НОМЕР_1 , 2014 року випуску, є Департамент патрульної поліції (а.с. 9). Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Позивач стверджує, що відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, та будучи матеріально відповідальною особою, завдав шкоди державі в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України шляхом пошкодження майна в період здійснення ним установлених повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій державного органу. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах. Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 377 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 256 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням правил юрисдикції загальних судів, а тому відповідно до вимог названих вище норм процесуального закону підлягає скасуванню апеляційним судом із закриттям провадження в даній цивільній справі, а розгляд даної справи, за правилами КАС України, віднесено до адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року - скасувати. Закрити провадження у цивільній справіза позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди. Роз`яснити Департаменту патрульної поліції про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова