Постанова Київський апеляційний суд № 2-133/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Чірков Г.Є. Єдиний унікальний номер справи № 2 -133/13 Апеляційне провадження № 22- ц/824/8175/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 вересня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів -Савченка С.І.,Верланова С.М. секретар -Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, боржник ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, - В с т а н о в и л а : Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 034,83 грн, судовий збір у сумі 3 219 грн, а всього 489 253,83 грн. У задоволенні позовних вимог висунутих до ОСОБА_3 відмовлено. На виконання вказаного рішення, Вишгородським районним судом Київської області ПАТ «Родовід Банк» видано виконавчий лист № 2-133/13 від 12 липня 2013 року. Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції 10 червня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43591918 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-133/13 від 12 липня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості в розмірі 489 253, 83 грн . У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бак В.І., звернулась до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в цивільній справі № 2-133/13. Вимоги заяви обґрунтовує тим, що виконавчий лист не підлягає виконанню, оскільки ОСОБА_1 згідно договору про відступлення права вимоги № 1/270919 від 27 вересня 2019 року набув право вимоги до боржників за кредитним договором № 77.1/АА-626.08.2. від 21 лютого 2008 року. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження у цій справі із ТОВ "Кредит Капітал" на ОСОБА_1 . Боржник ОСОБА_1 зазначає , що він набув усіх прав кредитора за вказаним кредитним договором та став сягувачем у виконавчому провадженні. Таким чином відбулось поєднання боржника та кредитора в одній особі. Отже зважаючи на вказане та відповідно до ст. 606 ЦК України, ст. 432 ЦПК України виконавчий лист від 12 липня 2013 року № 2-133/13 є таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Вишгородського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, та постановити нову ухвалу про задоволення заяви. В апеляційній скарзі зазначає, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи , не взяв до уваги доводи заявника. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони та були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 06 серпня 2020 року, 03 вересня 2020 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 034, 83 грн, судовий збір у сумі 3 219 грн, а всього 489 253, 83 грн. У задоволенні позовних вимог висунутих до ОСОБА_3 відмовлено. На виконання вказаного рішення, Вишгородським районним судом Київської області ПАТ «Родовід Банк» видано виконавчий лист № 2-133/13 від 12 липня 2013 року. Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції 10 червня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43591918 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-133/13 від 12 липня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості в розмірі 489 253 , 83 грн . Між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК Кредит - Капітал» укладено 12 лютого 2019 року Договір про відступлення права вимоги № 5, відповідно до якого ПАТ «Родовід Банк» відступив, а ТОВ «ФК Кредит - Капітал» набуло права вимоги до боржників за кредитним договором №77.1/АА-626.08.2 від 21 лютого 2008 року. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 серпня 2019 року замінено стягувача у цивільній справі № 2-133/13 ПАТ «Родовід Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК Кредит - Капітал». Між ТОВ «ФК Кредит - Капітал» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект Капітал» 26 липня 2019 року укладено Договір про відступлення прав вимоги № 26/07/19-КУА, відповідно до якого ТОВ «ФК Кредит - Капітал» відступило, а ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект Капітал» набуло права вимоги до боржників за кредитним договором №77.1/АА-626.08.2 від 21 лютого 2008 року та Договорами поруки від 21 лютого 2008 року. В подальшому, 30 липня 2019 року ,між ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект Капітал» та ОСОБА_4 укладено Договір про відступлення права вимоги № 30/07/2019-Ф, відповідно до якого ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект Капітал» відступило, а ОСОБА_4 набув права вимоги до боржників за кредитним договором №77.1/АА-626.08.2 від 21 лютого 2008 року та Договорами поруки від 21 лютого 2008 року. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 27 вересня 2019 року укладено Договір про відступлення права вимоги № 1/270919, відповідно до якого ОСОБА_4 відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до боржників за кредитним договором №77.1/АА-626.08.2 від 21 лютого 2008 року та Договорами поруки від 2 лютого 2008 року. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження виконавчого провадження № 43591918 по примусовому виконанню виконавчого листа від 12 липня 2013 року у справі №2-133/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ Фінансова компанія «Кредит Капітал» боргу у розмірі 489 253 , 83 грн , з поточного стягувача ТОВ Фінансова компанія «Кредит Капітал» на його правонаступника ОСОБА_1 . Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року ). У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 року у справі «Півень проти України» вказано, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (параграф 35). Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 Конституційний Суд України). Статтею 18 ЦПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Розділом VI ЦПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах. Згідно частин 1, 3 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами. Відповідно до ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин . Враховуючи імперативні приписи ст. 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України щодо обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення. Процесуальним законодавством передбачено підстави, за якими виконавчий документ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Щодо посилання заявника ОСОБА_1 на відсутність обов`язку боржника повністю у зв`язку з його припиненням на підставі договору про відступлення права вимоги , відповідно до якого він набув право вимоги до боржників слід зазначити наступне. Статтею 600 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Системний аналіз статті 600 ЦК України у її взаємозв`язку з іншими нормами дозволяє розглядати передання відступного як правомірні юридичні дії, спрямовані на припинення цивільних прав та обов`язків сторін у зобов`язальному правовідношенні. При укладенні договору про передання відступного у боржника виникає право на припинення основного зобов`язання іншим ніж виконання способом, яким боржник може скористатись, або приступити до виконання основного зобов`язання. Відтак, за змістом статті 600 ЦК України передача відступного передбачає заміну первісного предмета виконання іншим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 718/2187/15-ц. Таким чином, передання відступного є одним із способів припинення зобов`язання за згодою сторін, коли сторонами врегульовується питання виконання зобов`язання іншим шляхом (переданням грошей, іншого майна). Разом з тим, поняття «обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням» за своїми правовою природою та змістом не слід ототожнювати з передбаченим Цивільним кодексом України поняттям «припинення зобов`язань», оскільки йдеться про принципово різні сфери правового регулювання: в першому випадку - про публічно-правові відносини, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, в другому - про відносини цивільні. Застосування такого способу припинення зобов`язання, щодо якого існує рішення суду, яке набрало законної сили і перебуває на стадії примусового виконання, має відбуватись з урахуванням приписів ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Законом України «Про виконавче провадження» визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»). З урахуванням приписів ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» суд зазначає, що право на стягнення заборгованості, яке підтверджене судовим рішенням і виконавчим листом Вишгородського районного суду Київської області виданого 12 липня 2013 року, повинне бути реалізоване у формах і у спосіб, встановлений законодавством про виконавче провадження. Після прийняття Вишгородським районним судом Київської області рішення 04 березня 2013 року у справі 2№ 2-133\13 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 77.1\АА-626.08.2 від 21 лютого 2008 року у розмірі 486 034, 83 грн, судового збору у сумі 3 219 грн, а всього 489 253, 83 грн та видання виконавчого листа № 2-133\13 від 12 липня 2013 року на примусове виконання вказаного рішення суду від 04 березня 2013 року, зобов`язання відповідачів трансформувалось у зобов`язання щодо виконання вказаного судового рішення про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 77.1\АА-626.08.2 від 21 лютого 2008 року у розмірі 486 034, 83 грн, саме у грошовій сумі, та яке згідно з чинним законодавством є обов`язковим до виконання у встановленому законом порядку. Зважаючи на те, що виконання судового рішення є невід`ємною стадією судового процесу та цивільний процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення суду, що набрало законної сили, то домовленості сторін щодо зміни способу виконання або припинення виконання судового рішення повинні відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом та Законом України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до положень статті частини 2 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ. Питання затвердження мирової угоди, укладеної сторонами в процесі виконання судового рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення, як і питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, встановлення або зміни способу або порядку виконання вирішується виключно судом в порядку, передбаченому ст.ст. 434, 435 ЦПК України. Статей 39 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав, які надають державному виконавцю право закінчити виконавче провадження, до таких випадків, зокрема, належить, визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Наведене свідчить, що чинне законодавство не забороняє сторонам досягти домовленості щодо припинення зобов`язання після прийняття судового рішення та відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Разом з цим, вищевказаний Закон містить вимоги, дотримання яких є обов`язковим для закінчення виконавчого провадження у тих випадках, коли судове рішення виконано у спосіб інший, ніж зазначено у виконавчому документі. З огляду на викладене, зміна порядку виконання вже прийнятого судового рішення може відбуватися виключно під контролем суду шляхом винесення останнім відповідної ухвали, а не укладенням цивільно-правової угоди. Як встановлено судом, рішення суду про стягнення заборгованості боржником виконано згідно з виконавчим документом в 2019 році. Боржник ОСОБА_1 викупив право вимоги за вказаним виконавчим листом лише 27 вересня 2019 року, тоді як виконавче провадження відкрито 10 червня 2014 року. З огляду на встановлені обставини, висновок суду, що вказане питання з приводу виконання рішення суду має вирішуватися державним виконавцем в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», є цілком обґрунтованим. У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 пояснила, що до державного виконавця з приводу закриття виконавчого провадження у зв`язку із його виконанням вони не звертались, оскільки в даному випадку слід буде сплатити виконавчий збір . Колегія суддів погоджується з висновками суду, що виконання рішення суду після видачі виконавчого листа не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню згідно ст. 432 ЦПК України. Процесуальні підстави, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» на нормам ЦПК України для визнання виконавчого листа, виданого за рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2013 року, таким, що не підлягають виконанню, відсутні. Таким чином, розглянувши справу в межах заяви, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви. Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, колегія суддів, П о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення виготовлено 04 вересня 2020 року. Головуючий Судді