Постанова 4875 № 922/204/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" вересня 2020 р. Справа № 922/204/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., розглянувши в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (вх.№ 1432) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2020 у справі №922/204/20, ухвалене суддею Сальніковою Г.І. в приміщенні Господарського суду Харківської області 24.04.2020 о 12:22 (повний текст рішення складено 28.04.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Модус Агро», м.Барвенкове, Харківська область, про стягнення 27320,13 грн, ВСТАНОВИЛА: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Модус Агро» 27320,13 грн, з яких сума основного боргу у розмірі 18821,00 грн, 1929,53 грн пені, 3079,80 грн штрафу, 3489,80 грн 3% річних за порушення грошових зобов`язань за договором поставки від 10.09.2019 №АП-19-4868. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.04.2020 у позові відмовлено. Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2020 у справі №922/204/20. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Модус Агро» суму заборгованості в розмірі 27320,13 грн, з яких 18821 грн основного боргу, 1929,53 грн пені, 3079,80 грн штрафу, 3489,80грн процентів річних. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що підтвердженням фактичного здійснення господарської операції, що спричинило реальні зміни майнового стану ТОВ «Хімагромаркетинг», є складська накладна від 12.09.2019 №46, податкова накладна від 12.09.2019 №295 (в якій відображено збільшення податкових зобов`язань перед державою). Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 8072 від 31.08.2020), в якому, зокрема, просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. В обґрунтування наведеного клопотання відповідач зазначає, що у зв`язку з карантинними заходами через COVID-19, відповідач не мав можливості вчасно отримати поштове відправлення та дізнався про апеляційне провадження з Єдиного державного реєстру судових рішень. Розглядаючи наведене клопотання колегія судів зазначає наступне. Відповідно до ст. 118 господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг». Встановлено відповідачу у справі строк до 27.07.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання позивачу. Встановлено учасникам справи строк до 30.07.2020 для подання заяв, клопотань. Наведена ухвала була направлена на адресу відповідача та повернута до суду апеляційної інстанції 27.07.2020 з позначкою «Укрпошти» - «інші причини». Положення Господарського процесуального кодексу України не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення", є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення поштової кореспонденції з таких причин не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Наведена правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 906/142/18. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що причини пропуску строку на подання відзиву та клопотань, наведені у клопотанні про поновлення строку, поважними, тому клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2020 у справі №922/204/20 залишити без змін. Також до відзиву надано клопотання про розподіл судових витрат, в якому просить стягнути з ТОВ «Хімагромаркетинг» на користь ТОВ «Модус Агро» витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів здійснення ним поставки товару та отримання товару відповідачем, ні складська накладна із суттєвими недоліками, ні податкова накладна, електронна переписка з відповідачем не є доказами того, що товар був поставлений. Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. Як встановлено господарським судом першої інстанції 10.09.2019 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (продавець, позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Модус Агро" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №АП-19-4868. Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин тотал каністра 20 л (загальна кількість 200), 2,4-D-Актив каністра 10 л (загальна кількість 10). Пунктом 1.2. договору передбачено, що вартість товару на дату укладення цього договору становить 20532,00 грн у т.ч. ПДВ. Відповідно до п. 2.1 договору покупець зобов`язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену у п. 1.2 даного договору у наступні строки: не пізніше 10.09.2019 суму у розмірі 2053,20грн, не пізніше 20.09.2019 18478,80 грн. Пунктом 4.3 договору передбачено, що одночасно з передачею товару продавець зобов`язаний передати покупцеві наступні документи: рахунок на оплату товару, податкову накладну згідно з нормами податкового кодексу України; видаткову (відвантажувальну) накладну; товарно-транспортну накладну, якщо поставка товару здійснюється на умовах СРТ. Згідно з п. 4.4 договору покупець зобов`язується передати продавцеві довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей для одержання товару. Відповідно до 4.5 договору підписання покупцем видаткової накладної підтверджує отримання останнім всіх передбачених п. 4.3 цього договору документів. ТОВ «Хімагромаркетинг» виставило рахунок на оплату від 10.09.2019 №АП-19-4728 на загальну суму 20532,00 грн (в т.ч. ПДВ) (а.с. 18). 12.09.2019 відповідач здійснив часткову оплату за наведеним вище рахунком на суму 1711,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 12.09.2019 №116 (а.с. 14). Як зазначає апелянт, останній здійснив поставку товару, відповідач його отримав, однак не виконав свої зобов`язання щодо повної оплати товару, у зв`язку з чим ТОВ «Хімагромаркетинг» звернувся до господарського суду першої інстанції з відповідною позовною заявою. 24.04.2020 господарським судом Харківської області ухвалено рішенням, яким у позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт поставки товару 12.09.2019 (засобів захисту рослин "2,4 D Актив" та "Тотал" на загальну суму 20532,00 грн з ПДВ) на користь відповідача за укладеним договором, у зв`язку із чим у задоволенні вимоги про стягнення 18821,00 грн основного боргу слід відмовити. Позовні вимоги про стягнення пені, штрафу та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, тому, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, також не підлягають задоволенню. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне. Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України). Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 Цивільного кодексу України). Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.3 ст. 639 Цивільного кодексу України). Як встановлено господарським судом першої інстанції, договір поставки від 10.09.2019 №АП-19-4868 не містить підпису уповноваженої особи відповідача. Водночас відповідно до ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Із матеріалів справи вбачається, що договір поставки від 10.09.2019 №АП-19-4868 разом із рахунком на оплату від 10.09.2019 №АП-19-4728 надіслані електронною поштою відповідачу. 12.09.2019 відповідач здійснив часткову оплату за рахунком на оплату №АП-19-4728 від 10.09.2019 на суму 1711,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 116 від 12.09.2019 (а.с. 14). При цьому, в самому рахунку №АП-19-4728 від 10.09.2019 міститься посилання на договір №АП-19-4868 від 10.09.2019. Отже, у даному випадку виставлений рахунок є пропозицією у розумінні приписів статті 641 ЦК України щодо поставки товару на визначену у ньому суму, а здійснена позивачем оплата є офертою (прийняттям пропозиції) на суму 20532,00 грн. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №908/1264/18. Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що між сторонами укладений договір поставки №АП-19-4868 від 10.09.2019. Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із частиною першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару кореспондує обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. У справі, що розглядається спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання поставки відповідачу товару за договором, розміру оплати та як результат суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову. Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно з ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Щодо факту поставки 12.09.2019 позивачем на користь відповідача засобів захисту рослин "2,4 D Актив" та "Тотал" на загальну суму 20532,00 грн з ПДВ, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363). Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо Пунктом 11 Правил № 363 встановлено правила оформлення документів на перевезення та визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Позивач посилається на складську накладну від 12.09.2019 № 46, як на підтвердження факту передачі товару відповідачу. Як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, наведена складська накладна оформлена із порушенням ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", оскільки не містить наступних обов`язкових реквізитів: - посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, з боку позивача; - інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, з боку позивача (прізвище, ім`я та по-батькові); - посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, з боку відповідача; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, з боку відповідача (відсутні прізвище, ім`я та по-батькові). Крім того, у складській накладній від 12.09.2019 №46 у графі «Одержувач» зазначено не підприємство відповідача (одержувача за договором), а «Хімагромаркетинг». Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що складська накладна від 12.09.2019 №46 містить чисельні недоліки, які є істотними. Відповідно до абз.3 ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" вказана накладна не може бути належним та допустимим доказом поставки 12.09.2019 зазначеного у ній товару на користь відповідача. Встановлені недоліки в оформленні накладної від 12.09.2019 № 46 вірно визначені судом першої інстанції як такі, що не можуть вважатись неістотними, оскільки перешкоджають встановити здійснення господарської операції. Апеляційний господарський суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18. Посилання позивача на лист ТОВ «Украгроресурс» від 16.12.2019 №288, що підтверджує факт поставки, є необґрунтованим, оскільки останній не є первинним документом та не може бути належним та допустимим доказом підтвердження поставки 12.09.2019 позивачем товару на користь відповідача. Також, пунктом 4.3 договору передбачено, що одночасно з передачею товару продавець зобов`язаний передати покупцеві наступні документи: рахунок на оплату товару, податкову накладну згідно з нормами податкового кодексу України; видаткову (відвантажувальну) накладну; товарно-транспортну накладну, якщо поставка товару здійснюється на умовах СРТ. Згідно з п. 4.4 договору покупець зобов`язується передати продавцеві довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей для одержання товару. Відповідно до 4.5 договору підписання покупцем видаткової накладної підтверджує отримання останнім всіх передбачених п. 4.3 цього договору документів. Однак, позивачем не надано, матеріали справи не містять всіх документів, передбачених договором для підтвердження факту поставки товару відповідачу. Апелянт посилається на податкову накладну від 12.09.2019 №295, що підтверджує відображення змін майнового стану позивача та збільшення податкових зобов`язань перед державою. Відповідно до ч. 1,2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Колегія суддів зазначає, що ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів відображення змін майнового стану позивача, а саме податкова накладна від 12.09.2019 №295, на яку посилається апелянт в апеляційній скарзі, в матеріалах справи відсутня. На підтвердження факту поставки позивач посилається на електронну переписку з представником відповідача. Згідно з ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно з ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна позначка часу електронні дані, які пов`язують інші електронні дані з конкретним моментом часу для засвідчення наявності цих електронних даних на цей момент часу. На підтвердження факту відвантаження уповноваженій особі ТОВ «Модус Агро» та доставку ТОВ «Модус Агро» товару, позивач додає скрін-шоти електронного листа, яким позивач надіслав ТОВ «Украгроресурс» розпорядження на відвантаження товару відповідачу, скрін-шоти смс-повідомлення, отриманого менеджером ТОВ «Хімагромакретинг», скрін-шоти переписки в месенджері Viber між директором ТОВ «Модус Агро» та ТОВ «Хімагромаркетинг». Системний аналіз Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги» свідчить, що крім загальних реквізитів документу, передбаченого ДСТУ 4163-2003 (Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів), обов`язковими реквізитами електронного документу є наявність електронного цифрового підпису та електронної позначки часу. Колегія суддів зазначає, що вищенаведені докази роздруківки екрану (скрін-шоти) з електронної пошти не містять обов`язкових реквізитів електронних документів, зокрема відсутній електронний підпис автора або підпис, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", тому не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 76-79 ГПК України. Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Статтею 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. В той же час, докази одержання відповідачем листів на електронну адресу в порядку, встановленому ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» в матеріалах справи відсутні, що також свідчить про недоведення позивачем факту отримання останніх відповідачем. Врахувавши умови договору та додатків до нього, оцінивши усі надані позивачем докази на підтвердження факту поставки товару у їх сукупності (в т.ч. накладну), апеляційний господарський суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту поставки товару, в зв`язку з чим погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення основної суми заборгованості. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості, вимоги про стягнення пені, штрафу, 3% річних також не підлягають задоволенню. Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв судове рішення відповідно до вимог закону та обставин справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» не підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2020 у справі №922/204/20 слід залишити без змін. Щодо клопотання відповідача про розподіл судових витрат колегія суддів зазначає наступне. Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу ТОВ «Модус Агро» у визначений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України строк надано наступні документи: копія договору про надання правової допомоги від 25.08.2020 №ЮП-205; ордер від 25.08.2020 серії ХВ №1368; копія акту наданих послуг від 28.08.2020; копія платіжного доручення від 28.08.2020 №326 на суму 6000 грн. Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Позивач свої заперечення на клопотання про розподіл судових витрат не надав, хоча отримав наведене клопотання 31.08.2020, що вбачається з офіційного сайту «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором 6100353207373. Розглядаючи вимогу відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Розподіл сум, які підлягають сплаті у якості витрат на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, покладаються у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Відповідно до ст. 30 наведеного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно з ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Судом приймається до уваги, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, а відтак в силу ст.9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Судовою колегією враховано, що чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом. Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що для надання правничої допомоги та представництва інтересів ТОВ «Модус Агро» у цій справі був укладений договір про надання правничої допомоги від 25.08.2020 між Адвокатським об`єднанням «Юр Прайд» в особі голови Шевченко Н.О. та ТОВ «Модус Агро» в особі директора Башакова Д.І. Згідно з пунктом 1.1. договору виконавець (Адвокатське об`єднанням «Юр Прайд») зобов`язується надавати замовнику правову допомогу: захист, представництво та надання інших видів правової допомоги, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законами у справі №922/204/20 у Східному апеляційному господарському суді. Пунктом 4.1, 4.4 договору встановлено, що замовник сплачує грошові кошти за результатами наданих послуг на дату підписання сторонами акту наданих послуг. Оплата послуг виконавця здійснюється згідно з виставлених актів. Ціна наданих послуг адвокатом виконавця формується з розрахунку 2000 грн/год. Або з огляду на Рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018 №17, ціна наданих послуг помічником адвоката формується з розрахунку 1000грн/год. Пунктом 5.1. договором передбачено, що цей договір вважається укладеним строком на 1 рік з дати його підписання сторонами. Отже, договір про надання правової допомоги від 25.08.2020 укладений між ТОВ «Модус Агро» та адвокатським об`єднанням з метою надання професійної правничої допомоги у справі №922/204/20 у Східному апеляційному господарському суді, у зв`язку з чим відповідач поніс витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката за розгляд апеляційної скарги ТОВ «Хімагромаркетинг». 28.08.2020 між ТОВ «Модус Агро» та адвокатським об`єднанням «Юр Прайд» підписано акт наданих послуг №01, згідно з яким встановлено, що відповідачу було надано наступні послуги: - вивчення документів, що стосується справи №922/204/20: позов, апеляційна скарга, рішення суду першої інстанції, докази, на які посилається апелянт на суму 3000 грн. Витрачено 1,5 год.; - формування правової позиції та написання відзиву на апеляційну скаргу на суму 3000 грн. Витрачено 1,5 год. Відповідачем здійснена оплата витрат на правничу допомогу відповідно до наданої копії платіжного доручення від 28.08.2020 №326 на загальну суму 6000,00грн. Вказані докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення відповідачем судових витрат у справі на зазначену ним суму. Фактичне надання правничої допомоги відповідачу підтверджено наявними в матеріалах справи доказами: відзивом на апеляційну скаргу. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги від 23.04.2020 №ЮП-204, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Юр Прайд» в особі голови Шевченко Н.О. та ТОВ «Модус Агро» в особі директора Башакова Д.І. У відповідності до п. 1.1. договору виконавець (Адвокатське об`єднанням «Юр Прайд») зобов`язується надавати замовнику правову допомогу (послуги): захист, представництво та надання інших видів правової допомоги, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законами у справі №922/204/20. Отже, станом на час розгляду справи у суді першої інстанції Адвокатське об`єднанням «Юр Прайд» було обізнано про справу №922/204/20, позовну заяву ТВ «Хімагромаркетинг» до ТОВ «Модус Агро». Суд апеляційної інстанції, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу, вважає, що на позивача не можуть бути покладені витрати відповідача на професійну правничу допомогу за надання послуг щодо вивчення документів, що стосується справи №922/204/20: позов, рішення суду першої інстанції. Таким чином, враховуючи принцип співмірності та розумності колегія суддів вважає, що за вивчення апеляційної скарги та доказів, на які посилається апелянт, витрачено 0,5 год на суму 1000 грн. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів прийшла до висновку про покладення витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн на позивача. Враховуючи наведене, клопотання відповідача про розподіл судових витрат підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу з позивача у розмірі 4000 грн. Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2020 у справі №922/204/20 залишити без змін. Клопотання ТОВ «Модус Агро» про розподіл судових витрат задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр. Соборності, 15, код ЄДРПОУ 30262667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Модус Агро» (64703, Харківська обл., м. Барвінкове, вул. Центральна, б. 18, кв. 8, ЄДРПОУ 42193089) 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог щодо стягнення судових витрат відмовити. Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 04.09.2020 Головуючий суддя В.В. Лакіза Суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко