Постанова КЦС ВС № 766/11378/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2020 року м. Київ справа № 766/11378/16-ц провадження № 61-3728св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач) суддів:, Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - прокурор Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Херсонської міської ради на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 жовтня 2018 року в складі судді Дорошинської В. Е. та на постанову Херсонського апеляційного суду від 16 січня 2019 року в складі колегії суддів Кузнєцової О. А., Майданіка В. В., Орловської Н. В., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 26 вересня 2016 року прокурор Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 і просив витребувати з незаконного володіння відповідача на користь Херсонської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 50,7 м2, розташовані в АДРЕСА_1 , вартістю 434 031 грн. В обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року позов ЗАТ «Херсонліфт» до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нежитлові приміщення задоволено та визнано, зокрема, за ЗАТ «Херсонліфт» право власності на нежитлове приміщення площею 50,7 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2009 року зазначене рішення суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду, а ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15 вересня 2009 року позов ЗАТ «Херсонліфт» до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нежитлові приміщення залишено без розгляду. Після набрання рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року законної сили ЗАТ «Херсонліфт» 21 лютого 2008 року продало вказане нежитлове приміщення за договором купівлі-продажу ПП «Інсайт-Плюс». У подальшому нерухомість неодноразово відчужувалася й останнім власником є ОСОБА_1 . Прокурор указував, що спірна нерухомість належить Херсонській міській раді й вибула з її володіння поза волею власника, а тому наявні правові підстави для її витребування на користь міськради. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 04 жовтня 2018 року в задоволені позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте позов поданий прокурором із пропуском позовної давності, а тому в його задоволенні необхідно відмовити з цих підстав. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційні скарги Херсонської міської ради та заступника прокурора Херсонської області залишено без задоволення, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 жовтня 2018 року - без змін. Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують. Той факт, що в 2014 році в органів місцевого самоврядування з`явився доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не свідчить про відсутність можливості виявити порушення прав територіальної громади м. Херсона раніше, оскільки в 2009 році Херсонська міська рада зверталася в суд із касаційною скаргою на рішення, яким визнано право власності на спірну нерухомість за підприємством. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 18 лютого 2019 року Херсонська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 жовтня 2018 року та на постанову Херсонського апеляційного суду від 16 січня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі. Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі Херсонська міська рада просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У січні 2020 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення Херсонської міської ради, в який вона вказує, що в справі № 666/5363/15-ц Верховний Суд уважав, що позовну давність прокурор не пропустив, а тому й у даній справі необхідно вважати, що позовна давність не пропущена, оскільки про порушення прав територіальної громади прокуратура та міська рада дізналися лише в 2014 році. Відзив на касаційну скаргу У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року в справі № 7/69-ПН-08 за позовом ЗАТ «Херсонліфт» до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії позов задоволено та визнано за ЗАТ «Херсонліфт» право власності, зокрема,на нежитлове приміщення загальною площею 50,7 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нерухомість). Рішення набрало законної сили. Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2009 року касаційну скаргу Херсонської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15 вересня 2009 року позов ЗАТ «Херсонліфт» до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нежитлові приміщення залишено без розгляду. Після ухвалення рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року та набрання ним законної сили спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалося. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 12 вересня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухомість, яка є власником нерухомості на день прийняття рішення на підставі договору дарування, серія та номер: 4494, виданого 30 грудня 2015 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н. М. Відповідно до звіту про незалежну оцінку об`єкта - нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 50,7 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визначено, що станом на 14 вересня 2016 року (дату подання позову) вартість нежитлових приміщень становить 684 636,00 грн. У суд першої інстанції відповідач подала заяву про застосування позовної давності та вказала, що про порушення прав територіальної громади міста Херсона прокурор і міська рада могли дізнатися з 2008 року, коли в суді розглядалася справа про визнання за ПАТ «Херсонліфт» права власності на нерухомість. Прокурор указував, що відлік позовної давності в даних правовідносинах починається з 2014 року, коли в Херсонської міської ради з`явився доступ до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону. Згідно з частиною другою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Установивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади м. Херсона не з волі громади, а на підставі рішення суду про визнання права власності на нежитлові будівлі, яке скасоване судом вищої інстанції, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для витребування спірного нерухомого майна у відповідача на підставі статті 388 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається в разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) зазначає, що «оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.» Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) указала, що «відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу». Ураховуючи викладене, в даній справі перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, тому строк позовної давності прокурор пропустив, оскільки про порушення прав територіальної громади Херсонська міська рада дізналася в 2009 році, коли подала касаційну скаргу в справі № 7/699-ПН-08. Аргументи касаційної скарги про те, що до 2014 року органи місцевого самоврядування не мали доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно, а тому не знали про незаконне вибуття нерухомості з комунальної власності, підлягають відхиленню, оскільки обґрунтовано спростовані апеляційним судом за наявними в справі матеріалами. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Херсонської міської ради залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Антоненко Судді В. І. Журавель І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук