Постанова 4818 № 2-1223/10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «01» вересня 2020 року м. Харків справа № 2-1223/10 провадження № 22ц/818/3625/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: скаржниця - ОСОБА_1 заінтересовані особи - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харова від 29 квітня 2020 року в складі судді Якуші Н.В. в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович звернулася до суду зі скаргою про скасування постанови. Скарга мотивована тим, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. знаходиться виконавче провадження № 59354765, яке відкрито на підставі виконавчого листа № 2-1223/103, виданого 20 грудня 2011 року Київським районним судом м. Харкова. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 січня 2010 року задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 . Згідно з виконавчим листом стягувачем є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк». Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року у справі № 640/2595/14-ц замінено стягувача за виконавчим документом на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна». Таким чином, право вимоги заборгованості з 18 лютого 2014 року, яка виникла на підставі рішення суду, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» втратив, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набув. Зазначила, що приватним виконавцем постановою від 13 червня 2019 року відкрито виконавче провадження за заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк». Вважала, що до приватного виконавця звернувся неналежний стягувач, оскільки на момент звернення банк не мав права звертатися, оскільки стягувача судовим рішенням замінено ще у 2014 році. Вказала, що лише 30 січня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про заміну сторони виконання, але підстав для заміни не було. Таке право було тільки у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», доручення від імені товариства або іншого документу немає. Посилалася на те, що приватний виконавець повинен закрити виконавче провадження, повернути виконавчий документ та роз`яснити порядок звернення з заявою про відкриття виконавчого провадження належному стягувачу. Просила скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. від 13 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження та постанову від 30 січня 2020 року про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити у повному обсязі. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала вимоги та доводи скарги. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Ухвала суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судова колегія, мотивована тим, що заявницею не доведено, що оскаржувані постанови прийняті з порушенням норм чинного законодавства, тому скарга заявниці задоволенню не підлягає. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2010 року у справі № 2-1223/10/03 стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № МL-702/1053/2008 від 29 липня 2008 року в розмірі 1 418 756,14 грн, судовий збір в розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. На виконання вказаного рішення суду 20 грудня 2011 року Київським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 2-1223/10/03 (а.с.6-7, 45). Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року у справі № 640/2595/14-ц замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» у виконавчому провадженні № 34275078 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1223/10/03, виданого Київським районним судом м. Харкова щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_3 1 418 756,14 грн (а.с.8, 52). 07 вересня 2018 року ОСОБА_3 змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с.5). 13 червня 2019 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» подав до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. заяву про відкриття виконавчого провадження (а.с.9-10, 44). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. ВП № 59354765 від 13 червня 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1223/10/03, виданого 20 грудня 2011 року Київським районним судом м. Харкова (а.с.12, 48). 21 січня 2020 року представник ОСОБА_5 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 59354765, про що склав відповідну розписку (а.с.49). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. ВП № 59354765 від 22 січня 2020 року внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість прізвища « ОСОБА_6 » зазначено прізвище « ОСОБА_4 » (а.с.50). 30 січня 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. надійшла заява, в якій товариство просив замінити стягувача (а.с.51). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. ВП № 59354765 від 30 січня 2020 року замінено стягувача на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (а.с.11, 54). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд. За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Матеріали справи свідчать про те, що виконавче провадження відкрито з додержанням вимог чинного законодавства. Закон не передбачає обов`язку виконавця перевіряти заміну сторони виконавчого провадження, якщо про це не повідомлено сторонами та не надано відповідних документів. Таким чином, відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суд першої інстанції правильно виходив з того, що приватний виконавець під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження дотримався вимог вказаного Закону та правомірно відкрив виконавче провадження за заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк». У приватного виконавця не було підстав вважати, що банк наразі не є стягувачем, оскільки у виконавчому листі вказано стягувачем саме Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк». В силу положень Закону України «Про виконавче провадження» до обов`язків виконавця не входить перевірка Єдиного державного реєстру судових рішень з приводу можливого розгляду справ, які стосуються виконавчого провадження. Частиною 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Пунктом 12 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №489/20802, у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду. Отримавши 30 січня 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заяву про заміну сторони стягувача, приватний виконавець в той же день виніс постанову про його заміну на належного стягувача. Підстав для повернення виконавчого листа, закриття виконавчого провадження у приватного виконавця не було, про що правильно зазначив суд першої інстанції в своєму судовому рішенні. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. При цьому судова колегія зазначає, що суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому, виходячи з наданих доводів ОСОБА_1 , підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат не вирішувалось. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харова від 29 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 03 вересня 2020 року.