Постанова 4814 № 554/9675/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/9675/18 Номер провадження 22-ц/814/1102/20Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 19 червня 2019 року (час ухвалення судового рішення з 13:55:14 год. по 13:55:18 год., дата виготовлення повного тексту рішення - 25 червня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно, треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м.Полтаві ради, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Полтаві, ОСОБА_5 . Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким: - визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 143,1 кв.м., таким що належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 1/3 частині кожному; - визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 143,1 кв.м., без виділення вказаної частки в натурі, за рахунок пропорційного зменшення часток відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; - зняти арешт з 1/3 частини житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 143,1 кв.м. Заявлені вимоги мотивовані тим, що спірний будинок придбаний сторонами за спільні кошти, а саме кошти, отримані від продажу спільної квартири, і спільних сімейних заощаджень, при вирішенні спору між її батьками, відповідачами за цим позовом, спірний будинок поділено судовим рішенням між ними, за кожним із них визнано право власності на Ѕ частину без врахування її частки. За станом на час звернення з цим позовом проводяться виконавчі дії з реалізації частки будинку, що належить її батькові ОСОБА_4 , і це порушує її право власності на належне їй нерухоме майно. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 19 червня 2019 року відмовлено за недоведеністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Вирішено питання судових витрат. У задоволенні заяви ОСОБА_5 про стягнення із ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн. відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, а саме безпідставно провів підготовче засідання без участі учасників справи, помилково витлумачивши заяву представника позивача адвоката Корнієнко Н.Ю., і всупереч вимогам закону, зокрема ст.206 ЦПК України, без ухвалення рішення про прийняття судом визнання відповідачем позову, вирішив спір по суті. У порушення вимог ст.82, ст.89 ЦПК України дав неправильну оцінку наявним у справі доказам, встановленим обставинам, які не заперечувалися учасниками справи. а тому зробив хибний висновок про недоведеність заявлених вимог. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 11 квітня 2002 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 продали квартиру АДРЕСА_2 , належну їм в рівних частках, що слідує із договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М., за реєстровим № 3611. Продаж вчинено 22 943 грн. (т.1 а.с.15). Згідно договору купівлі-продажу від 23 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Бахуринською О.О., за реєстрованим у реєстрі за № 992, ОСОБА_4 придбав жилий будинок з відповідними надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці Держфонду площею 500 кв.м. Продаж вчинено за 39 420 грн.(т.1 а.с.16). Позивач ОСОБА_2 є рідною дочкою відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.8). 17.07.2004 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та взяла прізвище чоловіка, після розірвання шлюбу залишила прізвище « ОСОБА_8 » (т.1а.с.10). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане Октябрським відділом РАЦС Полтавського МУЮ 05 листопада 2007 року, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дочкою ОСОБА_2 (т.1 а.с.11). Як вбачається із Статуту ПП «Антарес-профі», затвердженого 09 жовтня 2006 року, засновником підприємства є ОСОБА_2 (т.1 а.с.21). Відповідно до наказу №5 від 16 вересня 2003 року ОСОБА_6 призначено на посаду комерційного директора ПП «Антарес-профі» з 16 вересня 2003 року (т.1 а.с.23). Згідно довідки ЖЕО №2 від 10.02.2017 року № 940 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 (т.1 а.с.12). Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 13 лютого 2017 року припинено право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та визнано, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вказаному житловому будинку є рівними і складають по Ѕ частці за кожним (справа № 554/14897/15-ц) (т.1 а.с.25). Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 13 лютого 2017 року у прийнятті позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно до спільного розгляду з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно та позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, треті особи: Октябрський ВДВС Полтавського МУЮ, орган опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради - відмовлено (т.1 а.с.24). З інформації про виконавче провадження від 25.11.2018 року вбачається, що на виконанні у Шевченківському ВДВС м.Полтави ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавчий лист № 2/552/110/2014 від 21.01.2015р., виданий Октябрським районним судом м.Полтави (ВП № 46366690) щодо стягнення із боржника ОСОБА_4 боргу у сумі 290 486, 27 грн. на користь ОСОБА_5 . В рамках виконавчого провадження накладено арешт на майно боржника (т.1 а.с.26-30). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, на які посилалась ОСОБА_2 в обґрунтування заявлених вимог, зокрема тієї обставини, що спірний будинок придбаний за спільні кошти сторін спору. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно ч.4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Зі змісту ч.2 ст.370 ЦК України слідує, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності, що встановлено ч.2 ст. 175 СК України. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України). За змістом ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, передбаченими ст.ст.77-80 ЦПК України. Згідно з положеннями ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. В обґрунтування заявлених вимог позивачка стверджувала, що спірний будинок придбаний за спільні кошти, зокрема за кошти, отримані від продажу спільної квартири, а також за кошти, отримані від підприємницької діяльності. Матеріалами справи підтверджується, що 11 квітня 2002 року ОСОБА_2 та її батьки як співвласники відчужили квартиру, належну їм на праві спільної часткової власності, а вже 23 квітня 2002 року батько відповідачки ОСОБА_4 придбав спірний будинок. При цьому сума придбання будинку на 16 477 грн. вище суми продажу квартири. З 16 вересня 2003 року ОСОБА_2 призначена комерційним директором ПП «Антарес-Профі», засновником якого була також вона. Ці обставини ніким не заперечуються. Суд першої інстанції дав правильну оцінку зазначеним доказам, зробивши обґрунтований висновок про відсутність достатніх доказів того, що саме кошти від продажу своєї частки у квартирі були витрачені ОСОБА_2 на придбання будинку, а також того, що ОСОБА_2 на час придбання будинку мала певні доходи або ж заощадження. Окрім того, сама ОСОБА_2 посилається на спір, розглянутий судом у цивільній справі № 554/14897/15-ц. Судовими рішеннями у зазначеній справі встановлено, що спірний будинок є спільною сумісною власністю батьків ОСОБА_2 ; позовні вимоги ОСОБА_3 (матері позивачки) до ОСОБА_4 (батька позивачки) задоволені: припинено право їхньої спільної сумісної власності на спірний будинок, за кожним з них визнано право власності на Ѕ спірного будинку. ОСОБА_2 визнає, що їй було відомо про цей спір, вона, навіть, пред`явила позов як третя особа із самостійними вимогами, проте суд відмовив у прийнятті позову до розгляду у зв`язку з порушенням вимог процесуального закону. Разом з тим, ОСОБА_2 не оскаржила рішення судів у справі №554/14897/15-ц, до суду з цим позовом звернулася лише через два місяці після того, як Верховний Суд залишив в силі рішення суду першої інстанції. Стосовно порушень вимог цивільного процесуального закону, на які наголошується в апеляційній скарзі, слід зауважити таке. Відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України відповідач вправі визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Частиною четвертою цієї норми закону встановлено, що суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, якщо таке визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції за наявності заяв відповідачів про визнання позову не постановив ухвали про відмову у прийнятті визнання позову, проте, пославшись на приписи ч.4 ст.206 ЦПК України, зазначив у рішенні по суті справи про відмову у прийнятті визнання позову. Зазначене формальне порушення - відсутність окремого процесуального рішення відповідно до вимог ч.4 ст.206 ЦПК України, з урахуванням встановлених фактичних обставин, висновків суду першої інстанції по суті спору, які наведені у рішенні суду та з якими погоджується апеляційний суд, не є підставою для скасування рішення суду у розумінні приписів ч.2 і ч.3 ст.376 ЦПК України. При цьому апеляційний суд виходить з того, що визнання відповідачем позову не є абсолютною і безумовною підставою для ухвалення судом рішення про задоволення позову, суд має дати оцінку такій процесуальній дії як визнання позову у відповідності до вимог ч.4 ст.206 ЦПК України. Саме таке тлумачення положень процесуального закону щодо права відповідача визнати позов сформульоване у постанові ВС від 17 березня 2020 року по справі № 753/22809/16-ц. Твердження апеляційної скарги про розгляд справи без участі позивача та її представника без їхнього належного повідомлення про час та місце слухання справи спростовуються матеріалами справи (т.1 а.с.96, 122, 127). Враховуючи встановлений характер спірних правовідносин, встановлені фактичні обставини, а також правові висновки по суті спору, слід вважати виконаними вимоги закону щодо обґрунтованості судового рішення у розумінні пункту 1 статті 6 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 19 червня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 03.09.2020 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов