Постанова 4857 № 500/2460/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2460/19 пров. № А/857/6026/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гуляка В.В., Улицького В.З., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, суддя у І інстанції Мартиць О.І., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складення повного тексту судового рішення 09 квітня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС) про сплату боргу (недоїмки) від 06 лютого 2019 року № Ф-8098-54У на суму боргу з єдиного внеску, що станом на 17 травня 2019 року становить 18276,72 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 500/2460/19 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок ОСОБА_1 , той працював на посаді заступника директора ТОВ «АВС- РЕЄСТР» і страхові внески у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачував за нього роботодавець. З огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, за спірний період, суд дійшов до висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску як фізичної особи - підприємця. У апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Тернопільській області - правонаступник ГУ ДФС - просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до інформації, що міститься у інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків», позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець (далі - ФОП) станом на 18 квітня 2003 року та взятий на облік Тернопільською ДПІ станом на 24 квітня 2003 року за номером

621. Остання реєстраційна дія здійснена 17 жовтня 2019 року з присвоєнням стану платника податків « 11 - ПРИПИНЕНО, АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ (КОР НЕ ПУСТІ)». Відповідно до ІС «Податковий Блок» позивач належить до категорії страхувальника 244, тобто є ФОП, державна реєстрація якого припинена за заявницьким принципом та який перебуває на обліку, як платник єдиного внеску (далі - ЄВ). Якщо платником ЄВ не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, то такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464). Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності. Оскільки платником не виконувалось обов`язків щодо подання звітності та нарахування ЄВ самостійно, то ГУ ДФС відповідно до статті 25 Закону № 2464 та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 лютого 2019 року, що оскаржується. Відповідно до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 сума недоїмки по ЄВ становить 18276,72 грн. Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що він є застрахованою особою за основним місцем роботи на посаді заступника директора ТОВ «АВС-РЕЄСТР», то оскільки на дату формування вимоги за позивачем зберігався статус ФОП, то він є самостійним суб`єктом сплати ЄВ. Представник позивача у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення. Представник ГУ ДПС, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься у інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» позивач зареєстрований як ФОП станом на 18 квітня 2003 року та взятий на облік Тернопільською ДПІ станом на 24 квітня 2003 року за номером 621; остання реєстраційна дія здійснена 17 жовтня 2019 року з присвоєнням стану платника податків « 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті)». Згідно з ідентифікаційними даними щодо позивача відповідно до ІС «Податковий Блок», як особу, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, припинено, але не знято з обліку (картки особових рахунків не пусті) 17 жовтня 2019 року. Відповідно до даних про реєстрацію платником ЄВ позивач належить до категорії страхувальника 244, тобто є ФОП, державна реєстрація якого припинена за заявницьким принципом та який перебуває на обліку як платник ЄВ. За даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн. 06 лютого 2019 року ГУ ДФС, правонаступником якого є ГУ ДПС, сформовано оспорювану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8098-54-У на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням контролюючого органу та звернувся до адміністративного суду із цим позовом. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. На переконання апеляційного суду, суть цього публічно-правового спору зводиться до оцінки правомірності вимоги контролюючого органу з огляду на наявність обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у позивача, який був зареєстрований як ФОП, протягом 2018-2019 років та одночасно був найманим працівником у роботодавця, який сплачував за нього цей внесок у сумі, що не була меншою мінімального розміру. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) у частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, відповідальності за порушення податкового законодавства, а також нормами Закону № 2464-VI у частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК передбачено, що самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до приписів статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким внесено зміни до Закону № 2464-VI , зокрема, у частину 1 статті 7, а саме: - у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний»; - пункт 3 доповнено абзацом 2 такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у п.п.1 п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску». Таким чином, з 01 січня 2017 року ЄВ для ФОП нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Разом із тим, приписами Закону № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування ЄВ при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює. На думку апеляційного суду, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що платниками ЄВ є самозайняті особи, які є ФОП або провадять незалежну професійну діяльність. Необхідними умовами для сплати особою ЄВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування такого внеску. Отже, саме дохід особи від підприємницької діяльності є базою для нарахування, однак розмір ЄВ за будь-яких умов не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, однак її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. З огляду на викладене слід дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як ФОП, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вказаної мети збору ЄВ законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що особа, яка зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати ЄВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄВ за неї є її роботодавець, а мета збору ЄВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. До аналогічного висновку дійшов Верховний суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 грудня 2019 року при розгляді справи № 440/2149/19, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 у спірний період працював на посаді заступника директора ТОВ «АВС- РЕЄСТР» (код ЄДРПОУ 23590607) і страхові внески у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачував за нього роботодавець, що виключає його обов`язок по сплаті ЄВ за цей же період як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність індивідуально. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження індивідуальної підприємницької діяльності відповідачем не надано. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 500/2460/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді В. В. Гуляк В. З. Улицький Постанова у повному обсязі складена 03 вересня 2020 року.