Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/4219/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4219/19 Суддя (судді) першої інстанції: Харченко С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Кобаля М.І., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Харченко С.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради від 21.06.2019 № 4110, яким відмовлено у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.03.2018 по 05.05.2019; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату державної соціальної допомоги на сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у сумі 28367,08 грн.; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради з 06.05.2019 здійснити розрахунок та виплачувати державну соціальну допомогу на сина ОСОБА_2 - ОСОБА_2 - до моменту, коли така виплата припиняється; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради зарахувати до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, період здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю з 01.03.2018 по 14.08.2021 та після 14.08.2021 надати позивачу офіційний документ на підтвердження даного факту; - стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради від 21.06.2019 №4110, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.03.2018 по 05.05.2019; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату державної соціальної допомоги на сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у сумі 28367 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят сім) грн. 08 коп.; звернуто рішення до негайного виконання в частині присудження виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги у межах суми стягнення за один місяць; узадоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення у вищезазначеній частині, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що на момент з 17.08.2018 ОСОБА_2 знаходився разом з мамою на території непідконтрольній державній владі України, оскільки згідно довідки №46 від 30.01.2020 ОСОБА_2 до 04.02.2019 навчався в Горлівському ліцеї №4 «Еліт» та не міг отримувати державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю на території підконтрольній державній владі України, а згідно інформації викладеної в рішенні від 24.06.2019 №243/2435/19 Слов`янського міського районного суду Донецької області, позивач проживає разом з сином з січня 2019 року, тому позивач не має права на отримання недоотриманих сум невиплаченої державної соціальної допомоги з 01.03.2018 по 31.12.2018 оскільки в даний період позивач не здійснював догляд за сином ОСОБА_2 . Апелянт вказує, що для зарахування часу з 01.03.2018 в час здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю не має підстав. Крім того, апелянт наголошує, що надання державної соціальної допомоги, надбавка на догляд призначається з дня звернення за її призначенням. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України та батьком дитини-інваліда до 18 років - ОСОБА_2 . Як внутрішньо переміщені особи на момент виникнення спірних правовідносин позивач та його син перебували на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, що не заперечуються відповідачем та підтверджується даними, наведеними у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , виданому 07.02.2007 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції Донецької області, довідках про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.05.2019 № 3251-5000119919 та 06.05.2019 №3251-5000119948, та медичному висновку про дитину-інваліда віком до 18 років від 28.03.2014 № 30, дійсного до 14.08.2023 (а. с. 10, 11, 12, 16, 17 т.1). Як зазначає позивач, Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради ОСОБА_2 на підставі заяви його матері - ОСОБА_3 - призначено державну соціальну допомогу як дитині-інваліду віком до 18 років, виплату якої припинено з 01.03.2018 (копія довідки, виданої 13.05.2019 Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради (а.с. 58, т.1). У позовній заяві позивач наголошує, що з 05.03.2019 ОСОБА_3 перебуває у розшуку як безвісно зникла особа, у зв`язку з чим 06.05.2019 він звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про призначення допомоги на дитину-інваліда - ОСОБА_2 (а.с. 52-53, т.1). Рішенням комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 05.06.2019 № 14 ОСОБА_1 з 06.05.2019 призначено державну соціальну допомогу як батьку дитини з інвалідністю до 18 років. 07.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату державної соціальної допомоги на сина за період з 01.03.2018 по 05.05.2019. Листом від 21.06.2019 № 4110 Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради повідомило позивача про те, що суми державної соціальної допомоги за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 будуть виплачені виключно за заявою особи, яка офіційно була призначена одержувачем цієї допомоги у вказаний період - ОСОБА_3 , а у випадку зміни одержувача - з моменту написання заяви. Також, відповідач зазначає, що право позивача на отримання державної соціальної допомоги виникає на суми цієї допомоги, які нараховані починаючи з 06.05.2019 - з дня звернення позивача за її призначенням. Обставини, на які посилається відповідач у своєму листі від 21.06.2019 № 4110 як на підставу для невиплати державної соціальної допомоги за наведений вище період у розмірі 28367,08 грн., позивач вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у виплаті призначеної державної соціальної допомоги як зміна особи-одержувача такої допомоги. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, гарантоване громадянам України частиною першою статті 46 Конституції України. Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до частини 2 статті 7 вказаного Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 № 2109-III (далі - Закон України № 2109-III) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Так, частиною першою статті 1 цього Закону передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Відповідно до положень статті 4 Закону України № 2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку. Частиною третьою статті 9 Закону України № 2109-III передбачено, що державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням. Відповідно до статті 10 Закону України № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону України № 2109-III. Так, у разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини (частина друга статті 14 Закону України № 2109-III). В силу положень частини третьої статті 14 Закону України № 2109-III при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання. Аналогічні положення закріплені у пунктах 4.3, 4.8 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 30.04.2002 № 226/293/169. У свою чергу суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 12 Закону України № 2109-III). Аналізуючи наведені вище норми, колегія суддів приходить висновку, що державна соціальна допомога є матеріальним забезпеченням дитини з інвалідністю до 18 років та призначається на строк, зазначений у медичному висновку. При цьому, чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у виплаті призначеної державної соціальної допомоги як зміна особи-одержувача такої допомоги. Так, як було встановлено колегією суддів з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі заяви його матері - ОСОБА_3 - призначено державну соціальну допомогу як дитині-інваліду віком до 18 років. Право дитини позивача на отримання державної соціальної допомоги та його статус дитини-інваліда віком до 18 років відповідачем не заперечуються. З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.03.2018 по 05.05.2019 дитині позивача - ОСОБА_2 призупинено виплату державної соціальної допомоги, розмір якої відповідно до даних довідки відповідача від 23.07.2019 № 1025 становить 28367,08 грн. (а.с. 32, т.1). Факт невиплати у період з 01.03.2018 по 05.05.2019 одержувачу - матері ОСОБА_2 - державної соціальної допомоги у наведеному вище розмірі відповідачем не спростовується та не заперечується. Водночас, відповідач вважає, що право на отримання сум допомоги за наведений вище період належить не позивачу, а іншій особі - ОСОБА_3 , за умови її звернення до територіального органу праці та соціального захисту населення із відповідною заявою. Разом з тим, як вже зазначалось вище, такої підстави для відмови у виплаті призначеної державної соціальної допомоги як зміна особи-одержувача Закон України № 2109-III не передбачає. Жодних інших обставин та/або виключних підстав для відмови у виплаті позивачу державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років, визначених Законом України № 2109-III, відповідачем в апеляційні скарзі не наведено та в оскаржуваному рішенні не зазначено. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у проведенні виплати державної соціальної допомоги на його сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України № 2109-III. При цьому, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що мати дитини-інваліда віком до 18 років - ОСОБА_3 - з 05.03.2019 вважається безвісно зниклою, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довідок Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.03.2019 № 3535109/1007/03-19 та Слов`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Донецькій області від 15.03.2019 № 3923/303/042019 (а.с. 25, 26, т.1). Крім того, заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.06.2019 у цивільній справі № 243/2435/19, яке набрало законної сили 29.07.2019, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно її малолітнього сина - ОСОБА_2 . У свою чергу в силу положень пунктів 1-3, 6 частини першої статті 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, перестає бути законним представником дитини та втрачає: особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Таким чином, ОСОБА_3 не є законним представником ОСОБА_2 та, як наслідок, втратила право на отримання державної соціальної допомоги на дитину-інваліда до 18 років. При цьому згідно з приписами статей 3 та 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, у відповідності до якого людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відтак недосконале правове регулювання спірних правовідносин не повинно позбавляти дитину, якій встановлено інвалідність, права на отримання державної соціальної допомоги, гарантованої їй Законом України № 2109-III. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Колегія суддів зауважує, що позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Колегія суддів зауважує, що допомога на дітей з інвалідністю за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, тобто, в спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги призводить до порушення інтересів дитини. Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Враховуючи викладене, з огляду на те, що з 05.06.2019 ОСОБА_1 є одержувачем державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю відповідно до Закону України № 2109-III, колегія суддів приходить висновку, що позивач має право на отримання сум такої допомоги, не одержаних через неможливість їх отримання попереднім одержувачем - ОСОБА_3 , яка з 2018 року проживала окремо від сина та не брала участі у його вихованні, натомість, відповідач не довів правомірність відмови у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю позивачу за період з 01.03.2018 по 05.05.2019, та беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів дитини позивача, яка є громадянином України, і перед якою держава Україна має певні зобов`язання, виходячи з принципу верховенства права та завдань адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання рішення відповідача від 21.06.2019 № 4110 протиправним та таким, що підлягає скасуванню. При цьому, беручи до уваги те, що право дитини позивача на отримання державної соціальної допомоги та його статус дитини-інваліда віком до 18 років відповідачем не заперечуються, водночас піддано формальним обмеженням у зв`язку з недосконалим правовим регулюванням порядку виплати призупиненої державної соціальної допомоги у разі зміни її одержувача, колегія суддів вважає обґрунтованим висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату державної соціальної допомоги на його сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у сумі 28367,08 грн. Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно з`ясовано обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді М.І. Кобаль О.О. Беспалов