Постанова 4855 № 640/6625/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6625/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Кузьмишиної О.М., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О. за участю секретаря судового засідання Білоус А.С. представників позивача: ОСОБА_2.; ОСОБА_3.; представника відповідача: Лисенка С.В., представники третіх осіб: не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування розпорядження, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач), за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа-1), Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа-2), у якій просить суд визнати протиправним і скасувати розпорядження "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України" від 28.11.2019 №23-рп. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2020 відмовлено у задоволенні заяви третьої особи 1 про забезпечення позову. Позивачем подано до суду заяву від 22.05.2020 про вжиття заходів забезпечення позову судом з власної ініціативи з метою припинення перешкоджанню здійсненню позивачу та третім особам їх законних процесуальних прав, як учасників справи №640/6625/20 та припинення неправомірного тиску на позивача як голови Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за подання останнім заяви від 25.03.2020 №64-02/498 про забезпечення позову і сплати судового збору. В обґрунтування даної заяви позивачем зазначено про те, що відповідачем здійснюється тиск на ОСОБА_1 , як голови Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, що, зокрема полягає у порушенні дисциплінарного провадження щодо подання заяви про забезпечення позову третьою особою 1 та сплати судового збору за подання такої заяви. Такі дії відповідачем розцінено як нецільове використання бюджетних коштів. На думку позивача, відповідачем вчиняються дії, направлені на перешкоджання захисту позивачем порушених прав у судовому порядку при розгляді адміністративної справи №640/6625/20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2020 р. в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із винесеною ухвалою, позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 від 14.05.2020 р. про вжиття заходів забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення із порушенням норм процесуального права, оскільки не з`ясовано в повному обсязі всі обставини у справі. Судом першої інстанції не враховано, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням або бездіяльністю, є очевидні ознаки протиправності рішення. Апелянт вважає, що у справі наявні всі із перелічених підстав, які є достатніми для вжиття заходів забезпечення позову. Так, оскаржуваним розпорядженням передбачено припинення 18 обласних територіальних відділень Антимонопольного комітету України, що в подальшому унеможливить відновлення порушених прав Сумського та Миколаївського територіального відділення Антимонопольного комітету України. Припинення юридичної особи позбавить у майбутньому позивача права обіймати теперішню його посаду голови відділення, що на його думку є очевидно незаконним. Також апелянт вважає неправомірними висновки суду першої інстанції в тому, що мета та предмет заяви та адміністративного позову у справі № 640/6625/20 є тотожними. При цьому, апелянт вказує на очевидні ознаки протиправності Розпорядження Антимонопольного комітету України № 23-рп, оскільки метою вказаного розпорядження є утворення міжобласних територіальних відділень, що порушує право Сумського та Миколаївського територіального відділення Антимонопольного комітету України на існування і здійснення ними їх діяльності. При цьому, буде масове вивільнення працівників обласних територіальних відділень АМК, буде втрачено повністю або частково професійний склад працівників та порушена цілісність АМК. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Вважає, що ухвала суду першої інстанції є правомірною, оскільки шляхом зупинення дії оскаржуваного розпорядження, судом фактично буде ухвалено судове рішення по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Відповідач зазначає, що твердження позивача про очевидну протиправність оскаржуваного рішення є правовим висновком суду, який свідчить про правову позицію суду наперед. Вважає доводи позивача про незворотність наслідків та неможливості відновлення порушеного права необґрунтованими, оскільки вони виходять за межі предмету судового розгляду у справі № 640/6625/20. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомили. Клопотання про відкладення розгляду справи або заяви про розгляд справи за їх участі до суду не надходило. Заслухавши думку присутніх учасників справи, порадившись на місці, колегія суддів ухвалила подальший розгляд справи здійснювати без їх участі. У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі- КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи із наступного. Так, приймаючи рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які позивач посилається в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову не є предметом розгляду адміністративної справи №640/6625/20. Крім того, судом не виявлено ознак перешкоджання відповідачем користуватись процесуальними правами позивачу при розгляді даної справи. Інші обставини, які потребують вжиття заходів забезпечення позову відсутні. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України). При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, суд звертає увагу, що процес реорганізації включає в себе можливі скорочення та звільнення працівників, виникнення додаткових витрат та інше. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Слід звернути увагу на те, що територіальне відділення Комітету не є самостійною та належною інституцією, а входить до системи органів державної влади і діє виключно згідно визначених Державою правил. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» територіальне відділення Комітету підконтрольне та підзвітне Комітету. Частиною 6 ст. 6 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що Комітет утворює територіальні відділення, а в разі необхідності здійснює їх реорганізацію чи ліквідацію. Так, в даній справі оскаржується розпорядження Антимонопольного комітету України № 23-рп від 28.11.2019 р. «Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України». Колегія суддів звертає увагу на те, що реорганізація не є забороненою законом процедурою. Слід також звернути увагу на те, що учасниками справи неодноразово подавалися аналогічні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження № 23-рп та: - ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 р., залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2020 р. у справі № 640/6625/20 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження № 23-рп Миколаївському обласному територіальному відділенню Комітету відмовлено; - ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2020 р. у справі № 640/6625/20 ОСОБА_1 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено; - ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2020 р., залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 р. у справі № 640/10187/20, у задоволені заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено; - ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2020 р., залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 р. , у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Первинною профспілковою організацією Миколаївського обласного територіального відділення Комітету також подавалася до суду заява про забезпечення позову. Однак, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2020 р., залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2020 р. у справі № 640/10390/20 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження № 23-рп відмовлено. Щодо доводів заявника про очевидність ознак протиправності дій та рішень суб`єкта владних повноважень слід зазначити таке. Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на соціально-трудові відносини. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно, зокрема, щодо його можливого звільнення та інших працівників, що дійсно може призвести до втрати кваліфікованого персоналу. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 17.06.2020 р. у справі № 380/930/20. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вказані обставини не дають підстав для переконання в тому, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 244, 250, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду мііста Києва від 04 червня 2020 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина Судді: Н.П.Бужак Л.О.Костюк Повний текст постанови виготовлено 03.09.2020 р.