Постанова 4855 № 640/6404/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6404/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. за участю секретаря Скидан С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року у справі №640/6404/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦА» до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у м. Києві), Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦА» (надалі - позивач, ТОВ «ТРОЇЦА») з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач 1, правонаступник Головне управління Державної податкової служби у м. Києві), Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач 2, ДПІ у Святошинському районі), в якому просило суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації позивача з податку на додану вартість за лютий 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні від 12.03.2019 року № 45914/10/26-15-57-05-11; - зобов`язати ДПІ у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняти звітну податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за лютий 2019 року. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Головним управлінням ДФС у місті Києві необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року з підстав виключення позивача з реєстру платників ПДВ, оскільки рішення про анулювання реєстрації платника податку оскаржено до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦА» - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про відмову у прийняття звітної податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦА» з податку на додану вартість за лютий 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні від 12.03.2019 р. № 45914/10/26-15-57-05-11. Визнано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2019 року, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦА» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а саме, 11.03.2019 року. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про відмову у прийнятті податкової звітності та направлено платнику, в якому зазначено, що податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2019 року не відповідає сутності податку або збору та складена з порушенням, в зв`язку тим, що позивача виключено з реєстру платників податку на додану вартість, а тому податкова декларація платника з податку на додану вартість за лютий 2019 рік не вважається податковою звітністю. В судовому засіданні 01 вересня 2020 року замінено Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (відповідача) на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві В судовому засіданні представник апелянта підтримав у повному обсязі апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача у судове засіданні не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано. У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦА» подано до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2019 року. Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 12.03.2019 року № 45914/10/26-15-57-05-11, яким відмовлено ТОВ «ТРОЇЦА» у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року. Підставою для винесення зазначеного рішення, як зазначено у повідомленні про відмову у прийнятті звітності, є її невідповідність вимогам п. 48.4. ст. 48 Податкового кодексу України - «зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період», оскільки такий номер анульований у зв`язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 27.06.2018 року)». Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття рішення про відмову в прийнятті податкової звітності з ПДВ, і, крім того, рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржене позивачем у судовому порядку та рішенням суду по справі №826/14879/18 не було прийнято на час прийняття спірного рішення відповідачке, а тому відмова у невизнанні податкової декларації позивача з податку на додану вартість за лютий 2019 року, викладена у письмовому повідомленні, є протиправною і суперечить нормам ст.ст.48, 49 Податкового кодексу України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною. Абзацом 1 пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України визначено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Пунктами 48.1 - 48.2 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України. Перелік обов`язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, визначений у пункті 48.3 статті 48 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими є: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). Відповідно до пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період. Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Згідно пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки. Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. За умови дотримання вимог, встановлених статями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: - за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; - у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк. Згідно пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється. Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови. Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов`язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови. Отже, умовою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. Контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу. Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі № 320/6849/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. В той же час, прийняття податкової декларації передбачає мінімальний рівень податкового контролю, який обмежується перевіркою лише наявності та достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та не вимагає оцінки свідоцтва платника податку на додану вартість. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 804/115/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Як вбачається з оскаржуваного рішення, будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки податкової декларації ТОВ «ТРОЇЦА» з податку на додану вартість за лютий 2019 року не встановив. Оскільки матеріалами справи підтверджується, і не було спростовано відповідачами, що реквізитів податкової декларації з ПДВ ТОВ «ТРОЇЦА» за лютий 2019 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України контролюючий орган не співставляв, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення про відмову в прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно. Щодо посилань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в оскаржуваному рішенні на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, як на підставу для відмови у прийнятті податкової звітності, колегія суддів зазначає наступне. Так, статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов`язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов`язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб`єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку. Згідно з пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу. Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість. При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше. Згідно з пунктом 184.3 статті 184 Податкового кодексу України контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті. Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації. Пунктами 184.5-184.6 статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Зі змісту викладених положень чинного законодавства слідує, що статтею 184 Податкового кодексу України встановлені підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником ПДВ та пов`язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг ПВД. Разом з цим, жоден пункт статті 184 Податкового кодексу України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником ПДВ, у прийнятті податкової декларації з ПДВ. Колегія суддів зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку. До прийняття податкової звітності контролюючий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, по-перше - не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге - не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття рішення про відмову в прийнятті податкової звітності з ПДВ. Крім того, як з`ясовано судом першої інстанції, вищевказане рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржене ТОВ «ТРОЇЦА» у судовому порядку, і, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2019 р. по справі № 826/14879/18, яке набрало законної сили 11.11.2019 року визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві № 510 від 27 червня 2018 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Троїца». За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що вищевказана відмова у невизнанні податкової декларації позивача з податку на додану вартість за лютий 2019 року, викладена у письмовому повідомленні від 12.03.2019 р. № 45914/10/26-15-57-05-11, є протиправною і суперечить вищенаведеним нормам ст.ст.48, 49 Податкового кодексу України. Згідно з п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби. Отже, в такому разі обов`язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином і підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну подачу декларації відповідно до п.п.49.12.1 п.49.12 ст.49 Податкового кодексу України відсутні. Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. Тому, в такому разі обов`язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції у відповідності до вимог законодавства прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, а апелянтом під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не доведено зворотного, а отже апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк Повний текст постанови складено 02 вересня 2020 року.