Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/571/20

Справа № 345/571/20 Провадження № 22-ц/4808/706/20 Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А. секретаря Петріва Д.Б. з участю відповідача Бака А.С. представників: прокуратури Івано-Франківської області Чернописької Г.О.; Управління земельних відносин Калуської міської ради Бреславської М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління земельних відносин Калуської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 105 694,96 грн, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного від 17 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Кардаш О. І. у м.Калуші, ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року керівник Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління земельних відносин Калуської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 105 694,96 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенняv Калуської міської ради від 23.01.2002 № 643 приватному підприємцю ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку площею 0,2610 га по АДРЕСА_1 для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів. Договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Калуському міському відділі земельних ресурсів про що вчинено запис від 21.03.2002 № 29/01-22. Відповідно до умов договору орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку та відповідно до п. 2.2 договору строк дії до 23.01.2005. Рішенням Калуської міської ради від 21.07.2005 № 764 продовжено термін оренди вказаної земельної ділянки відповідно до якого 13.12.2005 між Калуською міською радою та ОСОБА_1 укладено додаток № 1 до договору оренди землі № 29/01-22 від 21.03.2002. Відповідно до Додатку п.2.2 договору викладено в редакції: Договір пролонговано (поновлено) до 21.07.2008. При цьому, орендна плата продовжує нараховуватися незалежно від того, зареєстрував орендар пролонгацію договору чи ні. Орендна плата нараховується з дати закінчення терміну дії договору № 29/01-22 (перераховується з дати прийняття об`єкта в експлуатацію) і вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 3303,23 грн. Відповідно до рішення Калуської міської ради від 09.07.2008 № 644 термін оренди земельної ділянки продовжено. При цьому, орендна плата продовжує нараховуватися незалежно від того, зареєстрував орендар пролонгацію договору чи ні. Пункт 2.3.1 викладено в редакції: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить з 01.04.2007 - 275770,24 грн., з 01.01.2008 - 283491,81 грн. Орендна плата нараховується з дати закінчення терміну дії договору № 29/01-22 і вноситься в грошовій формі в розмірі 5515,40 грн., а з 01.01.2008 в грошовій формі в розмірі 8504,75 грн. в рік. Рішенням Калуської міської ради від 03.07.2012 № 1301 відповідачу поновлено договір оренди земельної ділянки від 21.03.2002 № 29/01-22 для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів, площею 0,2610 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 терміном до 09.07.2016. Згідно акту приймання-передачі поновленого договору оренди землі ПП ОСОБА_2 24.07.2012 отримав додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки для проведення державної реєстрації. Проте, зазначену додаткову угоду до договору оренди землі в Державному реєстрі земель не зареєстровано. З 24.07.2012 ОСОБА_1 продовжує використовувати земельну ділянку площею 0,2610 га, як власник нерухомого майна яке на ній розташоване, однак ухиляється від підписання додаткової угоди. Враховуючи ставки орендної плати за землю, згідно розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Калуша, здійсненого Калуською міською радою, сума безпідставно збережених коштів складає 105694,96 грн. (сума орендної плати за земельну ділянку, яка мала б бути сплачена землекористувачем за період з 01.05.2019 по 30.12.2019). Прокуратурою виявлений факт неналежного здійснення своїх повноважень посадовими особами Калуської міської ради, що виражається у бездіяльності та не зверненні до суду для відновлення порушених інтересів держави. По даному факту Калуською місцевою 13.06.2019 зареєстровано кримінальне провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019091080000024. Згідно інформації Калуської міської ради за період з 01.05.2019 по 01.01.2020 від ОСОБА_1 кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності не надходило. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Калуської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 105394,96 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2102,96 грн. Рішенням Калуського міськрайонного від 17 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Калуської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 105694,96 грн та судовий збір в розмірі 2102,96 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що виразилось у неповному з`ясуванні судом усіх обставин справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень. На момент звернення до суду позивачем не надано підтвердження наявності в прокурора повноважень звернення з позовною заявою до суду. Саме по собі посилання на на те, що Калуська міська рада неналежно виконує свої обов`язки, які полягають у відсутності позову про стягнення коштів з ОСОБА_1 в період 01 травня 2019 року по 30 грудня 2019 року не є підставою для звернення прокуратури в суд з позовом про стягнення заборгованості. Крім того, в зазначений період автоматично був пролонгований договір оренди з Калуською міською радою, тобто він перебував в договірних зобов`язаннях, тому виникнення кондикційних зобов`язань на які посилається прокуратура є необгрунтовані. Вказує, про користується тільки 0,1494 га,а не 0,2610 га, оскільки частина земельної ділянки передана в сервітут іншим землекористувачем, тому сума заборгованості у розмірі 105394,96 грн є значно завищеною. 15 травня 2020 року керівник Калуської місцевої прокуратури Павлів Р. подав відзив на апеляційну скаргу, в якій доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними. Право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у тому числі у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту цих інтерсів органом місцевого самоврядування, тобто Калуською міською радою. Вказує, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки за період з 01 травня 2019 року по 30 грудня 2019 року ставновила 3523165,20 грн на підставі рішення Калуської міської ради від 17.07.2014 року №2577 «Про нормативно грошову оцінку земель м. Калуша». Відповідно до інформаційної довідки Калуської міської ради від 13 січня 2019 року за період із 01 травня 2019 року по 30 грудня 2019 року ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 коштів не надходило. Таким чином ОСОБА_1 фактично користувався земельною ділянкою, за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплати за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану скаргу. Представник прокуратури доводи апеляційної скарги заперечив. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволені апеляційної скарги з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах Калуської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з 01.05.2019 до 30.12.2019 користується спірною земельною ділянкою не будучи її власником. Єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідачів є орендна плата. Ставка орендної плати з 01.05.2019 до 30.12.2019 складає 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (рішення Калуської міської ради від 24.06.2015 № 3138 «Про порядок розрахунку орендної плати за землю на території міста Калуша»). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 2610400000:17:004:0001) за період з 01.05.2019 по 30.12.2019 становила 3523165,20 грн. (рішення Калуської міської ради від 14.07.2014 № 2577 «Про нормативну грошову оцінку земель міста Калуша»). Таким чином, враховуючи вищенаведене, сума безпідставно збережених коштів складає 105694,96 грн. Крім того, судом враховано, що саме на землекористувача покладається обов`язок вчинення певних дій, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, то невиконання вказаного обов`язку є підставою для стягнення з землекористувача збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної плати за землю). Згідно інформації Калуської міської ради від 13.01.2020 № 04-12/15 за період з 01.05.2019 по 01.01.2020 від ОСОБА_1 кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності не надходило Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що підставі рішення Калуської міської ради від 23.01.2002 № 643 «Про вилучення земельних ділянок, затвердження проектів відведення і надання земельних ділянок в оренду» із землекористування Калуського промкомбінату, за його згодою, вилучено земельну ділянку площею 0,2610 га по АДРЕСА_1 та зараховано її в землі запасу. Вказану земельну ділянку надано в оренду підприємцю ОСОБА_1 на три роки (а.с. 18). 18.03.2002 між Калуською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований в Калуському міському відділі земельних ресурсів Держкомзему України про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 21.03.2002 № 29/01-22 (а.с. 19-20). Відповідно до умов даного договору та акту про передачу земельної ділянки в натурі, орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 2610400000:17:004:0001), розміром 0,2610 га. Відповідно до п. 2.2 договору, його укладено до 23.01.2005. По закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії Договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення. Відповідно до п. 2.3.1 договору плата за оренду землі вноситься орендарем в грошовій формі щомісячно наперед згідно нормативної грошової оцінки земель затвердженої рішенням міської ради від 31.10.2000 № 375 «Про затвердження матеріалів грошової оцінки земель міста Калуша». Плата за оренду землі в рік становить 2475,86 грн. В разі зміни в чинному законодавстві ставки земельного податку, орендна плата за землю проводиться орендарем згідно п. 2.3.1 даного договору за новою ставкою орендної плати, затвердженою рішенням Калуської міської ради. При цьому, рішенням Калуської міської ради від 31.10.2000 № 375 затверджено матеріали грошової оцінки земель території міської ради, встановлено, що земельний податок нараховується з 01.01.2001 (а.с. 21). Рішенням Калуської міської ради від 21.07.2005 № 764 термін оренди вищезгаданої земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 продовжено (а.с. 22). На підставі вказаного рішення 13.12.2005 між Калуською міською радою та ОСОБА_1 укладено додаток № 1 до договору оренди землі № 29/01-22 від 21.03.2002, відповідно до п.2.2 якого: договір пролонговано (поновлено) до 21.07.2008. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У випадку, коли Орендар не повідомляє письмово Орендодавця про намір продовжити термін дії договору, але продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, та за відсутності письмових заперечень Орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, такий договір пролонговується (поновлюється) на такий самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором. Орендна плата продовжує нараховуватися незалежно від того, зареєстрував орендар пролонгацію договору чи ні. Пункт 2.3 викладено в редакції: орендна плата нараховується з дати закінчення терміну дії договору № 29/01-22 (перераховується з дати прийняття об`єкта в експлуатацію) і вноситься Орендарем в грошовій формі в розмірі 3303,23 грн. (а.с. 23). Відповідно до рішення Калуської міської ради від 09.07.2008 № 644 «Про продовження терміну оренди земельних ділянок» термін оренди земельної площею 0,2610 га ОСОБА_1 продовжено (а.с. 24), а на його підставі 15.07.2008 між Калуською міською радою та ОСОБА_1 укладено додаток № 2 до договору оренди землі № 29/01-22 від 21.03.2002, який зареєстрований в Калуському міському відділі Івано-Франківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі вчинено запис від 20.08.2008 № 040829600220 (а.с. 25). Зокрема, відповідно до п.2.2 додатку договір пролонговано (поновлено) з 22.07.2008 до 08.07.2011. Після закінчення строку цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У випадку, коли орендар не повідомляє письмово орендодавця про намір продовжити термін дії договору, але продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, та за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, такий договір пролонговується (поновлюється) на такий самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором. Орендна плата продовжує нараховуватися незалежно від того, зареєстрував орендар пролонгацію договору чи ні. Згідно акту приймання-передавання поновленого договору оренди землі по місті Калуші для державної реєстрації (а.с. 30) ОСОБА_2 24.07.2012 отримав додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки для проведення державної реєстрації. Проте, зазначену додаткову угоду до договору оренди землі в Державному реєстрі земель зареєстровано не було. 24.06.2015 Калуською міською радою прийнято рішення № 3138 «Про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Калуші» (а.с. 31), яким затверджено положення про порядок розрахунку орендної плати за землю на території міста Калуша (а.с. 31). З 24.07.2012 ОСОБА_1 продовжує використовувати земельну ділянку площею 0,2610 га, яка заходиться в АДРЕСА_1 власник нерухомого майна яке на ній розташоване (05.08.2007 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта внесено запис про реєстрацію майна, реєстраційний номер майна 19810123), однак ухиляється від підписання додаткової угоди. 23 квітня 2019 року між Калуської міською радою та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки площею 0, 2610 га (кадастровий номер (2610400000:17:004:00010 №29/01-22 від 21 березня 2002 року згідно якого договір оренди спірної земельної ділянки продовжено (поновлено) з 12.02.2019 по 12.02.2022 року. Пунктом 3,2 цього договору орендаря зобов`язано провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно чинного законодавства (а.с.144). Установлено, що право оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не зареєстрував. З 06 грудня 2019 року ОСОБА_1 припинив підприємицьку діяльність та знятий з реєстру як фізична особа підтпиємець, що ним не заперечується і підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 53). Згідно розрахунку суми заборгованості за користування землею від 13 січня 2020 року №6/12-02 заступника начальника земельного відділу калуської міської ради Мельника В. за період 01 травня 2019 року до 31 грудня 2019 року Калуська міська рада неодоотримала 105 694,96 грн орендної плати за користування земельної ділянки ОСОБА_1 кадастровий номер 2610400000:17:004:0001 (а.с.46) Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні. Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відтак, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору. Судом першої інстанції правильно застосовано до правовідносин сторін статтю 22, норми глави 82 ЦК України, глави 24 ЗК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», а також стаття 288 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час нарахування збитків. Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Підставою для відшкодування шкоди є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15). За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України). Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України(постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, провадження № 14-77цс18). Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір заподіяних збитків з огляду на таке. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284) Відповідно до рішення міської ради від 30.06.2011 № 430 «Про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Калуші» ставка орендної плати становить 4% нормативної грошової оцінки. У 2016-2017 роках для вказаної категорії земель ставка орендної плати становила 4,5% нормативно грошової оцінки, що закріплено рішенням міської ради від 24.06.2015 № 3138 «Про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Калуші». Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 2610400000:17:004:0001) за період з 01.05.2019 по 30.12.2019 становила 3523165,20 грн. рішення Калуської міської ради від 14.07.2014 № 2577 «Про нормативну грошову оцінку земель міста Калуша». Згідно розрахунку суми заборгованості за користування землею від 13 січня 2020 року №6/12-02 заступника начальника земельного відділу калуської міської ради Мельника В. за період 01 травня 2019 року до 31грудня 2019 року Калуська міська рада недоотримала 105 694,96 грн орендної плати за користування земельної ділянки ОСОБА_1 кадастровий номер 2610400000:17:004:0001, нормативно грошова оцінка у розмірі 3 523 165, 20 грн. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про користування тільки частиною земельною ділянкою у розмірі 0,1494 га, оскільки Калуською міською радою на земельну ділянку 0,1116 га встановлено обмеження земельний сервітут, так як відповідно ч.ч. 3,4 ст.101 ЗК Україн власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність в прокурора як позивача звертатись в суд за захистом інтересів Калуської міської ради слід виходити з наступного. Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року). Згідно з пунктом 3 частини першої статі 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частина друга 2 статті 129 Конституції України). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». У частині третій статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави» У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону «Про прокуратуру». Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Верховний Cуд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У частині четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора. Вказані висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року в цивільній справі № 648/2821/18 (провадження № 61-8684св19) та правильно були взяті до уваги судом апеляційної інстанції. Встановивши, що Калуська міська рада не вживає жодних заходів щодо відшкодування завданої відповідачем шкоди державі та прокурор обґрунтував цим свій позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що це є підставою для здійснення прокуратурою представництва інтересів органу відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, обґрунтованим є підстави для представництва в суді інтересів держави, так як керівником Калуської місцевої прокуратури надіслано лист від 06 лютого 2020 року №01-846 вих 20, яким на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про звернення прокурора в інтересах держави, в особі Калуської міської ради , з відповідним позовом до суду. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову в даній справі становить 59 687 грн 76 коп, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 грн*100=210 200 грн). Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст складено 02 вересня 2020 року. Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук В.А.Девляшевський