Постанова КЦС ВС № 754/7439/19

Постанова Іменем України 31 серпня 2020 року м. Київ справа № 754/7439/19 провадження № 61-9267 св 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідач - Національний банк України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєва В. А., Крижанівської Г. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що з 19 листопада 2007 року вона працювала у Національному банку України на різних посадах, а з 01 січня 2016 року на посаді економіста першої категорії відділу бухгалтерського контролю за операціями Національному банку України управління контролю, податків та складання звітності Департаменту бухгалтерського обліку. Наказом Національного банку України від 22 січня 2019 № 292-к в управлінні контролю, податків та складання звітності Департаменту бухгалтерського обліку було скорочено чотири посади, у тому числі посаду економіста першої категорії. 04 лютого 2019 року її було попереджено про вивільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників. Наказом відповідача від 18 квітня 2019 року № 1257-к її було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Вказувала про те, що відповідачем при її звільненні не було прийнято до уваги положення статті 42 КЗпП України, а саме її переважне право на залишення на роботі як особи, яка має тривалий безперервний стаж роботи у Національному банку України. При цьому, незважаючи на те, що у Національному банку України були наявні вакантні посади, які вона могла обіймати згідно зі своєю кваліфікацією та освітою, зокрема вакансії економістів, відповідач запропонував їй лише вакантні посади касира, чергової по поверху та кухонного працівника, від переведення на які вона відмовилася. Вважала своє звільнення незаконним та таким, що здійснено з порушенням трудового законодавства, так як їй не було запропоновано усі вакантні посади. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ Національного банку України від 18 квітня 2019 року № 1257-к про звільнення; поновити її на посаді економіста першої категорії відділу бухгалтерського контролю за операціями Національного банку України управління контролю, податків та складання звітності Департаменту бухгалтерського обліку Національного банку України з 19 квітня 2019 року; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивачки відбулось із дотриманням положень трудового законодавства, оскільки у Національному банку України відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення, у тому числі позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. ОСОБА_1 були запропоновані згідно з її кваліфікацією та досвідом роботи усі наявні вакантні посади у відповідача, від переведення на які вона відмовилась. Відповідачем було надано належні та допустимі докази щодо наявності вакантних посад, у тому числі і економіста першої категорії, які не могли бути запропоновані позивачці, оскільки її кваліфікація не відповідала необхідним критеріям, що підтверджується копіями посадових інструкцій щодо вакантних посад. Крім того, пунктом 1 наказу Національного банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к (зі змінами) передбачено, що усі вакантні посади у системі Національного банку України з 10 вересня 2014 року і пізніше підлягають також скороченню. У зв`язку з цим обґрунтованими є доводи відповідача про те, що усі посади, у тому числі економістів першої категорії, після переведення працівників, які їх обіймали, на інші посади, були одразу скорочені та не могли бути запропоновані позивачці. Доводи позивачки про її переважне право на залишення на роботі як особи, яка має безперервний стаж роботи у Національному банку України, а саме 12 років, на увагу не заслуговують, оскільки сама по собі наявність такого стажу за відсутністю відповідної кваліфікації та продуктивності праці, що визначаються роботодавцем, не надає працівникові переважного права на залишення на роботі. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач належним чином попередив позивачку про наступне звільнення у зв`язку із скороченням її посади, а також запропонував усі вакантні посада, на яких вона могла працювати з урахуванням її кваліфікації та досвіду роботи. У Національному банку України було три тимчасово вакантні посади економіста першої категорії у Департаменті статистики та звітності, Департаменті інспекційних перевірок банків, Операційному департаменті. Проте ОСОБА_1 мала освіту за спеціальністю, яка не відповідала посадовим інструкціям вказаних посад. Крім того, позивачка обіймала посаду економіста першої категорії, яка була найнижчою за рівнем кваліфікації посадою у відділі бухгалтерського контролю за операціями Національного банку України, у неї були інші посадові обов`язки, ніж передбачено посадовими інструкціями зазначених посад. Отже, вищевказані вакантні посади не могли бути запропоновані позивачці унаслідок того, що її кваліфікація не відповідала необхідним критеріям, які наведені у відповідних посадових інструкціях. Крім того, згідно з наказом Національного банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к усі посади, у тому числі економістів першої категорії, після переведення працівників, які їх обіймали, на інші посади, були одразу скорочені та не могли бути запропоновані позивачці. Щодо наявних у Національному банку України тимчасово вільних посад економіста першої категорії Департаменту інспекційних перевірок банків, економіста першої категорії управління операційних та грошово-кредитних розрахунків Операційного департаменту, спеціаліста першої категорії відділу організації діловодства управління організації документування управлінської інформації Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України, то слід зазначити, що після скорочення вказані посади не виводилися зі штатного розпису виключно у зв`язку з тим, що вони зберігалися за конкретним працівником на період декретної відпустки, тобто не були вільними. Відповідачем не порушено переважне право позивачки на залишення на роботі, так як сама по собі наявність тривалого стажу роботи за відсутністю відповідної кваліфікації та продуктивності праці, що визначаються роботодавцем, не надає працівникові переважного права на залишення на роботі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не було запропоновано їй усі вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, тому її звільнення відбулось з порушенням положень трудового законодавства. Факт роботи працівника на посаді економіста першої категорії не є перешкодою для пропонування йому іншої посади, у тому числі вищої категорії, якщо працівник відповідає їй за кваліфікацією та стажем робот. Доводи особи, яка подала відзив У серпні 2020 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Звільнення позивачки відбулось згідно з положеннями трудового законодавства, їй було запропоновано усі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації та досвіду роботи. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 754/7439/19 з Деснянського районного суду м. Києва. У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судом установлено, що з 19 листопада 2007 року ОСОБА_1 працювала у Національному банку України на різних посадах, а з 01 січня 2016 року обіймала посаду економіста першої категорії відділу бухгалтерського контролю за операціями Національному банку України управління контролю, податків та складання звітності Департаменту бухгалтерського обліку. Наказом Національного банку України від 22 січня 2019 № 292-к у відділі бухгалтерського контролю за операціями Національного банку України було скорочено чотири посади, у тому числі посаду економіста першої категорії. 04 лютого 2019 року Національним банком України було направлено позивачці письмове попередження про скорочення посади та наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яким також запропоновано вакантну посаду старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища з посадовим окладом у розмірі 10 688 грн. Згідно з актом від 04 лютого 2019 року позивачка з вищевказаним попередженням ознайомилася, але поставити підпис про ознайомлення відмовилася. Також ОСОБА_1 ознайомилася з пропозицією щодо вакантної посади, але згоди на переведення не надала та засвідчити це письмово відмовилася. 07 березня 2019 року відповідачем було винесено доповнення до попередження, відповідно до якого позивачці запропоновано посаду чергового по поверху відділу адміністрування відряджень та супроводу заходів управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України з посадовим окладом 6 959 грн. Відповідно до акту від 07 березня 2019 року позивачка з вказаним доповненням ознайомилась, але поставити підпис про ознайомлення відмовилась, а також не надала згоди на переведення та відмовилася письмово це засвідчити. 18 квітня 2019 року відповідачем було винесено два доповнення до попередження, згідно з яким позивачці запропоновано посади: кухонного робітника відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України з посадовим окладом 5 630 грн і старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища з посадовим окладом 11 920 грн. Відповідно до акту від 18 квітня 2019 року позивачка з вказаними доповненнями ознайомилася, але поставити підпис про ознайомлення відмовилася. Також позивачка ознайомилася з пропозиціями про переведення, але згоди на переведення не надала та не засвідчила це письмово. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс

15. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що Національний банк Україниналежним чином попередив позивачку про наступне звільнення у зв`язку із скороченням її посади, а також запропонував усі вакантні посада, на яких вона могла працювати з урахуванням її кваліфікації та досвіду роботи. Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що у Національному банку України було три тимчасово вакантні посади економіста першої категорії у Департаменті статистики та звітності, Департаменті інспекційних перевірок банків, Операційному департаменті. Зі змісту посадових інструкції вказаних посад вбачається, що економіст першої категорії у Департаменті статистки та звітності бере участь у виконанні завдань та функцій, покладених на відділ складання платіжного балансу, повинен мати повну вищу освіту за напрямком підготовки «Економіка і підприємництво» або «Статистика» та практичний стаж роботи за фахом не менше двох років, володіти на високому рівні програмами «Excel» та «Word». Фахівець першої категорії Департаменту відкритих ринків відповідно до пункту 1.3 посадової інструкції повинен мати повну вищу освіту у галузі знань «Економіка і підприємництво» за спеціальностями «Банківська справа» або «Економічна теорія» або «Міжнародна економіка, фінанси і кредит»; знання англійської мови - вище середнього рівня. Фахівець першої категорії Департаменту інформаційних технологій повинен мати вищу освіту у галузях знань «Інформаційні технології», «Математика та статистика» або «Управління та адміністрування», мати практичний досвід роботи з сучасними фінансово-аналітичними та інформаційними системами. Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_1 мала освіту за спеціальністю «Фінанси» та обіймала посаду економіста першої категорії, яка була найнижчою за рівнем кваліфікації посадою у відділі бухгалтерського контролю за операціями Національного банку України, а до її посадових обов`язків входило здійснення контролю міжбанківських платежів за операціями, що виконуються службою бухгалтерського обліку. Таким чином, зазначені вакантні посади не могли бути запропоновані позивачці унаслідок того, що її кваліфікація не відповідала необхідним критеріям, які наведені у посадових інструкціях цих посад, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Наказом Національного банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к усі посади, у тому числі економістів першої категорії, після переведення працівників, які їх обіймали, на інші посади, були одразу скорочені та не могли бути запропоновані позивачці. Суди дійшли правильного висновку про те, що тимчасово вільні посади у відповідача, а саме економіста першої категорії Департаменту інспекційних перевірок банків, економіста першої категорії управління операційних та грошово-кредитних розрахунків Операційного департаменту, спеціаліста першої категорії відділу організації діловодства управління організації документування управлінської інформації Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України, були скороченні, проте не виводилися зі штатного розпису у зв`язку з тим, що вони зберігалися за конкретним працівником на період декретної відпустки, тому вони не є вільними. Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що відповідачем не порушено переважне право позивачки на залишення на роботі, оскільки воно враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад. Сама по собі наявність тривалого стажу роботи за відсутністю відповідної кваліфікації та продуктивності праці, що визначаються роботодавцем, не надає працівникові переважного права на залишення на роботі, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник