Постанова 4855 № 826/17779/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17779/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ключковича В.Ю., Лічевецького І.О., При секретарі: Пономаренко О.В., За участю позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Грицюк В.В., представника відповідача: Шумар В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просив: - визнати протиправними дії Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради ОСОБА_2 щодо прийняття розпорядження від 06.09.2016 №2957-к «Про заходи, пов`язані зі зміною істотних умов праці» та щодо прийняття розпорядження від 17.11.2016 №3443-к «Про переведення ОСОБА_1 »; - визнати протиправними та скасувати розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради ОСОБА_2 від 06.09.2016 №2957-к «Про заходи, пов`язані зі зміною істотних умов праці» в частині позбавлення ОСОБА_1 статусу державного службовця; - визнати протиправним та скасувати як незаконне розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради ОСОБА_2 від 17.11.2016 №3443-к «Про переведення ОСОБА_1 » в частині позбавлення ОСОБА_1 статусу державного службовця; - відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати відповідальних посадових осіб Апарату Верховної Ради України здійснити поворот виконання розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради ОСОБА_2 від 06.09.2016 №2957-к «Про заходи, пов`язані зі зміною істотних умов праці» в частині позбавлення ОСОБА_1 статусу державного службовця; - відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати відповідальних посадових осіб Апарату Верховної Ради України здійснити поворот виконання розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради ОСОБА_2 від 17.11.2016 №3443 «Про переведення ОСОБА_1 » в частині позбавлення ОСОБА_1 статусу державного службовця; - відповідно до вимог частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати відповідальних посадових осіб Апарат Верховної Ради України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 в частині незаконного позбавлення його статусу державного службовця з 14.11.2016; - стягнути з відповідача Апарату Верховної Ради України на користь позивача ОСОБА_1 витрати, пов`язані з наданням йому правничої допомоги адвоката, які станом на 07.12.2018 становлять 128 158,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що шляхом переведення позивача на іншу посаду у зв`язку з істотними змінами умовами праці його безпідставно позбавлено статусу державного службовця, оскільки, як вважає позивач, жодних істотних змін умов праці в Апараті Верховної Ради України, де він проходив державну службу, не відбулося, про позбавлення указаного статусу його жодним чином не повідомлено, а заяву про переведення на нову посаду, яка не належить до посад державної служби, позивачу надали в друкованому вигляді для підписання, тому фактично він не знав про втрату свого статусу державного службовця. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року визнано поважним причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, відкрито провадження у даній справі №826/17779/18. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2019 року закрито провадження у справі № 826/17779/18 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Направляючи справу для продовження розгляду, апеляційний суд виходив з того, що позивачем оскаржуються дії та розпорядження відповідача № 2957-к від 06.09.2016, №3443-к від 17.11.2016 в частині позбавлення його статусу державного службовця, тобто предметом перевірки в цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб`єктом владних повноважень спірних рішень. Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2019 у справі № 826/17779/18 відмовлено, з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якою, до того ж, спір по суті не вирішувався, не може бути предметом касаційного оскарження. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції поза межами розумних строків у порядку спрощеного позовного провадження вирішив дану справу, що свідчить про порушення прав та інтересів позивача на справедливий суд. Окрім того, на думку апелянта, судом попередньої інстанції не було розглянуто клопотання від 20.05.2019 про витребування доказів у справі. Також апелянт звертає увагу, що у оскаржуваному розпорядженні №3443-к від 17.11.2016 не було зазначено про ймовірну втрату ним статусу державного службовця. Крім того, у трудовій книжці відсутній будь-який запис про позбавлення позивача статусу державного службовця. Як наслідок, позивач, вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що дана справа не може розглядатись у порядку адміністративного судочинства, так як Закон України «Про державну службу» не поширюється на працівників державних органів, які виконюють функції з обслуговування. Враховуючи, що правовідносини між позивачем та Апаратом Верховної Ради України перебувають поза площиною правового регулювання проходження публічної служби, відтак позивач має звернутись до суду за правилами цивільного судочинства. Також апелянт звертає увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений статтею 122 КЗпП України та статтею 233 КЗпП України. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на державній службі в Апараті Верховної Ради України, обіймаючи з 21.06.2012 посаду головного консультанта відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №663-р «Про віднесення деяких посад працівників Апарату Верховної Ради України до відповідних категорій посад державних службовців» посаду головного консультанта Апарату Верховної Ради України віднесено до третьої категорії посад державних службовців. У подальшому, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 06.09.2016 №2957-к «Про заходи, пов`язані зі зміною істотних умов праці» у зв`язку із затвердженням нового штатного розпису Апарату Верховної Ради України згідно з Переліком посад працівників Апарату Верховної Ради України, які виконують функції з обслуговування, затвердженим Національним агентством України з питань державної служби, управлінню кадрів відповідно до статті 32 КЗпП України доручено письмово повідомити про зміну істотних умов праці, зокрема, ОСОБА_1 - головного консультанта відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладеного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення. 12 вересня 2016 року перший заступник Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючий справами ОСОБА_2 попередив позивача про зміну істотних умов праці через два місяці від дня цього попередження, що підтверджується письмовою розпискою останнього. Як наслідок, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 17.11.2016 №3443-к «Про переведення ОСОБА_1 » позивача - головного консультанта відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладеного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення переведено з 14.11.2016 на посаду провідного інженера (працівник, який виконує функції з обслуговування) цього ж відділу зі встановленням йому відповідних посадового окладу та надбавок. Підставою для видання такого розпорядження вказано заяву ОСОБА_1 від 04.11.2016. Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки посада головного консультанта, яку обіймав позивач в Апараті Верховної Ради України, з 06.08.2016 перестала належати до посад державної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», якою визнано таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №663-р «Про віднесення деяких посад працівників Апарату Верховної Ради України до відповідних категорій посад державних службовців», тому позовні вимоги є безпідставними. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII). Згідно пункту 1 Прикінцевих і Перехідних Положень Закон №889-VIII вказаний нормативно-правовий акт набув чинності з 01 травня 2016 року. За правилами частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. У той же час, колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 14 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» його дія не поширюється на працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування. Так, перелік посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, визначаються за критеріями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №271 «Про затвердження критеріїв визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування». Відповідно до пункту 1 вказаних Критеріїв критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, є зміст і характер виконуваної ними роботи, що в переважній більшості не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов`язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про державну службу», а також роботи, що пов`язана із забезпеченням належних умов функціонування державного органу, а саме: - комплексним обслуговуванням і ремонтом будинків, реставраційними та будівельно-монтажними роботами; - документальним забезпеченням та діловодством (крім працівників, які опрацьовують документи з обмеженим доступом); - комп`ютерним забезпеченням та впровадженням інформаційних технологій (крім працівників, до компетенції яких належить адміністрування загальнодержавних реєстрів та баз даних, а також забезпечення захисту інформації); - виконанням функцій секретаря і стенографіста, комп`ютерним набором тексту, роботою з копіювальною та розмножувальною технікою, записом і опрацюванням цифрових даних; - веденням архіву та виконанням функцій з бібліотечного обслуговування; - матеріально-технічним та господарським забезпеченням. Не відносяться до посад працівників, які виконують функції з обслуговування, посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів. Згідно пункту 2 перелік посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, визначається відповідно до: - документів, а саме регламентів, директив, методичних рекомендацій, посібників, кваліфікаційних характеристик, посадових інструкцій, нормативних документів, які визначають вимоги до змісту і характеру виконуваної за посадою роботи, вимоги до напряму підготовки (отримання особою професії, спеціальності) та інші вимоги до рівня професійної компетентності осіб, що претендують на зайняття посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування; - проектів організаційно-розпорядчих документів, що відображають структуру державних органів, в тому числі співвідношення посад державної служби та посад працівників таких органів, які виконують функції з обслуговування. З огляду на вищевказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що у зв`язку з прийняттям Закону № 889-VIII окремі категорії працівників у державних органах втратили статус державних службовців. Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 06.08.2016, визнано таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №663-р «Про віднесення деяких посад працівників Апарату Верховної Ради України до відповідних категорій посад державних службовців». Відтак, з 06.08.2016 посада головного консультанта, яку обіймав позивач в Апараті Верховної Ради України перестала належати до посад державної служби. У подальшому, як свідчать матеріали справи, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 06.09.2016 №2957-к «Про заходи, пов`язані зі зміною істотних умов праці» у зв`язку із затвердженням нового штатного розпису Апарату Верховної Ради України згідно з Переліком посад працівників Апарату Верховної Ради України, які виконують функції з обслуговування, затвердженим Національним агентством України з питань державної служби, управлінню кадрів відповідно до статті 32 КЗпП України доручено письмово повідомити про зміну істотних умов праці, зокрема, ОСОБА_1 - головного консультанта відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладеного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення. Про зміну істотних умов праці позивач був повідомлений 12 вересня 2016 року, про що наявний його особистий підпис. Окрім того, матеріали справи містять заяву позивача від 04 листопада 2016 року про переведення на посаду провідного інженера (працівник, який виконує функції з обслуговування) відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладеного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення Апарату Верховної Ради України. У подальшому, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 17.11.2016 №3443-к «Про переведення ОСОБА_1 » позивача - головного консультанта відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладеного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення переведено з 14.11.2016 на посаду провідного інженера (працівник, який виконує функції з обслуговування) цього ж відділу зі встановленням йому відповідних посадового окладу та надбавок. Зазначені обставини відображені в трудовій книжці позивача. У свою чергу апелянт вважає, що вирішуючи дану справу, суд першої інстанції не врахував, що згідно записів у його трудовій книжці він у 1999 році прийняв присягу державного службовця, та у його трудовій книжці відсутні будь-які записи щодо позбавлення його статусу державного службовця, що свідчить про безпідставність таких рішень. Разом з тим, у даному випадку оскаржуване розпорядження від 17.11.2016 №3443-к не позбавляє позивача статусу державного службовця, оскільки, як зазначено вище, посада головного консультанта, яку обіймав позивач в Апараті Верховної Ради України, з 06.08.2016 перестала належати до посад державної служби саме відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», якою визнано таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №663-р «Про віднесення деяких посад працівників Апарату Верховної Ради України до відповідних категорій посад державних службовців». У той же час, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №465 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» не є предметом даного судового розгляду, та позивач не оскаржує вказане рішення. Так, що згідно з пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, зокрема це є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. У пункті 2 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону №889-VIII). З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір виник у трудових правовідносинах, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватно-правовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. У даному випадку, відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі №520/6612/17 (провадження №11-1196апп18) і від 27 березня 2019 року в справі №814/2514/17 (провадження №11-1472апп18), та у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі №640/20005/18. При цьому колегія суддів враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2019 року якою провадження у справі закрито, оскільки суд дійшов висновку, що спір у даній справі не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції. Разом з тим, під час вирішення даної справи по суті судом першої інстанції встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин (на момент видачі спірних розпоряджень) посада провідного інженера (працівник, який виконує функції з обслуговування) відділу супроводження автоматизованих комплексів та прикладеного обладнання управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення, не належала до посад державної служби, а тому перебування у трудових відносинах з Апаратом Верховної Ради України не є проходженням публічної служби. Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Тобто, суд може закрити провадження в справі на будь-якій стадії її розгляду після відкриття провадження. Суд не позбавлений можливості закрити провадження в справі, якщо в такій вже вирішувалося питання про її підсудність такому суду. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 квітня 2020 року у справі №640/20005/18. Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відтак, оскільки трудові відносини між позивачем та Апаратом Верховної Ради України перебувають поза площиною правового регулювання проходження публічної служби, а у адміністративного суду відсутні повноваження надавати оцінку рішенням та діям відповідача по відношенню до позивача за правилами частини другої ст.2 КАС України, тому провадження у даній справі підлягає закриттю. Стосовно аргументів позивача щодо необхідності витребування документів юридичної особи - Управління справами Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120), колегія суддів не приймає до уваги, так як предметом розгляду даної справи не є оскарження, припинення та провадження діяльності такою юридичною особою як Управління справами Апарату Верховної Ради України. При цьому, ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі №9901/18/19, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій і бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, де останній просив, зокрема, зобов`язати Голову ВРУ як суб`єкта владних повноважень вчинити дії, пов`язані з відновленням прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, а саме зареєструвати юридичну особу з найменуванням «Апарат Верховної Ради України», яка є правонаступником «Управління справами Верховної Ради України» (код ЄДРПОУ 20064120) та зобов`язати Голову Ради як суб`єкта владних повноважень вчинити дії, пов`язані з відновленням прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, ліквідувавши юридичну особу «Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України» (код ЄДРПОУ 26252302) як незаконно створену. Як вже зазначалось, відповідно до п. 1 частини першої ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно з частиною першою ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. На підставі вищенаведеного, беручи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді В.Ю. Ключкович І.О. Лічевецький