Постанова 4815 № 569/22526/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 серпня 2020 року м. Рівне Справа № 569/22526/19 Провадження № 22-ц/4815/809/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Харечко С.П. Дата ухвалення повного тексту не зазначено Рівненський апеляційний суд : в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : В грудні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк") звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивує тим, що відповідач ОСОБА_1 відповідно до підписаної Генеральної угоди від 19.05.2015 року отримала кредит у розмірі 5863,13 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та « Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Враховуючи, що відповідачем не виконуються зобов`язання належним чином, тому банк просив суд, стягнути з відповідача 21778,59 грн. заборгованості, яка складається з: 5780, 77 грн. заборгованість за кредитом; 4620,68 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 10792,73 грн. заборгованість за пенею; а також штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди 584,41 грн.. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2020 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 19.05.2015 року, яка станом на 13.11.2019 року становить заборгованість за кредитом 5780,77 грн.. У задоволенні позову у іншій частині відмовити. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" Крилова О.Л. вказує на те, що банк не згідний з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками, вважають, що воно в цій частині є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. На підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, відповідачем надано до суду довідку про умови кредитування з використанням кредитки. Вказує, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Позивачем надано до суду належні, допустимі і достатні докази того, що нарахування та стягнення процентів та неустойки з відповідача є правильним. З урахуванням наявності заяви та довідки, підписаної позичальником, вважають, що відповідач обізнаний з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами, тому в даному випадку, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, не можуть бути застосовані. Крім того, заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано. Матеріали справи інших Умов та правил не містять, у зв`язку з чим висновок суду про те, що долучені до позову Умови та правила можливо не є тими, з якими позичальник був ознайомлений не може бути покладеним в основу рішення, оскільки, є лише припущенням суду і нічим не підтверджується. З наведених підстав просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити. Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались. Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягають кошти в сумі 5780,77 грн. заборгованості за кредитом, в той же час в задоволенні інших позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками відмовлено за їх безпідставністю. Такі висновки місцевого суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за тілом кредиту сторонами не оскаржується та його законність в цій частині апеляційним судом не перевіряється. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 згідно підписаної Генеральної угоди від 19.05.2015 року отримала кредит у розмірі 5863,13 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 13.11.2019 року становить 21778,59 грн., яка складається з: 5780, 77 грн. заборгованість за кредитом; 4620,68 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 10792,73 грн. заборгованість за пенею; а також штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди 584,41 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Разом з тим, у заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за період з 19.05.2015 по 13.11.2019 року. Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 травня 2015 року, посилався на довідку про зміну умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг позивача, а також те, що вказаний витяг на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати відсотків у зазначених розмірах та порядку їх нарахування. Наданий АТ КБ "Приватбанк" розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом суперечить умовам кредитування, на які покликається позивач в апеляційній скарзі, оскільки з розрахунку видно й інші нарахування заборгованості, здійснені на підставі умов, які відсутні в заяві та довідці про умови кредитування, що підписані відповідачем. Враховуючи, що позичальник періодично здійснювала погашення за наданим кредитом, у т.ч. й нарахувань не передбачених в Заяві, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості. Неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Роздруківка із сайту позивача також належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яку було взято за основу оскаржуваного судового рішення місцевим судом при вирішенні спірних правовідносин. Щодо підписаної позичальником довідки про умови кредитування, то про необов`язковість її врахування при вирішенні спірних відносин через те, що вона не може бути належним доказом погодження сторонами умов кредитного договору, оскільки не містить чіткої інформації щодо відсоткової ставки та можливості її збільшення, розміру та строків періодичних платежів на погашення кредиту, тощо, вказав Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 365/159/19. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку в задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом, штрафів, оскільки такі вимоги не доведені та безпідставні. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складений 27 серпня 2020 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків