Ухвала КЦС ВС № 2-174/1989

Ухвала 31 серпня 2020 року м. Київ справа № 2-174/1989 провадження № 61-9715ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання безвісно відсутньою ОСОБА_3 та заявою ОСОБА_2 про визнання особи померлою, ВСТАНОВИВ: Рішенням Стрийського міського народного суду від 12 червня 1987 року заяву ОСОБА_2 про визнання особи безвісті відсутньою задоволено. Визнано ОСОБА_3 безвісно відсутньою. Рішенням Стрийського міського народного суду від 04 квітня 1989 року заяву ОСОБА_2 про визнання особи померлою задоволено. Визнано ОСОБА_3 померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Моршин Львівської області. У січні 2020 року ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міського народного суду від 12 червня 1987 року та рішення Стрийського міського народного суду від 04 квітня 1989 року залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням поважних підстав для поновлення строку. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міського народного суду від 12 червня 1987 рокута рішення Стрийського міського народного суду від 04 квітня 1989 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. У липні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті відправлена до Верховного Суду 26 червня 2020 року. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує сплату судового збору. Крім того, заявнику запропоновано уточнити прохальну частину касаційної скарги, яка має бути сформульована відповідно до положень статті 409 ЦПК України та направити на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. У наданий суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду строк ОСОБА_1 направила матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2020 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року скасувати та направити апеляційну скаргу для продовження слухання до суду апеляційної інстанції. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Згідно із частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне провадження виникнення обставин непереборної сили. Отже, у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків, передбачених пунктами 1-2 частини другої статті 358 ЦПК України. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник подав апеляційну скаргу з пропуском строку, визначеного процесуальним законодавством. Причини пропуску строку на апеляційне оскарження, викладені у доданому до апеляційної скарги клопотанні заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом апеляційної інстанції неповажними, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених ним причини пропуску цього процесуального строку. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника, на які він посилався як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, та встановивши, що ці підстави є неповажними, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»). Згідно із частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року). Такий правовий висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Суд апеляційної інстанції зазначив, що у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 вказує про отримання оскаржуваних судових рішень у 2016 році, проте нею не обґрунтовано причини звернення до суду з апеляційною скаргою лише у січні 2020 року. Ураховуючи те, що апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а переоцінка наданих суду апеляційної інстанції доказів не належить до компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення апеляційного суду та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання безвісно відсутньою ОСОБА_3 та заявою ОСОБА_2 про визнання особи померлою відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк