Постанова 4803 № 204/3949/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6211/20 Справа № 204/3949/17 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Деркач Н.М., Макаров М.О., за участю секретаря - Кругман А.М., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) та визнання права власності на майно,- ВСТАНОВИЛА: У липні 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ 1/2 частини домоволодіння в натурі, про виділ 1/2 частини земельної ділянки в натурі, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності (т. 1 а.с. 2-7). В подальшому ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 32-34). В обгрунтування позову з урахуванням уточнень позивач зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2011 року позивачу, належить 1/2 частина зазначеного домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій воно розташоване. Власником інших 1/2 частин домоволодіння та земельної ділянки, що знаходяться за ардесою: АДРЕСА_1 є відповідач по справі ОСОБА_2 . У вказаному домоволодінні не були зареєстровані власники. В ньому мешкали: відповідач ОСОБА_2 , донька позивача - ОСОБА_3 , онуки ОСОБА_8 , 2011 року народження, ОСОБА_9 , 2013 року народження. У 2016 році за рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська шлюб між донькою позивача ОСОБА_3 та відповідачем по справі ОСОБА_2 було розірвано. До березня 2017 року донька позивача ОСОБА_3 , онуки та відповідач по справі проживали разом у домоволодінні по АДРЕСА_1 , позивач мав можливість відвідувати їх, вільно заходити до домоволодіння та земельної ділянки. Однак в березні 2017 року відповідач вигнав з будинку ОСОБА_3 , та з того часу остання не має можливості там проживати, окрім того, відповідач не допускае до будинку позивача, не зважаючи на те, що ОСОБА_7 є співвласником майна. Відповідач замінив замки на дверях огорожі, відмовляє у доступі до домоволодіння та земельної ділянки, заявляє, що будинок належить виключно йому. Позивач позбавлений можливості потрапити до будинку, користуватися ним, проживати у ньому, а також користуватися земельною ділянкою. Відповідач, який володіє та користується майном, не сплачує матеріальної' компенсації за таке володіння та користування. 4 червня 2017 року ОСОБА_7 разом із жінкою, ОСОБА_1 та його сестрою, ОСОБА_10 приїхали о 8 годині ранку до будинку, але у двір не змогли зайти, оскільки замки на вхідних дверях огорожі були замінені ОСОБА_7 викликав поліцію, але патруль, який приїхав, також не зміг попасти до будинку та у двір на їх прохання відчинити відповідач не реагував, та двері ніхто не відкрив. З цього приводу ОСОБА_7 було рекомендовано звернутися із заявою до Чечелівського ВП м Дніпропетровська з питання усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою. Відповідно до висновку Чечелівського ВП Дніпропетровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області від 05.06.2017 року ОСОБА_7 рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав. Наразі внаслідок протиправної поведінки відповідача позивач позбавлений права користування своєю власністю - домоволодінням та земельною ділянкою, спільне користування майном із відповідачем наразі не можливе. Задля відновлення свого права позивач бажав би виділення в натурі своєї частки спільного майна однак це не можливе з огляду на конструкцію житлового будинку, розміщення внутрішньо будинкових систем забезпечення комунальними послугами, а також вимог закону що пред`являються до окремих ізольованих квартир. Отже позивач має право на відшкодування відповідачем вартості 1/2 частки домоволодіння та земельної ділянки за їх дійсною ціною визначеною на час розгляду справи у суді, у зв`язку з наведеним, позивач звертається до суду за захистом своїх прав. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 311,4 кв.м в сумі 2 634 447,68 грн., а також грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , припинивши право власності позивача на зазначені частки нерухомого майна з дня отримання грошової компенсації та визнати право власності на зазначене майно за відповідачем, а також стягнути судові витрати по справі. 21 лютого 2018 року, ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву до до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Т.В., про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) в частині зазначення покупцем ОСОБА_7 та визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 74-83). В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначив, що на початок 2010 року він вирішив купити житловий будинок та з цією метою звернувся до рієлторського агентства, від якого отримав інформацію про продаж домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та звернувся до продавців з пропозицією купити будинок та земельну ділянку. Продавці будинку - ОСОБА_4 .. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 повідомили, що наразі будинок ще не повністю дооформлений за ними документально, адже вони отримали його у спадщину і виникли певні правові питання щодо переоформлення та реєстрації домоволодіння з земельною ділянкою на них як власників. Однак, оскільки пропозиція з купівлі та оголошена ціна їх зацікавили, вони домовилися з ОСОБА_2 як покупцем про продаж йому будинку і земельної ділянки. Далі, в квітні 2010 року продавці будинку надали Позивачеві дозвіл на проведення ремонтних робіт в будинку, поки здійснюється оформлення документів. З квітня 2010 року. ОСОБА_2 приступив до проведення ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_1 , для чого, ним було укладено ряд договорів зі здійснення ремонтних робіт у будинку та на прибудинковій території. 17.07.2010 року між ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_11 було укладено шлюб. 25 січня 2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №230. Право власності на вказаний будинок та земельну ділянку було оформлено по 1/2 частині на ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , оскільки в той час вже був прийнятий Податковий кодекс України, який містив такий вид податку, як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Маючи побоювання, що ОСОБА_2 , прийдеться сплачувати додаткові податки, в останній момент було прийняте рішення вписати у договори купівлі-продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_7 як покупця 1/2 частин. Хоча домовлявся про купівлю будинку виключно Позивач, купував його на власні грошові кошти, які він отримав, займаючись підприємницькою діяльністю, та в подальшому на особисті грошові збереження здійснював ремонтні роботи у купленому домоволодінні. Всі стосунки з підрядними організаціями та окремими найманими працівниками щодо організації робіт та проведення розрахунків за їх виконання здійснювались лише позивачем. Жодний платіжно-розрахунковий документ або заява на придбання матеріалів, виконання робіт, отримання послуг, чи будь-яких дозволів для ремонтних робіт, чи облаштування нового домоволодіння не був виписаний ні на відповідача, ні на колишню дружину, і не був заповнений будь-ким із них. Всі заяви і звернення до різних інстанцій з приводу ремонтних робіт заповнювались і підписувались рукою позивача, а всі платіжні документи (накладні, ордери, квитанції, чеки, тощо) виписані на ім`я позивача та оплачувались ним. Окрім того, у ОСОБА_2 були наявні відповідні доходи для придбання зазначеного нерухомого майна, в свою чергу, ОСОБА_7 таких доходів не мав та жодних особистих коштів за придбання майна не сплачував. У зв`язку з вищенаведеним та з метою захисту своїх оспорюваних прав на майно, ОСОБА_2 звертається до суду з зазначеним позовом. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2018 року зустрічна позовна заява ОСОБА_2 прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 166). Ухвалою суду від 20.08.2019 року, ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості правонаступника померлого ОСОБА_7 - позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, оскільки остання відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.05.2019 року успадкувала після померлого Ѕ частину спірного будинку та Ѕ частину спірної земельної ділянки (т. 2 а.с. 121-122). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2020 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 , (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_7 ), третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна (місцезнаходження: м. Дніпро, пр. О.Поля, буд. 115) про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) в частині зазначення покупця та визнання права власності на майно задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 230 недійсним (удаваним) в частині зазначення покупцем ОСОБА_7 , з моменту його укладення. Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №245 недійсним (удаваним) в частині зазначення покупцем ОСОБА_7 , з моменту його укладення. Визнано ОСОБА_2 покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №

230. Визнано ОСОБА_2 покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №245. Визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, шо знаходиться у АДРЕСА_1 , та розміщується на земельній ділянці плошею 1000 кв.м. на якій розташовані: А-3- житловий будинок, шл.бл., обк. цеглою, житл.пл. 175.1 кв.м., загал.пл. 311,4 кв.м.; Ж - літня кухня, цегла; 3 - вольєр, метал.; К - гараж, шл.блок; Л - альтанка, цегла; І-ІІІ, 1-23 - споруди, за ОСОБА_2 . Визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . В задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 124,46 грн. в рахунок відшкодування судових витрат (т. 2 а.с. 195-206). Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_14 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову та в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заявлені позовні вимоги за первісним позовом задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні обставине, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права /т. 2 а.с. 213-217/. ОСОБА_2 скористався своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 238-240). Інші учасники справи не сколристались своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні первісного позову та в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом, тому колегія суддів в іншій частині рішення суду не перевіряє. Суд першої інстанції задовольняючи частково заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом виходив з того, що . Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог за первісним позовом виходив з того, що . Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод /1950р./ ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97ВР, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї /1952р./ передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майно відповідно до загальних інтересів. Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного Кодексу України). Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Зі змісту даної норми випливає, що під правомочністю володіння розуміється передбачена законом можливість мати (утримувати) в себе певне майно, використовувати, експлуатувати його, отримувати від нього корисні властивості, доходи від експлуатації, тощо. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують інтереси інших осіб та інтересів суспільства. За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.334 ЦК України). Порушення права власності підлягає судовому захисту. Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2010 року між позивачем та гр. ОСОБА_11 , яка є донькою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , було укладено шлюб. 23 грудня 2010 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 4328, відповідно до якого, сторони прийшли до взаємної згоди укласти Основний договір купівлі продажу нерухомого майна в термін до 01.03.2011 року на наступних умовах: ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 (Сторона-1) зобов`язуються передати у власність, а ОСОБА_2 (Сторона -2) зобов`язується прийняти та оплатити нерухоме майно, а саме, домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку № 12110100000:07:124:001 за тією ж адресою, сторони погодили вартість майна в 736 000 грн. (92 000 доларів США), в момент підписання зазначеного договору ОСОБА_2 сплачено аванс в сумі 16 000 грн., що в еквіваленті становило 2 000 доларів США (т. 2, а.с. 54). 25 січня 2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 311,4 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №

230. Покупцями придбано по Ѕ зазначеного домоволодіння, загальна вартість якого склала 678 533 грн. (т. 1, а.с. 84). Також, 25 січня 2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №12110100000:07:124:001, площею 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №

245. Покупцями придбано по Ѕ зазначеної земельної ділянки, загальна вартість якої склала 51 993 грн. (т. 1, а.с. 87). Того ж дня, 25 січня 2011 року, ОСОБА_7 видав довіреність ОСОБА_2 , якою уповноважив останнього: 1) здати документи до КП «ДМБТІ», одержати їх після реєстрації права власності на належну ОСОБА_7 Ѕ частку в праві власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , одержати витяг про державну реєстрацію прав та технічний паспорт, 2) зареєструвати та право власності на належну ОСОБА_7 Ѕ частку земельної ділянки №12110100000:07:124:001, площею 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 , одержати державний акт на право власності на земельну ділянку, 3) бути представником ОСОБА_7 з усіма необхідними повноваженнями в житлово-експлуатаційних, газо-,енерго-, тепло-, водопостачальних та інших організаціях, укладати, підписувати та одержувати договори на обслуговування вказаного житлового будинку з усіма комунальними службами міста, укладати і підписувати договори, право одержувати різного роду довідки та документи, подавати від імені ОСОБА_7 заяви та сплачувати необхідні платежі, розписуватися за довірителя, довіреність посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрована в реєстрі за № 263 (т. 2 а.с. 27). Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано за рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.05.2016 року. Щодо вимог зустрічного позову про часткове визнання недійсним (удаванимии) договорів купівлі-продажу в частині покупця. Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат. Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою. Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини. Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. У ході розгляду справи продавці - відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_12 надали суду нотаріально засвідчені заяви, в яких зазначили, що до них у березні 2010 року звернувся ОСОБА_2 , який запропонував продати йому спірне домоволодіння та земельну ділянку на якій воно розташоване, проте продавці, які отримали майно у спадщину, перебували в стані оформлення документів на зазначене майно. Продавці досягли домовленості з ОСОБА_2 щодо продажу йому зазначеної нерухомості за 730 000 грн. після оформлення документів. В квітні 2010 року ОСОБА_2 в якості підтвердження намірів сторін, запропонував сплатити частину вартості майна, з наданням йому можливості здійснювати ремонті роботи, на що продавці погодилися і тоді ж в квітні 2010 року отримали від нього 600 000 грн., після чого, ОСОБА_2 розпочав ремонті роботи в будинку. В червні 2010 року, під час завершення оформлення документів продавцями, ОСОБА_2 за згодою продавців сплатив їм решту вартості майна в розмірі 130 000 грн., повністю розрахувавшись за придбання будинку та земельної ділянки. Під час оформлення договорів купівлі-продажу майна між продавцями та ОСОБА_2 у нотаріуса продавці виявили, що покупцем виступає також невідомий їм раніше чоловік - ОСОБА_7 . Оскільки продавці завчасно отримали всі грошові кошти до укладення угоди, вони не заперечували проти включення зазначеного громадянина до угоди, як співпокупця. Мотиви зазначених дій продавцям не відомі (т. 1 а.с. 218-220). Наданими поясненнями продавці підтвердили, що вони продавали будинок та земельну ділянку саме ОСОБА_2 і саме ОСОБА_2 передав їм кошти за договорами. Зазначаючи при цьому також, що ніяких перемовин з ОСОБА_7 , який був формально вписаний в договір як покупець вони про продаж нерухомого майна не вели, раніше його не бачили та ніяких коштів від нього не отримували. Зазначені обставини також не спростовували у судовому засіданні представники відповідачки - продавця ОСОБА_6 , які протягом розгляду справу неодноразово змінювалися, (спершу ОСОБА_15 , згодом - представник позивача - ОСОБА_16 , довіреність якої на представництво ОСОБА_6 скасована за заявою ОСОБА_6 від 20.11.2019 року, з зазначенням про спроби психологічного тиску на відповідачку з боку ОСОБА_16 та згодом ОСОБА_17 ). Окрім того, в матеріалах справи також наявна аналогічна нотаріально посвідчена заява від 22.11.2017 року реєстр. № 1277 від ОСОБА_6 щодо обставин купівлі-продажу нерухомості, яку остання згодом відповідно до заяви нотаріусу від 06.08.2018 року прохала скасувати та після чого, згідно клопотання її представника адвоката Поляка О.В. від 11.10.2019 року прохала залишити в силі та розглянути заяву від 22.11.2017 року (т. 2 а.с. 9-11, 139-141, 159, 160). Однак, незалежно від зміни представників, всі представники маючи на час надання пояснень повноваження від ОСОБА_6 , з приводу обставин продажу спірного будинку та земельної ділянки надавали пояснення, що грошові кошти за купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 , вона отримувала від ОСОБА_2 . Також, дані обставини підтверджуються заявами продавців - відповідачів по зустрічному позову, підпис яких посвідчений в нотаріальному порядку, якими вони фактично визнали позов, та попереднім Договором купівлі продажу від 23.12.2010 року, який було укладено між продавцями та особисто ОСОБА_2 та у якому саме ОСОБА_2 зобов`язався прийняти та оплатити нерухоме майно, як єдиний покупець. Окрім того, матеріалами справи (довіреністю ОСОБА_18 на ім`я ОСОБА_2 від 25.01.2011 року) підтверджується, що після придбання домоволодіння та земельної ділянки, саме ОСОБА_2 проводив заходи щодо проведення ремонту, укладення договорів щодо надання комунальних послуг та обслуговування вказаного житлового будинку. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відхилив доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що ремонтом у будинку подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 займалося спільно та за допомоги батьків дружини - ОСОБА_18 та ОСОБА_1 , оскільки будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин матеріали справи не містять. З матеріалів справи вбачається, що протягом 2006-2009 року, ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність у якості ФОП, та мав фінансові можливості для придбання спірного нерухомого майна. Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги твердження ОСОБА_7 , його правонаступника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що він і його дружина, мали гарний заробіток та накопичили кошти в сумі 47 000 доларів США, оскільки відповідно до витребуваних за ухвалою суду від 18.07.2018 року відомостей з ДФС України та ПФУ України, подружжя ОСОБА_1 не мали доходів, які б відповідали вартості придбаного майна, доказів наявності значних грошових коштів для оплати сум за придбане нерухоме майно, зокрема будь-які банківські виписки, довідки, тощо, також відсутні. Що стосується наданих квитанцій про купівлю валюти за 2000 рік в сумі 1600 доларів, за 2006 рік в сумі 500 доларів і 15 євро, та 400 євро 2009 року, суд першої інстанції вірно не взяв їх до уваги як належний та допустимий доказ, оскільки в даних квитанціях не зазначено призвища ім`я по батькові осіб, які здійснювали таку купівлю валюти, а тому дані квитанції не спростовують зазначених висновків суду (т. 1, а.с. 191-193, т. 2, а.с. 35-41). Враховуючи наведене, суд критично поставився до посилань ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та їх відповідних показів у якості свідків, про те, що грошові кошти в сумі 47 000 доларів США були передані особисто ОСОБА_7 ОСОБА_2 в автомобілі, перед відвідуванням нотаріуса для укладення угоди, оскільки будь яких доказів на підтвердження зазначених обставин та спростування пояснень продавців спірної нерухомості щодо розрахунку саме ОСОБА_2 за будинок суду не надано, і колегія суддів з цими висновками суду погоджується. Більше того, відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_20 та їх представники, під час розгляду справи, висловлювали заперечення щодо часу та місця передачі коштів, однак особисто зазначали, що розрахунок за придбане спірне майно проводився ОСОБА_2 , який передав грошові кошти продавцям спірної нерухомості. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що для предмету доказування у зазначеній справі має вирішальне значення встановлення особи, що розрахувалася за придбане майно та прийняла його, таким чином виконавши обов`язки покупця за договором, суперечка сторін щодо обставин часу та місця передачі коштів ОСОБА_2 продавцям (до договору чи у нотаріальній конторі) - не має правового значення для вирішення даного спору, а під час розгляду справи судом встановлено факт сплати коштів продавцям та прийняття майна саме ОСОБА_2 . Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом. Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як вбачається із позовної заяви, на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на правові підстави, передбачені ст. 235 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У п. 25 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України роз`яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Колегія суддів погоджується з тим, що із показів сторін, свідків, наданих письмових доказів, суд першої інстанції вірно вважав встановленою обставиною, що дії щодо пошуку спірного нерухомого майна, розрахунку за нього, укладання стосовно нього угод та реалізації їх умов, здійснював ОСОБА_2 , і саме позивач за зустрічним позовом проводив повний розрахунок за придбане нерухоме майно. Матеріалами справи підтверджено та визнано сторонами, що ОСОБА_2 здійснював утримання спірного майна, разом з дітьми та ОСОБА_3 проживав у спірному домоволодінні до березня 2017 року, після чого продовжував проживати там лише з дітьми, що відповідало меті набуття у власність майна. Також, матеріалами справи встановлено та визнано сторонами, що ОСОБА_7 спірним майном ніколи не користувався, та в будинку не проживав, участі в укладенні попереднього Договору купівлі-продажу не приймав, що свідчить про відсутність в нього реального волевиявлення щодо набуття права власності на майно в об`єктивному розумінні, як сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усунення усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майно, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що доводи відповідачів за зустрічним позовом про те, що частку у спірному нерухомому майні було придбано ОСОБА_7 з метою захисту запозичених ОСОБА_2 коштів та майнових інтересів доньки ОСОБА_3 від можливих майбутніх конфліктів між подружжям ОСОБА_21 є неспроможними, необґрунтованими та такими що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в повному обсязі виконав ОСОБА_2 , оскільки домоволодіння та земельна ділянка по АДРЕСА_1 були придбані саме за його кошти та використовувались для проживання його родини (дружини та дітей), а ОСОБА_7 формально вписаний у договір. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи всі обставини в сукупності і досліджені докази дійшов вірного висновку наявні правові підстави визнати договори купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 25.01.2011 року, укладених між ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстровані в реєстрі за № 230, 245 частково недійсними (удаваними) в частині покупця ОСОБА_7 , оскільки саме ОСОБА_2 , а не ОСОБА_7 (правонаступник ОСОБА_1 ) є покупцем спірного майна, якими з дня купівлі користувався та володів, як законний власник і був фактичною стороною покупця в оспорюваних у даній справі правочинах. Правові наслідки удаваного правочину регламентовано нормою ст. 235 ЦК України, яка кореспондуються із встановленими обставинами спору, оскільки удаваний правочин, вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили з метою часткового приховання в договорі купівлі-продажу реального покупця; сторони правочину, свідки у справі ствердили ці обставини. Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсними (удаваним) в частині покупця, визнання покупцем та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволення зустрічних вимог повністю виключає задоволення первісних вимог, тому суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом та часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову та наявності підстав для часткового задоволення зустрічного позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції та яким була надана оцінка, а тому додаткового правового аналізу не потребують. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги за первісним позовом та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Н.М. Деркач М.О. Макаров