Постанова 4821 № 704/203/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1423/20Головуючий по 1 інстанції Справа №704/203/20 Категорія: 304090000 Фролов О. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року м. Черкаси: Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І. учасники справи: позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.06.2020 (повний текст складено 19.06.2020, суддя в суді першої інстанції Фролов О.Л.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : у березні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором б/н від 31.07.2018 в сумі 71119 грн. 56 коп., яка складається з такого: 50071 грн. 32 коп. - тіло кредиту; 3674 грн. 12 коп. - прострочені відсотки; 13511 грн. 28 коп. - відсотки на прострочений кредит згідно ст. 625; штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - (фіксована частина), 3362 грн. 84 коп. - (процентна складова), мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (відсотки та штрафи) банк порушує питання в даній справі. Заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.06.2020 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку 50071 грн. 32 коп. заборгованості за тілом кредиту, а в задоволенні решти вимог - відмовлено. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються у повному обсязі наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківський послуг в Приватбанку були чинними на момент укладення договору та надавалися для ознайомлення та погодження відповідачу. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, позивач подав 27.07.2020 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати у зазначеній частині та задовольнити відповідні позовні вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що суд послався на практику ВС, яка не є доказами у справі. Доказів проти вимог позивача відповідач не надав, що свідчить про порушення судом принципу змагальності. В анкеті-заяві на одержання кредиту, яку підписав відповідач, позичальник висловив згоду на те, що між ним та банком укладено кредитний договір, отже він не може бути неукладеним. Виписка про рух коштів по рахунку позичальника належним чином підтверджує наявну в нього заборгованість. Надання безвідсоткового кредиту суперечить нормам матеріального права, які регламентують кредитні правовідносини, а також порушує стабільність фінансового сектору держави. Згідно ст. 1048 ЦК України банк має право на одержання відсотків на користування кредитом у розмірі облікової ставки НБУ. У постановах ВП ВС від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вказано, що банк вправі просити про стягнення нарахувань у порядку ст. 625 ЦК України у разі прострочення зі сторони боржника. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 71119 грн. 56 коп. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Отже предметом апеляційного перегляду в цій справі є рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом (у тому числі простроченим) та штрафам. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 31.07.2018 між АТ КБ «ПриватБанк» (позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.10). У цій анкеті-заяві не зазначено, яку саме карту чи послугу отримає позичальник. Дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послу складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомився із договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами. Позивач надав суду таблицю з умовами кредитування тип кредитного продукту «Універсальна, Універсальна ГОЛД», підписану представником банку та позичальником (а.с.11-12), з вказівкою на розмір відсоткової ставки та строк погашення кредиту. У цій таблиці вказано, що інформацію надано станом на 31.07.2019 та вона чинна до 15.08.2018 (тобто протягом 15 днів). Також суду надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.13) у якому вказано базову відсоткову ставку по кредитному договору, право банку нараховувати пеню та штрафи у разі прострочення позичальником здійснення чергових платежів. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, п.2.1.1.5.1 яких встановлено обов`язок позичальника здійснювати погашення кредиту у строки та на умовах, визначених сторонами. Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість, зокрема, така - 3674 грн. 12 коп. - прострочені відсотки; 13511 грн. 28 коп. - відсотки на прострочений кредит згідно ст. 625; штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - (фіксована частина), 3362 грн. 84 коп. - (процентна складова). За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві про надання банківських послуг від 31.07.2018, підписаній сторонами, не визначено відсоткову ставку по договору, не вказано, яка саме банківська послуга надається відповідачу та якою є відповідальність у разі порушення взятих на себе зобов`язань, а в табличці з умовами кредитування, яка підписана сторонами, зазначено, що відповідні положення діють протягом 15 днів, тобто до 15.08.2018. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення відсотків та штрафів, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2018 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2020 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату відсотків у розмірах, визначених банком, надані Умови самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. Апеляційний суд не може погодитися із вказівкою скаржника на підписану сторонам табличку з умовами кредитування, адже в ній зазначено різні умови договору для карток Універсальна та Універсальна Голд, а в даній справі відсутні докази того, яка саме картка була надана в користування позичальнику. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 31.07.2018 шляхом підписання заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, які обраховуються у порядку та періоди сплати, визначеному позивачем, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17. При цьому відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу. У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу (враховуючи їх мінливий характер, що банком не заперечується) позивач не довів, у зв`язку з чим відповідні позовні доводи щодо стягнення відсотків були обґрунтовано відхилені. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач до суду першої інстанції не пред`явив, що є підставою для відхилення доводів про необхідність стягнення відсотків у розмірі облікової ставки НБУ при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Такі висновки прямо вбачаються з постанови ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів апеляційного суду констатує, що за обставин цієї справи неможливо встановити строк виконання позичальником грошових зобов`язань, адже відповідні договірні зобов`язання зі строками повернення кредитних коштів в установленому письмовому порядку сторонами не погоджено. Отже визначити строк прострочення виконання грошових зобов`язань позичальника в даному випадку неможливо, що свідчить про необхідність відмовити в задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України. Такі висновки відповідають практиці ВС у справі №697/2065/16-ц постанова від 20.11.2019. Отже апеляційні доводи стосовно необхідності стягнення вказаних відсотків, у тому числі з посиланням на постанови ВП ВС від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, є необґрунтованими. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд послався на практику ВС, яка не є доказами у справі, адже відповідні правові висновки ВС є обов`язковими при застосуванні тих норм матеріального права, щодо яких їх прийнято, що відповідає приписам ч.4 ст.263 ЦП України. Та обставина, що відповідач проти доводів банку в обґрунтування заявлених вимог не заперечував, про що зазначає скаржник, не дає підстав для суду вирішувати спір у справі всупереч наданих доказів лише на підставі позицій сторін. Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. Посилання скаржника про те, що кредитний договір не є неукладеним, адже позичальником підписано відповідну анкету-заяву, на правильність вирішення спору в цій справі не впливає, оскільки висновків про неукладеність кредитного договору суд не робив. Апеляційні доводи скаржника у справі про те, що надання безвідсоткового кредиту суперечить нормам матеріального права, які регламентують кредитні правовідносини, та ставить під загрозу банківську систему країни не дають підстав для суду вирішувати спір всупереч висновкам ВС щодо необхідності погодження в установленому письмовому порядку умов кредитного договору його сторонами, що в цій справі не мало місця, адже умови кредитування позичальник не погоджував та не підписував. Доводи про те, що виписка про рух коштів по рахунку позичальника належним чином підтверджує наявну в нього заборгованість, про що вказує скаржник, не дає суду підстав для можливості врегулювання правовідносин між сторонами положеннями договору, які належним чином в письмовому вигляді погоджені не були. Посилання банку на те, що згідно ст. 1048 ЦК України банк має право на одержання відсотків на користування кредитом у розмірі облікової ставки НБУ слід оцінити критично, адже відповідні позовні вимоги не були предметом розгляді в суді першої інстанції, а в силу положень ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судами не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі в частині стягнення боргу по тілу кредиту. Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.06.2020 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 19.06.2020 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 26.08.2020. Суддя-доповідач Судді