Ухвала КЦС ВС № 524/10046/18

УХВАЛА 25 серпня 2020року м. Київ справа № 524/10046/18 провадження № 61-12413ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, ВСТАНОВИВ : У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останньої на свою користь 129 097 грн 55 коп., з яких - 98 339 грн - безпідставно отримані грошові кошти; 30 758 грн 55 коп. - проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами за обліковими ставками НБУ за період з 29 листопада 2016 року до 31 грудня 2018 року. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 квітня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неповернуті грошові кошти у сумі 30 814 грн; проценти за користування неповернутими грошовими коштами з продажу майна за період з 29 листопада 2016 року до 31 грудня 2018 року включно у сумі 1 932 грн 42 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Місцевий суд, частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , виходив з того, що після 23 лютого 2016 року неповернутими позивачу залишаються грошові кошти, які були отримані відповідачем з продажу належного ОСОБА_2 майна, у розмірі 30 814 грн та які безпідставно не повернуті відповідачем позивачеві і станом на день розгляду справи. При цьому суд вважав доведеним факт часткового розрахунку ОСОБА_1 з ОСОБА_2 шляхом переказу відповідачем 23 лютого 2016 року за допомогою системи «Золота корона» в акціонерному товаристві комерційного банку «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 2 500 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату перерахування 67 525 грн (2 500 х 27,01) до Російської Федерації на ім`я ОСОБА_3 , яка є її дочкою та одночасно дружиною позивача ОСОБА_2 . Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 безпідставно неповернуті грошові кошти, отримані з продажу майна у розмірі 98 339 грн, а також річні проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 6 167 грн 07 коп. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що у відповідача перед позивачем, після отримання грошових коштів у розмірі 98 339 грн за продаж нерухомого майна останнього, а саме, житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , виник обов`язок щодо повернення зазначених грошових коштів. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом першим частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, ціна позову в загальному розмірі становить 129 097 грн 55 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн ? 100 = 210 200 грн), а тому справа № 524/10046/18 є малозначною згідно з наведеними приписами ЦПК України. Касаційний цивільний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, так і для висновку про те, що розгляд справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної судової практики правозастосування, у зв`язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Вказівка в резолютивній частині постанови Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені в малозначній справі. Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України. Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, УХВАЛИВ : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів відмовити. Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов