Постанова 4857 № 380/4230/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/4230/20 пров. № А/857/7371/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Заверухи О.Б., Кушнерика М.П., з участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Військової прокуратури Західного регіону України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року (суддя першої інстанції Сасевич О.М., м. Львів, повний текст складено 12.06.2020), В С Т А Н О В И В : Військова прокуратура Західного регіону України звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, із вимогою - скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. про накладення штрафу ВП №61078816 від 23.04.2020. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича про накладення штрафу ВП №61078816 від 23.04.2020. Стягнуто з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень за рахунок бюджетних асигнувань на користь Військової прокуратури Західного регіону України судовий збір в сумі 2102 грн. Не погодившись із таким рішенням, його оскаржив Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскільки станом на 23 квітня 2020 року боржником не було повідомлено державного виконавця щодо вчинення будь-яких дій, а тому на підставі цього винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу. Звертає увагу суду на те, що боржник листом від 28 травня 2020 року повідомив державного виконавця про виконання рішення суду, однак вже після накладення штрафу. Вважає, що державним виконавцем виконані дії, проведені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». У судовому засіданні представник апелянта підтримав скаргу та дав пояснення, аналогічні вищезазначеним доводам. Представник позивача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.004978 за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними бездіяльності, рішення, стягнення грошової компенсації, позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки терміном 28 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2017 року.Визнано протиправним рішення Військової прокуратури Західного регіону України, викладене в листі від 08.08.2019 року №18-177 вих-19 про відмову у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".Стягнуто із Військової прокуратури Західного регіону України грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки, загальним терміном 28 днів в сумі 31603грн. 04 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44. Зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення із розрахунку 750 грн. 08 коп. в день за весь час затримки з 12.02.2019 року по день фактичного розрахунку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44. Вищевказане рішення суду набрало законної сили. На виконання судового рішення Львівським окружним адміністративним судом 13.01.2020 було видано виконавчий лист. 29.01.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. за заявою стягувача, відкрито виконавче провадження №61078816 з примусового виконання виконавчого листа про зобов`язання Військової прокуратури Західного регіону України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення із розрахунку 750 грн. 08 коп. в день за весь час затримки з 12.02.2019 по день фактичного розрахунку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44. Цією ж постановою було зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 29.01.2020 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв О.В. виніс постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №61078816 щодо стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 132,81 грн та про стягнення з боржника виконавчого збору №61078816 у розмірі 18892,00 грн. 24.04.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. за невиконання рішення суду винесено постанову ВП №61078816, якою накладено на боржника - Військову прокуратуру Західного регіону України штраф у розмірі 5100 грн. Апеляційний суд погоджується з висновком суду ипершої інстанції про протиправність вказаної постанови з таких підстав. Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з ч.ч.1-2 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч.2 та ч.4 ст.372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1)звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно з ч.ч.1-2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1)здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2)надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3)розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4)заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5)роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1)за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2)за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3)якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4)якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5)у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Згідно ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Відповідно до ч.1 ст.63 цього Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Згідно з ч.2 ст.63 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Отже, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує накладення штрафу на боржника. Підставою для застосування тмакого виду відповідальності є саме невиконання судового рішення без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Отже, державний виконавець повинен встановити факт отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження і факт невиконання судового рішення у встановлений строк - десять днів з моменту отримання. Правова позиція щодо необхідності належним чином повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та отримання ним відповідної постанови, як передумови для застосування штрафу, в разі невиконання судового рішення викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №554/13475/15. Як підтверджено копією поштового конверту та трекінгом відстеження поштових відправлень, постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2020 року ВП №61078816 була надіслана головним державним виконавцем на адресу позивача 03.02.2020 року, а останній отримав її 07.02.2020 року. Тобто останнім днем строку для виконання рішення суду було 21 лютого 2020 року. 20 лютого 2020 року Військовою прокуратурою Західного регіону України на рахунок стягувача було перераховано кошти у розмірі 234947,56 грн, що підтверджено наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №90 від 20.02.2020 року. Отже, боржник виконав судове рішення у встановлений виконавцем строк. Враховуючи викладене, матеріалами справи доведено, що відсутня необхідна передумова застосування відповідачем заходу впливу і притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу - факт невиконання судового рішення у встановлений строк . При вирішенні спору суд першої інстанції правильно врахував, що державний виконавець, незважаючи на чітко встановлений порядок, в порушення вимог ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» без проведення перевірки стану виконання рішення суду, не з`ясувавши факт виконання, безпідставно 23.04.2020 року виніс постанову про накладення на Військову прокуратуру Західного регіону України штрафу . Доводи апелянта про те, що внаслідок неподання інформації про повне виконання судового рішення державний виконавець не мав змоги та обґрунтованих підстав зробити висновки про виконання боржником рішення суду, є безпідставними, оскільки у спірному випадку штрафні санкції застосовані до позивача саме за невиконання рішення суду, а не за ненадання державному виконавцю документів, які б підтверджували виконання боржником судового рішення. Таким чином, постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. №61078816 про накладення на Військову прокуратуру Західного регіону України штрафу у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду є протиправною. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вжив заходів до всебічного і повного дослідження обставин справи і прийняв законне і обґрунтоване рішення . Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О. О. Большакова судді О. Б. Заверуха М. П. Кушнерик