Постанова 4857 № 300/292/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/292/20 пров. № А/857/6050/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Гуляка В.В., Онишкевича Т.В., секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чуприна О.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківську 13 квітня 2020 року у справі №300/292/20 за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, В С Т А Н О В И В: 07.02.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Галицької митниці Держмитслужби, просив визнати протиправними дій щодо вручення повідомлення від 13.01.2020 на відшкодування витрат за зберігання на митному складі транспортного засобу у сумі 43 869,21 гривень та зобов`язати повернути вказані сплачені кошти в такому розмірі. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що власник транспортного засобу, який розміщений та зберігається на складі митниці, після його митного оформлення при фактичному отриманні транспортного засобу, зобов`язаний відшкодувати витрати за таке зберігання у встановленому порядку та розмірах, крім випадків, якщо, серед іншого, затримка митного оформлення такого транспортного засобу сталася з ініціативи митниці ДФС. Суд першої інстанції зазначив, що предметом дослідження даної справи є правомірність чи не правомірність визначення позивачу митним органом зобов`язань з відшкодування витрат за зберігання належного позивачу транспортного засобу на складі Галицької митниці Держмитслужби, із врахуванням винесення відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №206000/2019/000203/2 від 12.03.2019, яке в судовому порядку визнане протиправним та скасоване. Суд першої інстанції вказав, що відповідне рішення суду щодо скасування рішення митниці ДФС, яке призвело до виникнення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів або інше судове рішення є правовою підставою для повернення останніх, в тому числі шляхом внесення змін до декларації. Суд першої інстанції зазначив, що відмова в прийнятті митної декларації і коригування митної вартості є дією і рішенням, що вчиняється і приймається саме Митницею, а їх оскарження та скасування в судовому порядку, як результат відновлення порушеного права декларанта, слід вважати затримкою у митному оформленні з ініціативи митниці ДФС. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмова у митному оформленні є також завершенням оформлення, що вказує на відсутність затримки в митному оформленні після видачі картки відмови. Скаржник вказує, що затримка в митному оформленні в межах спірних правовідносин відсутня. Скаржник зазначає, що підставою передачі автомобіля на склад митниці було не вжиття позивачем (власником) дій, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 4 статті 204 Митного кодексу України. Скаржник вважає, що винесене рішення про коригування митної вартості та картка відмови не були перешкодою для подання нової декларації та здійснення митного оформлення, позивач правом випуску автомобіля у вільний обіг не скористався. Зазначає, що у митниці відсутній обов`язок безоплатного зберігання товарів, належних позивачу в період оскарження. В судовому засіданні 17.08.2020 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки «Opel», модель «Vivaro», номер кузова - НОМЕР_1 , тип двигуна - дизельний, робочий об`єм циліндрів двигуна - 1598 см3, 2017 календарного року виготовлення. Вказаний транспортний засіб придбано 22.02.2019 у нерезидента «Autoservice Braun», вартість придбання автомобіля становила 7 800,00 EUR. З метою митного оформлення зазначеного автомобіля декларантом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 , подано у Івано-Франківську митницю ДФС електронну митну декларацію за №UA206020/2019/403111 від 12.03.2019, якою задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, а саме «бувший у використанні транспортний засіб, призначений для перевезення людей (пасажирський), марки «Opel», модель «Vivaro», ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , загальна кількість місць, включаючи місце водія 9, тип двигуна дизельний, робочий об`єм циліндрів двигуна 1598 куб. см, колісна формула 4х2, потужність 107 кВт». Митну вартість товару визначено за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), яка складає 7 800,00 EUR. За результатами розгляду поданої електронної митної декларації UA206020/2019/403111 від 12.03.2019 та доданих до неї документів Івано-Франківська митниця ДФС винесла рішення про коригування митної вартості товарів №206000/2019/000203/2 від 12.03.2019, згідно з яким визначено митну вартість в розмірі 29 779,00 EUR, а також картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі №300/793/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019, задоволено позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС, визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів за №206000/2019/000203/2 від 12.03.2019. Вказане рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі №300/793/19 набрало законної сили 13.11.2019. На виконання зазначеного судового рішення Галицькою митницею Держмитслужби, як правонаступником Івано-Франківської митниці ДФС, здійснено митне оформлення транспортного засобу марки «Opel», модель «Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 за заявленою декларантом первинною митною вартістю - 7 800,00 EUR та за першим методом визначення митної вартості (а.с.5). 03.01.2020 позивачем зареєстровано в Галицькій митниці Держмитслужби заяву про надання дозволу на видачу зі складу митниці автомобіля марки - Opel, модель - Vivaro, номер кузова НОМЕР_1 , у зв`язку з його митним оформленням. Як свідчить зміст поданої заяви, позивач зобов`язався відшкодувати витрати митниці за зберігання автомобіля (а.с.23). 13.01.2020 Галицькою митницею Держмитслужби ОСОБА_1 вручено повідомлення про відшкодування витрат на зберігання на складі митниці вказаного транспортного засобу у сумі 43869,21 грн. Відповідно до зазначеного повідомлення та уніфікованої митної квитанції МД-1 серії РА №478776 ОСОБА_1 оплатив зазначені витрати на зберігання, однак, вважаючи дії Галицької митниці Держмитслужби щодо нарахування витрат за зберігання транспортного засобу та вручення повідомлення на відшкодування витрат на зберігання транспортного засобу протиправними, звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 1 статті 318 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) встановлено, що усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи (частина 3 статті 318 МК України). Відповідно до частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - це виконання митних формальностей (МФ), необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи. Згідно з частинами 1 та 2 статті 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України. Відповідно до частини 1 статті 201 МК України товари з моменту пред`явлення їх органу доходів і зборів до поміщення їх у відповідний митний режим можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Тимчасове зберігання товарів під митним контролем здійснюється на складах тимчасового зберігання. Згідно з частинами 1, 3 статті 204 МК України загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів. Строк тимчасового зберігання товарів, зазначений у частині першій цієї статті, за заявою власника або уповноваженої ним особи може бути продовжений (але не більше ніж на 30 днів) органом доходів і зборів, за дозволом якого товари були розміщені на складі. Відповідно до частини 4 статті 204 МК України до закінчення строків зберігання, зазначених у частинах першій - третій цієї статті, товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, повинні бути: 1) задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму; або 2) передані власником або уповноваженою ним особою, утримувачем складу тимчасового зберігання, митного складу, організацією - отримувачем гуманітарної допомоги відповідному органу доходів і зборів для зберігання та/або розпорядження відповідно до цього Кодексу; або 3) відправлені під митним контролем до інших органів доходів і зборів для їх подальшого митного оформлення; або 4) вивезені за межі митної території України. Товари, які до закінчення встановлених статтею 204 цього Кодексу строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання, складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги, митних складах не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму підлягають обов`язковій передачі органу доходів і зборів (пункт 3 частини 1 статті 238 МК України). Товари, які підлягають обов`язковій передачі для зберігання органу доходів і зборів (крім валютних цінностей, а також дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння), зберігаються на складах органів доходів і зборів (частина 2 статті 238 МК України). Листом від 17.07.2019 №115 ТОВ «ТЕП» повідомило Івано-Франківську митницю ДФС про те, що на складі тимчасового зберігання ТОВ «ТЕП» зберігається товар ОСОБА_1 , прийнятий по акту №25 від 22.03.2019, термін зберігання під митним контролем завершується 20.07.2019. У зв`язку з закінченням терміну зберігання на складі СТЗ під митним контролем і згідно з статтею 204 МК України, висловлено прохання дозволити прийняти товар на зберігання на склад Івано-Франківської митниці ДФС. Відповідно до долученого до матеріалів справи акту №34 прийому-передачі від 22.07.2019 автомобіль марки «Opel», модель «Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 прийнято на склад Івано-Франківської митниці ДФС на підставі пункту 3 частини 1 статті 238 МК України. Акт підписано директором ТОВ «ТЕП» та затверджено начальником Івано-Франківської митниці ДФС. Згідно з частинами 1 та 7 статті 239 МК України під складами органів доходів і зборів розуміються складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать органам доходів і зборів або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених у пунктах 1-5 частини першої та у частині п`ятій статті 238 цього Кодексу, відшкодовуються власниками цих товарів, транспортних засобів або уповноваженими ними особами. Розмір суми, що підлягає відшкодуванню, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, і розраховується в порядку, передбаченому для визначення собівартості платних послуг. Готівкові кошти на відшкодування витрат на зберігання товарів, транспортних засобів на складах органів доходів і зборів можуть прийматися цими органами із заповненням уніфікованої митної квитанції, яка видається власникам зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженим ними особам. Порядок відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митниць ДФС затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2012 № 731, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №731). Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Порядку №731 витрати митниці ДФС відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів або вповноваженою ним особою (далі - платник) після їх митного оформлення при фактичному отриманні цих товарів, транспортних засобів. Згідно з пунктом 6 Розділу ІІ Порядку №731 строк зберігання товарів і транспортних засобів на складі митниці ДФС для обрахунку витрат обчислюється, починаючи з одинадцятого дня після оформлення відповідних документів про фактичне прийняття товарів і транспортних засобів на зберігання митницею ДФС і до дня їх видачі зі складу митниці ДФС власникам або вповноваженим особам (крім випадків, обумовлених цим Порядком). Відповідно до пункту 7 Розділу ІІ Порядку №731 при обрахунку витрат строк зберігання обчислюється в календарних днях. День видачі зі складу митниці ДФС товарів і транспортних засобів власникам або вповноваженим особам до загального строку при обрахунку витрат не включається. Згідно з пунктом 8 Розділу ІІ Порядку №731 при обрахунку витрат митницею ДФС до розрахункового строку не включаються: час проведення митницею ДФС в рамках процедури митного контролю та митного оформлення досліджень (аналізів, експертиз). Проміжок часу, витрачений на проведення досліджень (аналізів, експертиз), підтверджується копіями документів, що засвідчують факт прийняття рішення митницею ДФС про необхідність таких досліджень (аналізів, експертиз) та дату отримання митницею ДФС відповідної інформації; час затримки митного оформлення, яка сталася з ініціативи митниці ДФС. Час затримки митного оформлення з ініціативи митниці ДФС встановлюється за результатами перевірки обставин та причин такого затримання та оформлюється доповідною або службовою запискою на керівника митниці ДФС або особу, яка виконує його обов`язки. При цьому при обрахунку витрат до розрахункового строку не включаються: час проведення службового розслідування або перевірки; строк дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідними документами. Витрати не обраховуються та не відшкодовуються, якщо: строк зберігання товарів, транспортних засобів на складі митниці ДФС не перевищує десяти днів з дня їх розміщення на складі митниці ДФС; товари, транспортні засоби, що зберігаються на складі митниці ДФС, розміщуються їх власником або вповноваженою ним особою у режим відмови на користь держави (пункт 9 Розділу ІІ Порядку №731). Згідно з пунктом 10 Порядку №731 видача зі складу митниці ДФС товарів, транспортних засобів їх власникам або вповноваженим особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, здійснюється лише після митного оформлення зазначених товарів, транспортних засобів, відшкодування витрат митниць ДФС за їх зберігання та сплати відповідних митних платежів. Відповідно до статті 242 МК України товари, що зберігаються на складах органів доходів і зборів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат органів доходів і зборів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів. У примітках до акта № 34 прийому-передачі від 22.07.2019 зазначено, що плата за зберігання обчислюється починаючи з 11-го дня з дати фактичного прийняття на склад товарів. При справлянні плати строк зберігання обчислюється в календарних днях. День видачі товарів зі складу митного органу до загального строку нарахування плати не включається. Розмір плати за добу становитиме 10 євро за автомобіль. Плата за зберігання становить 10 євро за добу сплачених у гривнях за офіційним курсом НБУ, установленим на дату її внесення. До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено лист Івано-Франківської митниці ДФС від 02.10.2019, адресований ОСОБА_1 , яким поінформовано, що 21.10.2019 закінчується термін зберігання транспортного засобу «Opel», модель «Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1598 см.куб, кількість місць - 9, дизельний, 2017 року випуску, який прийнято на склад Івано-Франківської митниці ДФС згідно з актом прийому-передачі від 22.07.2019 №34. Висловлено прохання до 21.10.2019 вжити необхідних дій щодо розміщення вказаного товару у відповідний митний режим із сплатою платежів за його зберігання на складі митниці. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що докази направлення вказаного листа позивачу (із відповідною датою та номером реєстрації по обліку вихідної кореспонденції) та отримання такого позивачем в матеріалів відсутні, відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не подані, що є обґрунтованою підставою вважати, що митним органом не вжито належних заходів щодо надання можливості позивачу скористатись його законним правом розміщення вказаного товару у відповідний митний режим. Водночас, з матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що зберігання транспортного засобу, належного позивачу, з 22.07.2019 на складі відповідача, виникло внаслідок відмови у здійсненні митного оформлення, протиправність якої встановлена рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі №300/793/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Саме на виконання рішення суду від 05.06.2019 у справі №300/793/19 відповідач 02.01.2020 прийняв від декларанта відповідну митну декларацію і здійснив митне оформлення транспортного засобу, за первинно заявленою ОСОБА_1 митною вартістю (7 800 EUR) та за першим методом визначення митної вартості. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновком, що затримка митного оформлення сталася з вини самого ж відповідача, а тому позивача протиправно зобов`язано відшкодувати витрати за зберігання транспортного засобу. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02 березня 2018 року у справі №808/906/17. Щодо аргументів скаржника про те, що відмова у митному оформлені є також завершенням митного оформлення, що вказує на відсутність затримки в митному оформленні після видачі картки відмови, то такі на переконання суду апеляційної інстанції в межах спірних правовідносин є безпідставними з огляду на встановлену судовим рішенням у справі №300/793/19 протиправність відмови відповідача у митному оформленні транспортного засобу «Opel», модель «Vivaro», номер кузова НОМЕР_1 та подальше прийняття 02.01.2020 від декларанта первинної митної декларації на виконання такого судового рішення. При цьому, поміщення вказаного транспортного засобу на склад Івано-Франківської митниці ДФС є об`єктивним наслідком прийняття рішення про відмову у митному оформленні транспортного засобу, яке в подальшому визнано протиправним та скасовано в судовому порядку. Щодо аргументів скаржника про відсутність у позивача перешкод для подання нової митної декларації та здійснення митного оформлення після отримання рішення про коригування митної вартості від 12.03.2019 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що у спірних правовідносинах позивач скористався законодавчо наданим правом на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості до суду. Так, відповідно до частини 2 статті 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Таким чином, декларант вправі оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до суду, без будь-яких застережень чи умов, в тому числі сплати чи не сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, та/або за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу, а тому таке оскарження не може розцінюватись судом як затримка у митному оформленні, допущена з вини позивача. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що здійснення державної митної справи базується на принципах, передбачених статтею 8 МК України, зокрема, принципів: законності та презумпції невинуватості; визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання незалежно від форми власності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб; відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються цим Кодексом. Європейський суд з прав людини, практика якого разом з Конвенцією відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (Заява №23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» [ВП], №31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A №296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», №48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», від 23 вересня 1982 року, п. п. 69 - 73, серія A №52). У пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (Заява №29979/04) вказано, що суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. В контексті вказаної практики Європейського суду з прав людини у спірних правовідносинах на позивача не можуть бути покладені негативні наслідки помилки відповідача, а митний орган, в свою чергу, не може отримати вигоду у вигляді оплати за зберігання товару, передання на зберігання якого обумовлено його протиправними діями щодо визначення митної вартості такого. Встановлені судом у справі обставини свідчать, що відповідач в розумінні частини 2 статті 2 КАС України, вчиняючи дії по нарахуванню витрат за зберігання транспортного засобу в розмірі 43 869,21 гривень, діяв не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто не з урахуванням усіх обставин, що мають значення для правомірного вчинення відповідних дій. Встановлювати обов`язок сплати позивачем коштів митний орган може лише у випадку, якщо товар правомірно та підставно зберігався митницею. Водночас, безпідставність нарахування митним органом коштів за зберігання транспортного засобу на митному складі та фактична сплата цих коштів позивачем обумовлюють повернення цих коштів позивачу. При цьому, відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Порядку №731 надмірно сплачені суми підлягають поверненню платнику на його вимогу протягом трьох років з дня зарахування цих сум на рахунок митниці ДФС відповідно до законодавства. Відповідно до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Процедури під час повернення суб`єктам господарювання та/або фізичним особам коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюють Держмитслужба та митниці Держмитслужби, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев`ятій, десятій статті 55, частині шостій статті 244, частині п`ятій статті 299, частинах третій, п`ятій статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, частині першій статті 9 глави V Додатка A до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), частині третій статті 11 глави II Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року визначено Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 №643. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності дій відповідача щодо вручення позивачу повідомлення від 13.01.2020 на відшкодування витрат за зберігання на митному складі транспортного засобу, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі №300/292/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді В. В. Гуляк Т. В. Онишкевич Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 27.08.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України