Постанова 4818 № 645/5655/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м. Харків справа № 645/5655/16 провадження № 22-ц/818/2154/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б., за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С., сторони справи: позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Некрасова Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргузаступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 січня 2020 року в складі судді Федорової О.В., УСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3, діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Некрасова Н. А., у якому просив: визнати спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою, визнати право власності на вказану квартиру за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради; витребувати зазначену квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради. Позовна заява мотивована тим, що 17 червня 2014 року ОСОБА_3 набув у невстановлений в ході розслідування кримінального провадження спосіб підроблений документ - договір купівлі-продажу квартири від 26 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №

954. На час укладення вказаного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті власників спірної квартири ОСОБА_3 набув завідомо підроблений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 травня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_6 . 20 травня 2016 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, відчужила вказану квартиру ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу. Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину за частиною четвертою статті 358 КК України (використання завідомо підробленого документу). Незаконними діями по відчуженню спірної квартири завдано збитки державі в особі Харківської міської ради, оскільки на час смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 будь-яка інша особа в квартирі не проживала, у встановленому законом порядку з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався. Квартира мала перейти у власність Харківської міської Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та складається з квартири АДРЕСА_1 . Визнано за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради право власності на дану квартиру. Витребувано квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира вибула з володіння Харківської міської ради, якій належить на підставі положень ЦК України про відумерлість спадщини, не з волі останньої, іншим шляхом, в зв`язку з чим наявні підстави для витребування вказаного майна у добросовісного набувача, яким є відповідач. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Харківською міською радою, як органом, який згідно ЦК України, зобов`язаний прийняти у власність відумерле майно, а саме квартиру, та в інтересах якого пред`явлено позов, правомірно заявлено вимоги про витребування вказаного майна від відповідача. Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2018 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що у позовній заяві прокурор указав, що пред`явлення даного позову в інтересах держави в особі Харківської міської ради обумовлено необхідністю збереження та примноження комунальної власності територіальної громади м. Харкова, створення умов для ефективного її використання, забезпечення дохідної частини бюджету міста. Разом із тим, під час розгляду справи, суд у повній мірі не перевірив щодо наявності чи відсутності повноважень у прокурора на пред`явлення даного позову, зважаючи на те, що позовна заява не містить правових обґрунтувань, у чому саме проявляється неналежний захист органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені повноваження, здійснювати такий захист у спірних правовідносинах. Крім того, наявний у справі лист Харківської місцевої прокуратури № 3 адресований Харківському міському голові, у повній мірі не свідчить про попереднє повідомлення харківську міську раду про звернення з даним позовом до суду, оскільки такий лист датовано 28 листопада 2016 року(а. с. 27), а датою звернення з позовом є 25 листопада 2016 року (а. с. 1). Ухвалою суду від 19 листопада 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання. В підготовчому судовому засіданні представник відповідача адвокат Керімов А.З. звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, в обґрунтування якої зазначив, що вказану позовну заяву було подано неналежним позивачем, а саме заступником керівника Харківської місцевої прокуратури № 3, проте у нього були відсутні повноваження для вчинення таких дій, оскільки Харківська міська рада могла самостійно звернутися з позовом до суду. Крім того, стверджував, що наявний у матеріалах справи лист Харківської місцевої прокуратури № 3 спрямований Харківському міському голові, не свідчить про попереднє повідомлення Харківської міської ради про звернення з даним позовом до суду, оскільки такий лист датовано 28 листопада 2016 року, а датою звернення з позовом є 25 листопада 2016 року, у зв`язку з чим вважав, що прокуратура поставила перед фактом Харківську міську раду щодо подання позову до суду, замість повідомлення її про наявність підстав для звернення з позовом до суду, чим перевищила свої повноваження. Харківська місцева прокуратура № 3 в своїх пояснення стосовно заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, наголосила, зокрема, що при зверненні з позовом до суду наявність інтересів держави Харківською місцевою прокуратурою № 3 обґрунтовано порушенням законодавства та відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо переходу майна, яке становить відумерлу спадщину, у власність територіальної громади. Крім того, зазначила, що незважаючи на наявність обставин, які стверджують підставність матеріально-правової вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння у власність територіальної громади м. Харкова, остання з позовом до суду не звернулась, тобто не вжила відповідних заходів та не здійснила захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та, як наслідок, й інтересів держави в цілому, що призвело до незаконного відчуження майна іншим особам. Також, прокуратурою зазначено, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201422046001529 від 29.04.2014 року, процесуальне керівництво за яким здійснювалось Харківською місцевою прокуратурою № 3, слідчим суддею Фрунзенського районного суду м. Харкова було задоволено клопотання слідчого СВ Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області про тимчасовий доступ до документів, а саме до інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 , які перебували в Департаменті містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради. Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 02.09.2014 року в Департаменті містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради здійснювалось вилучення інвентаризаційної справи та копію ухвали вручено начальнику Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради. Вказаний Департамент підзвітний та підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові. З огляду на викладене, прокуратура вважає, що Харківська міська рада була обізнана про незаконне відчудження квартири АДРЕСА_1 на підставі відроблених документів в день проведення тимчасового доступу до речей та документів, а саме: 02.09.2014 року, однак нею не вживались заходи щодо виявлення, взяття на облік, збереження та використання безхазяйного майна, визнання спадщини відумерлою та прийняття такого майна у комунальну власність, що в подальшому призвело до незаконного відчудження майна, яке є потенційною відумерлою спадщиною. Харківська міська рада з моменту встановлення факту порушення вимог чинного законодавства (а саме з вересня 2014 року) не звернулась до суду з вказаним позовом, що й стало підставою для представництва Харківською місцевою прокуратурою №3 інтересів держави в особі Харківської міської ради. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 січня 2020 року позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишено без розгляду. Судове рішення мотивовано тим, що у прокурора відсутні законні підстави для представництва інтересів держави, що свідчить про звернення до суду особою, яка не має процесуальної дієздатності. При цьому, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, як підставу для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, керувався вимогами п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. В апеляційній скарзі заступник прокурора області в інтересах держави в особі Харківської міської ради посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скрага мотивована тим, що при ухвалені судового рішення судом першої інстанції не враховано висновок Верховного Суду викладений в постанові від 903/129/18. А саме сам факт не звернення Харківською міською радою з відповідним позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження. Подання Харківською місцевою прокуратурою № 3 позовної заяви, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави. Враховуючи, що орган місцевого самоврядування був обізнаний про наявність порушеного суб`єктивного права територіальної громади міста але заходів поновлення зазначеного права не вживав - лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутись з позовом до суду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року). Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Відповідно до вимог ст.. 45 ЦПК України в редакції на час звернення до суду з позовом, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу. Аналогічні за змістом вимоги містить стаття 56 ЦПК України у редакції що діє на час розгляду справи та надання прокурором письмових пояснень щодо обґрунтування повноважень на пред`явлення позову. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття, в редакції на час звернення з позовом до суду, визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). У постанові Великої Палати Верховного суду від 26 травня 2020 року у зв`язку з наявністю розбіжностей, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Одночасно Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння на користь держави. У даній справі позов пред`явлено заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради. У позовній заяві прокурор указав, що пред`явлення даного позову в інтересах держави в особі Харківської міської ради обумовлено необхідністю збереження та примноження комунальної власності територіальної громади м. Харкова, створення умов для ефективного її використання, забезпечення дохідної частини бюджету міста. Харківська місцева прокуратура № 3 у своїх поясненнях від 23 січня 2020 року посилалася на те, що Харківська міська рада не вжила відповідних заходів та не здійснила захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та, як наслідок, й інтересів держави в цілому, що призвело до незаконного відчуження майна іншим особам. Чинним законодавством України не врегульовано питання щодо строків направлення та надання відповіді на зазначене повідомлення. В апеляційній скарзі заступник прокурора області зазначає, що подання Харківською місцевою прокуратурою № 3 позовної заяви, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що орган місцевого самоврядування був обізнаний про наявність порушеного суб`єктивного права, тобто лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутись з позовом до суду. Зі змісту ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18., вбачається, що прокурор повинен повідомити відповідний орган про свій намір пред`явити позов в інтересах цього органу з таким розрахунком, щоб останній мав можливість протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно звернутися до суду з позовом. При цьому, державний орган також повинен мати можливість призначити перевірку фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинити дії для виправлення ситуації, в тому числі, пред`явленням відповідного позову або аргументованим повідомленням прокурора про відсутність такого порушення чи не бажання звертатися до суду. У той же час, прокурор у своєму повідомленні, адресованому державним органам, в інтересах яких пред`явлено позов, констатував факт звернення до суду з позовною заявою, при цьому, не надав позивачам у справі часу та можливості самостійно реалізувати свої права та здійснити покладені на них функції. Матеріалами даної справи встановлено, що 28 листопада 2016 року Харківською місцевою прокуратурою № 3 на адресу Харківської міської ради скеровано лист - повідомлення № 04-33-6853-16 від 28.11.2016 року, в якому на виконання вимог ст. 45 ЦПК України надіслано на адресу Харківського міського голови копію позову Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Некрасова Н.А. про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (том І а.с. 27). Разом з тим, сама позовна заява Харківської місцевої прокуратури № 3 датована 25 листопада 2016 року вихідний № 04-33-6853-16, та отримана Фрунзенським районним судом м. Харкова 28 листопада 2016 року (том І а.с. 1). Тобто, повідомлення відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» було здійснено вже після пред`явлення позову, оскільки останній містить номер вихідної кореспонденції. Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції, що вищезазначений лист прокуратури № 04-33-6853-16 від 28.11.2016 року є не листом-повідомленням щодо наміру прокуратури звернутися з позовом до суду, як зазначає прокуратура в своєму поясненні, а супровідним листом, яким Харківському міському голові вже направлено копію вказаної позовної заяви № 04-33-6853-16 від 25.11.2016 року на 5 аркушах. Враховуючи відсутність відповіді Харківської міської ради на звернення прокурора від 28.11.2016 та відсутність у останньої фактичної можливість її надання, оскільки позов вже було пред`явлено судова колегія вважає встановленим не надання прокурором розумного строку для самостійного захисту порушеного права територіальної громади. Всупереч зазначеним вимогам закону та висновкам про застосування Закону України «Про прокуратуру» прокурор, звертаючись до суду з зазначеним позовом, не звернув уваги, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. За таких обставин, посилання прокурора у позовній заяві на те, що Харківська міська рада не вжила відповідних заходів щодо захисту порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та, як наслідок, й інтересів держави в цілому, що призвело до незаконного відчуження майна іншим особам, не заслуговують на увагу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів прокуратури з приводу того, що Харківська міська рада з моменту встановлення факту порушення вимог чинного законодавства (а саме з серпня 2014 року) не зверталась до суду з вказаним позовом, що й стало підставою для представництва Харківською місцевою прокуратурою № 3 інтересів держави в особі Харківської міської ради. Тому що сам факт складання органом досудового розслідування протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 02.09.2014 року не є беззаперечним доказом встановлення факту порушення вимог чинного законодавства. Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/11146/14-к щодо винуватості ОСОБА_3 у скоєнні злочину за 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, тобто використання завідомо підробленого документу було ухвалено 04 липня 2016 року (том І а.с. 71-73). Але він набрав чинності лише 24 листопада 2016 року за ухвалою апеляційного суду Харківської області. Позовна заява прокуратури датована 25 листопада 2016 року, тобто на наступний день після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції. Таким чином, посилання Харківської місцевої прокуратури № 3, як на підставу для звернення до суду з дійсним позовом на не здійснення компетентним органом захисту інтересів територіальної громади на раціональне використання житлового фонду з серпня 2014 року є не обґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що позивач, який є компетентним органом та на який законом покладено обов`язки захищати інтереси територіальної громади у сфері, що відноситься до його відання, бажає здійснювати такий захист. Про зазначене свідчить чітка та послідовна позиція позивача у дійсній справі, у вигляді підтримання вимог прокурора . Отже, за наявності підтвердження бажання відповідних компетентних органів захищати інтереси держави та за відсутності доказів неможливості здійснення такого захисту, а саме звернення до суду, у прокурора не було підстав вважати, що позивач не належним чином захист інтересів держави. Прокурор не навів підстав, які б давали можливість суду дійти висновку про невиконання або неналежне виконання Харківською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, а у даному випадку протягом одного дня з моменту постановлення апеляційним судом Харківської області ухвали від 24 листопада 2016 року у кримінальному провадженні № 645/11146/14-к, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. За таких обставин, прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Разом з тим, здійснивши обґрунтований висновок щодо недоведеності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, суд першої інстанції здійснив помилковий висновок щодо залишення позову без розгляду з урахуванням вимог п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (стаття 29 ЦПК України в редакції на час звернення до суду з позовом та ст. 47 ЦПК України в редакції на час ухвалення судового рішення). У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи. Для цілей залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України процесуальна дієздатність має бути відсутня саме в учасника справи (позивача або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), а не його представника. Виходячи зі змісту п.1 ч1 ст.257 ЦПК є помилковим висновок суду про залишення позову прокурора в інтересах Харківської міської ради через відсутність у прокурора як представника держави процесуальної дієздатності. Оскільки відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави було встановлено після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (залишення позову без розгляду). Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає що апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області належить задовольнити частково, ухвалу суду змінити залишивши позов прокуратури в інтересах Харківської міської ради з мотивів, наведених у цій постанові. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково. Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 січня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 25 серпня 2020 року Головуючий О.Ю. Тичкова Судді А.В. Котелевець В.Б. Яцина