Постанова 4803 № 208/8358/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5813/20 Справа № 208/8358/18 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Деркач Н.М., Макаров М.О., за участю секретаря - Кругман А.М., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,- ВСТАНОВИЛА: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності (а.с. 1-3), який в подальшому уточнив (а.с. 96-100). В обгрунтування позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, після смерті якого відкрилась спадщина. До складу спадкового майна увійшло нерухоме майно - допоміжний комплекс з обслуговування кафе-бістро, загальною площею 493,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Він успадкував 64/100 часток нерухомого майна, а 36/100 часток цього майна успадкував його рідний брат ОСОБА_1 . З цього часу він та відповідач стали співвласниками вказаного комплексу з обслуговування кафе-бістро. Згідно до висновку експертів встановлена можливість виділу частки, як такої взагалі, та наведений чіткий законний варіант виділу часток у спільній частковій власності. З 2017 року він прийняв рішення про виділення у натурі свої частки у вказаному комплексі. З цього часу він почав вести перемовини з відповідачем про виділення часток самостійно, як співвласники. Під час судового засіданні він звернувся до відповідача в письмовій формі про вирішення його вимог без застосування рішення суду та запропоновано укласти мирову угоду. Але відповіді він не відреагував. Згідно до висновку експертів розподіл будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками згідно часток, які указані у свідоцтві про право на спадщину за законом, та сформованого порядку користування будівлями та спорудами можливий; дійсна вартість спірного майна, загальною площею 496,3 кв.м. становить 4 098 214,00 грн.; вартість площі приміщень, яка виділяється співвласнику на 64/100 частини разом з спорудами складає 2 622 857,00 грн.; вартість площі приміщень, яка виділяються співвласнику на 36/100 частини разом з спорудами 1 475 357,00 грн., сума у розмірі 1 974,00 грн. може бути визначена, як грошова компенсація на користь співвласника частини 36/100. Згідно Висновку експертів співвласнику на 64/100 частини (315,9 кв.м.) виділяється приміщення 1-1 (22,8 кв.м.) - підсобне приміщення; приміщення 1-2 (293,1 кв.м.) - частина торгової зали; огорожа № 1; 64/100 частини - тротуару І; згідно Висновку експертів співвласнику на 36/100 частини (177,7 кв.м.) виділяється приміщення 1-1 (63,7 кв.м.) - частина торгової зали (7,75 м.х 8,22м); приміщення 1-3 (114,0 кв.м.) - торгова зала; 36/100 тротуару І. Згідно Висновку експертів співвласникам 64/100 та 36/100 часток необхідно в приміщенні 1-2 (356,8 кв.м.) встановити перегородку для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 приміщення, площею 293,1 та для співвласника 36/100 приміщення площею 63,7 кв.м. Просив суд виділити ОСОБА_2 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частку в розмірі 64/100 в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 315,9 кв.м., що складається з наступних будівель та споруд: приміщення 1-1, 22,8 кв.м. - підсобне приміщення; 1-2, 293,1 кв.м. - частина торгової зали; огорожа № 1, 64/100 частини тротуару І; визнати за ОСОБА_2 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на частку в розмірі 64/100 площею 315,9 кв.м.,а саме на будівлі та споруди: приміщення 1-1, 22,8 кв.м. - підсобне приміщення; 1-2, 293,1 кв.м. - частина торгової зали; огорожа № 1, 64/100 частини тротуару І; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 1 974 грн., як грошову компенсацію співвласнику 36/100 частини нерухомого майна у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_1 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частку в розмірі 36/100 в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 177,7 кв.м., що складається з: приміщення 1-2, 63,7 кв.м. - частина торгової зали (7,75м. х 8,22м.); приміщення 1-3, 114,0 кв.м. - торгова зала; 36/100 частини тротуару І; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 ; стягнути з відповідач ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 кошти у розмірі 25 633,80 грн. як грошову компенсацію за сплату судових витрат; у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити відповідача ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії спрямовані на перешкоджання встановлення позивачем ОСОБА_2 перегородки в приміщенні 1-2 (356,8 кв.м.) для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 приміщення площею 293,1 кв.м. та для співвласника 36/100 приміщення площею 63,7 кв.м. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2020 року заявлені позовні вимоги задоволено частково. Виділено ОСОБА_2 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частку в розмірі 64/100 в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 315,9 кв.м., що складається з: приміщення 1-1, 22,8 кв.м. - підсобне приміщення; 1-2, 293,1 кв.м. - частина торгової зали; огорожа № 1, 64/100 частини тротуару І. Визнано за ОСОБА_2 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на частку в розмірі 64/100 площею 315,9 кв.м.,а саме на будівлі та споруди: приміщення 1-1, 22,8 кв.м. - підсобне приміщення; 1-2, 293,1 кв.м. - частина торгової зали; огорожа № 1, 64/100 частини тротуару І. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 1 974 грн., як грошову компенсацію співвласнику 36/100 частини нерухомого майна у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частку в розмірі 36/100 в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 177,7 кв.м., що складається з: приміщення 1-2, 63,7 кв.м. - частина торгової зали (7,75м. х 8,22м.); приміщення 1-3, 114,0 кв.м. - торгова зала; 36/100 частини тротуару І. Визнано за ОСОБА_1 у допоміжному комплексі з обслуговування кафе-бістро, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на частку в розмірі 36/100 площею 177,7 кв.м., а саме на будівлі та споруди: приміщення 1-2, 63,7 кв.м. - частина торгової зали (7,75м. х 8,22м.); приміщення 1-3, 114,0 кв.м. - торгова зала; 36/100 частини тротуару І. В іншій частині позову, відмовлено (а.с. 141, 144-147). Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, рішення ухвалене зааганжованим складом суду, а також, на те, що рішення суду в незаконний спосіб втручається у його право власності /а.с. 156-162/. ОСОБА_2 скористався своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 214-218). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог в іншій частині рішення суду колегією суддів не перевіряється. Суд першої інстанції задовольняючи частково заявлені позовні вимоги виходив з того, що зібраними у справі доказами, підтверджується наявність технічної можливості такого поділу і відсутність для цього перешкод. А відповідачем не надано доказів того, що або відсутня або є інша будівельно-технічна можливість розподілу спірного нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , між сторонами в натурі. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_2 належить 64/100 часток нерухомого майна - допоміжний комплекс з обслуговування кафе-бістро, загальною площею 493,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до дублікату свідоцтва про право на спадщину від 10 червня 2013 року, зареєстровано в реєстрі № 1-806, дублікат серія та номер 1-265, виданий 18.03.2016 року, державний нотаріус Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г. (а.с.10-12, 13). ОСОБА_1 належить 36/100 часток нерухомого майна - допоміжний комплекс з обслуговування кафе-бістро, загальною площею 493,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до дублікату свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-808, виданий 10.06.2013 року, державний нотаріус Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., що вбачається Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.10-12). Як встановлено в судовому засіданні нерухоме майна - допоміжний комплекс з обслуговування кафе-бістро, загальною площею 493,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить сторонам на праві спільної часткової власності та складається з: приміщення 1-1, 22,8 кв.м. - підсобне приміщення; 2 - торгова зала, площею 356,8 кв.м.; 3 - торгова зала площею 114,0 кв.м., ганок, козирок; № 1 огорожа, І тротуар. Відповідно до висновку експертів Вітер Р.В. та Логачова Ю.Ф. за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 6449/6450-18 в рамках цивільної справи № 208/8358/18 за заявою ОСОБА_2 складаного 21 березня 2019 року наданий варіант № 1 розподілу Допоміжного комплексу з обслуговування кафе-бістро між співвласниками (64/100 та 36/100 частини), де вартість 1 кв.м. допоміжного комплексу з обслуговування кафе-бістро літ А-1 для можливої визначення вартості площі при розподілу між співвласниками становить 8 254,949 грн. кв.м. з урахуванням дійсної вартості спірного майна, загальною площею 496,3 кв.м. становить 4 098 214,00 грн.; співвласнику на 64/100 частини виділяється: вартість площі приміщень, яка виділяється співвласнику на 64/100 частини разом зі спорудами складає 2 622 857,00 грн.; вартість площі приміщень, яка виділяються співвласнику на 36/100 частини разом з спорудами 1 475 357,00 грн., сума у розмірі 1 974,00 грн. може бути визначена, як грошова компенсація на користь співвласника частини 36/100. Згідно висновку експертів Вітер Р.В. та Логачова Ю.Ф. за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 6449/6450-18 в рамках цивільної справи № 208/8358/18 за заявою ОСОБА_2 складаного 21 березня 2019 року наданий варіант № 1 розподілу Допоміжного комплексу з обслуговування кафе-бістро між співвласниками (64/100 та 36/100 частини), співвласнику на 64/100 частини (315,9 кв.м.) виділяється приміщення 1-1 (22,8 кв.м.) - підсобне приміщення; приміщення 1-2 (293,1 кв.м.) - частина торгової зали; огорожа № 1; 64/100 частини - тротуару І; а співвласнику на 36/100 частини (177,7 кв.м.) виділяється приміщення 1-1 (63,7 кв.м.) - частина торгової зали (7,75 м.х 8,22м); приміщення 1-3 (114,0 кв.м.) - торгова зала; 36/100 тротуару І. Згідно до висновку експертів Вітер Р.В. та Логачова Ю.Ф. за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 6449/6450-18 в рамках цивільної справи № 208/8358/18 за заявою ОСОБА_2 складаного 21 березня 2019 року вартість площі, яка виділяється співвласнику на 36/100 частини разом зі спорудами складає 1 473 383 грн.. що на 1 974 грн. менше від вартості 36/100 частини; яка може бути визначена, як грошова компенсація на користь співвласника 36/100 частини, а також по варіанту № 1 розподілу між співвласниками необхідно в приміщенні 1-2 (356,8 кв.м.) встановити перегородку для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 приміщення, площею 293,1 та для співвласника 36/100 приміщення площею 63,7 кв.м. (а.с.62-84). Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права тощо. Звертаючись до суду з позовом позивач, як на підставу своїх позовних вимог, серед іншого, посилалається на те, що між сторонами не досягнуто згоди про спосіб виділення часток із загального майна, а спільне користування майном є неможливим. Отже, між сторонами склалися правовідносини щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності та виділ в натурі. Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Відповідно до вимог ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 фактично користуються: 64/100 частиною (315,9 кв.м.) нерухомого майна - допоміжний комплекс з обслуговування кафе-бістро, загальною площею 493,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приміщенням 1-1 (22,8 кв.м.) - підсобним приміщенням; приміщенням 1-2 (293,1 кв.м.) - частина торгової зали; огорожа № 1; 64/100 частини - тротуару І. Так, запропонований варіант розподілу найбільш відповідає ідеальним часткам сторін у нерухомому майні, надає можливість кожному власнику обслуговувати свої будівлі та споруди, де за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 6449/6450-18 в рамках цивільної справи № 208/8358/18 за заявою ОСОБА_2 складаного 21 березня 2019 року наданий варіант № 1 розподілу Допоміжного комплексу з обслуговування кафе-бістро між співвласниками (64/100 та 36/100 частини), згідно якого можливо співвласнику на 64/100 частини (315,9 кв.м.) виділити приміщення 1-1 (22,8 кв.м.) - підсобне приміщення; приміщення 1-2 (293,1 кв.м.) - частина торгової зали; огорожа № 1; 64/100 частини - тротуару І; а співвласнику на 36/100 частини (177,7 кв.м.) виділяється приміщення 1-1 (63,7 кв.м.) - частина торгової зали (7,75 м.х 8,22м); приміщення 1-3 (114,0 кв.м.) - торгова зала; 36/100 тротуару І. Окрім цього, згідно до висновку експертів Вітер Р.В. та Логачова Ю.Ф. за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 6449/6450-18 в рамках цивільної справи № 208/8358/18 за заявою ОСОБА_2 складаного 21 березня 2019 року вартість площі, яка виділяється співвласнику на 36/100 частини разом зі спорудами складає 1 473 383 грн., що на 1 974 грн. менше від вартості 36/100 частини; яка може бути визначена, як грошова компенсація на користь співвласника 36/100 частини, а також по варіанту № 1 розподілу між співвласниками необхідно в приміщенні 1-2 (356,8 кв.м.) встановити перегородку для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 приміщення, площею 293,1 та для співвласника 36/100 приміщення площею 63,7 кв.м. (а.с. 62-84). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зібраними у справі доказами, підтверджується наявність технічної можливості такого поділу і відсутність для цього перешкод. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Доводи скарги стосовно того, що між позивачем та відповідачем не існує спірних відносин щодо здійснення права спільної часткової власності на мобільний центр дозвілля за адресою: АДРЕСА_1 , а тому це право не підлягає захисту з боку суду, колегією суддів не беруться до уваги, як безпідставні, враховуючи наступне. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу. Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права тощо. Звертаючись до суду з позовом позивач, як на підставу своїх позовних вимог, серед іншого, посилалається на те, що між сторонами не досягнуто згоди про спосіб виділення часток із загального майна, а спільне користування майном є неможливим. З 2017 року позивач почав вести перемовини з відповідачем про виділення часток самостійно, як співвласники. Під час судового розгляду справи позивач звернувся до відповідача в письмовій формі про вирішення його вимог без застосування рішення суду та запропоновано укласти мирову угоду (а.с. 61). Але відповіді він не отримав. Заявником не надано будь-яких доказів щодо спростування вищевказаного та підтвердження того, що між сторонами досягнуто згоди про спосіб виділення часток із загального майна. Крім того, відповідач під час розгляду справи також письмово звертався до позивача із заявою щодо повторної пропозиції досудового врегулювання поділу майна (а.с. 58) чим підтверджується наявність спору між сторонами стосовно вказаного питання. Також, заявником не обгрунтовано, яким чином звернення позивача до суду з вказаним позовом порушує положення ч. ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, його прав, а також того, що вказане звернення є зловживанням, процесуальним тиском та примусом, що є порушенням засади добросовістності у здійсненні своїх прав. Доводи скарги стосовно того, що позивач порушив порядок подання доказів, а саме: стосовно надання висновку експертів, колегією суддів не беруться до уваги враховуючи наступне. Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2018 року, провадження по справі відкрито 11.02.2019 року, вказаною ухвалою строк на подання доказів позивачем не встановлювався (а.с. 23), а висновок експертів був складений 21.03.2019 року, а тому не міг бути поданий разом з позовом. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 189 ЦПК України завданням підготовчого провадження зокрема є: визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд зокрема: з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше. Ухвалою суду від 11 лютого 2019 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 23). Ухвалою суду від 06 грудня 2019 року було закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду (а.с. 124). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не було допущено порушення подання доказів по справі, оскільки вказані докази були подані позивачем до початку розгляду справи по суті, а тому доводи скарги з цього приводу є безпідставними. Крім того, вказані доводи зводяться лише до незгоди заявника з вказаним висновком експертів, однак, оцінка доказів є правом суду, а не учасників справи. Доводи скарги щодо об`єктивних сумнівів в неупередженості судді Похваліта С.М. при розгляді вказаної справи, оскільки остання не мала права розглядати вказану справу у зв`язку з тим, що представником позивача, а саме: адвокатом Демінов О.І. надається правова допомога судді на підставі договору, є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи адвокат Демінов О.І. у часті у вказаній справі не брав, а тому доводи скарги стосовно неупередженості судді при розгляді у вказаній справі є лише припущеннями заявника, які жодним доказом не підтверджуються. А надання адвокатом Деміновим О.І. правової допомоги судді в іншій справі не є беззаперечною підставою для самовідводу судді при розгляді вказаної справи. Будь-яких інших доказів щодо неупередженості судді при розгляді вказаної справи та підстав для відводу (самовідводу) судді колегією суддів не встановлено. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 травня 2020 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду на строк не більше як до ухвалення рішення за результати апеляційного розгляду. Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави Україна в сумі 13 215 грн. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2020 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави Україна судовий збір в сумі 13 215 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Н.М. Деркач М.О. Макаров