Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/382/20

26.08.20 22-ц/812/1350/20 Єдиний номер справи 490/382/20 Провадження 22-ц812/1350/20 Головуючий по 1 інстанції Гуденко О.А. 22-ц812/1460/20 Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю. П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 26 серпня 2020р. м. Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: Колосовський С.Ю., Коломієць В.В., Ямкова О.О., секретар судового засідання - Андрієнко Л.Д., за участі представників сторін: ОСОБА_1 , ОСОБА_3., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2020р. та від 20 липня 2020р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю, встановила: Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2020р. позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю залишено без розгляду, відмовлено ОСОБА_2 в поверненні судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви. А зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя повернено заявнику. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2020р. у задоволені заяви представника відповідача про стягнення на користь ОСОБА_4 понесених витрат на правову допомогу відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2020р. в частині відмови в повернені судового збору, просила її скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви. В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на незаконність ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2020р., просив її скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви. Апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2020р. ОСОБА_2 пред`явила позов до ОСОБА_4 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю. У червні 2020р. ОСОБА_2 подала заяву про залишення її позовної заяви без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК та про повернення 10510 грн. судового збору, сплаченого за її подачу. У червні 2020р. ОСОБА_4 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2020р. позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду, відмовлено в поверненні судового збору, а зустрічну позовну заяву повернено ОСОБА_4 . У липні 2020р. представник ОСОБА_4 подав заяву про стягнення 5780,50 грн. витрат на правову допомогу. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2020р. у задоволені заяви про стягнення на користь ОСОБА_4 понесених витрат на правову допомогу відмовлено. Відповідно до ч.1 ст.257 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Згідно з п.4 ч.1 ст.7 Закону «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням). Таким чином встановлено, що заяву про залишення позову без розгляду було подано позивачкою ОСОБА_2 і таку заяву було задоволено на підставі п.4 ч.1 ст.257 ЦПК. За таких обставин суд дійшов до вірного висновку, що виключення наведені в п.4 ч.1 ст.7 Закону «Про судовий збір» унеможливлюють повернення позивачці судовий збір, тому що сплачена сума судового збору не повертається у випадку залишення позову без розгляду за її заявою (клопотанням). Також по суті можна погодитись і з ухвалою суду від 20 липня 2020р. Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положення ст.43 ЦПК визначають перелік процесуальних прав учасників справи, зловживання якими статтею 44 цього ж Кодексу не допускається. Серед іншого до прав позивача належить подання заяв та клопотань: позовної заяви, заяви про залишення позову без розгляду тощо. Згідно зі ст.133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх віднесені витрати на професійну правничу допомогу. Частина 8 статті 141 ЦПК визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частинами 5 та 6 статті 142 ЦПК передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Згідно з ч.9 ст.141 ЦПК у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду чи з заявою про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Встановлено, що 21 квітня 2020р. відповідач ОСОБА_4 уклав з адвокатом Заливчим Я.В. договір про надання професійної правничої допомоги. 14 травня 2020р. ОСОБА_4 і адвокат Заливчий Я.В. склали акт, за яким загальна вартість наданих послуг за вказаним договором склала 5780,50 грн. За квитанцією №14 від 30 червня 2020р. до прибуткового касового ордеру 5780,50 грн. були сплачені ОСОБА_5 на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 21 квітня 2020р. До апеляційної скарги додано квитанцію до прибуткового касового ордеру №14 від 30 червня 2020р. про сплату ОСОБА_4 5780,50 грн. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 21 квітня 2020р. Отже, відповідач надав докази наявності з його боку витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, положення ст.142 ЦПК обов`язковою умовою визнання за відповідачем права на компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначають наявність під час розгляду справи необґрунтованих дій позивача. Наявні у матеріалах справи відомості свідчать про те, що позивачка добросовісно користувалася наданими їй процесуальними правами та не зловживала ними. Доказів протилежного відповідач не надавав. За такого, відсутні підстави для стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідача. Оскільки суд постановив ухвали з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційні скарги в силу ст.375 ЦПК підлягають відхиленню. Керуючись ст.ст.367,374,375, 382 ЦПК, колегія суддів постановила: Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2020р. та від 20 липня 2020р. без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 26 серпня 2020р. Головуючий: Судді: