Постанова 4850 № 360/813/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року справа №360/813/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 360/813/20 (головуючий суддя І інстанції - Борзаниця С.В.), складене у повному обсязі 10 червня 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся представник позивача - адвокат Алексєєв Олексій Ігорович, до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якій просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості у розмірі 57 305,00 грн.; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_1 57 305,00 грн. сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (а.с. 1-3). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості у розмірі 57 305,00 грн. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_1 57 305,00 грн. сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (а.с. 66-70). 05 червня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача - адвоката Алексєєва Олексія Ігоровича про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 360/813/20, в якій просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн., також просив поновити строк звернення до адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 85-86). Додатковим рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року заяву задоволено частково. Поновлено представнику позивача - адвокату Алексєєву Олексію Ігоровичу строк звернення до адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 360/813/20. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 7000,00 грн. (а.с. 93-96). Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені вимог про розподіл судових витрат у повному обсязі (а.с. 105-106). В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідачем зазначено, що витрати, пов`язані з наданням правової допомоги мають бути документально підтверджені (договір про надання правової допомоги, квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ,касові чеки, посвідчення про відрядження), при цьому, відсутність такого підтвердження, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені вимог їх відшкодування. В даному випадку позивачем не доведено оплату послуг адвоката, відсутні документи на підтвердження понесених витрат. При цьому, управління зазначило, що витрати мають бути співмірними із складністю справи, часом, витраченим на виконання адвокатських робіт та обсягом наданих послуг. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. 25 серпня 2020 року від представника позивача до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено про обґрунтованість спірного рішення. 26 серпня 2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без позивача та його представника. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч. 1, 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Закон України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Відповідно до п.

1. Розділу 1 Положення "Про форму та зміст розрахункових документів" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (далі - Положення №13) положення розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів, які повинні видаватися при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг, а також комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами при прийманні готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів, та розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення №148). Підпунктом 10 пункту 3 Положення №148 визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що 14 листопада 2019 року укладено угоду про надання правової (юридичної) допомоги адвокатом б/№ між адвокатом Алексєєвим Олексієм Ігоровичем (далі - адвокат), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (далі - замовник), з іншої сторони (а.с. 89). Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 на умовах цього Договору Замовник видає Адвокату доручення та зобов`язується оплатити його правову допомогу, а Адвокат відповідно до умов цього договору надає Замовнику правову допомогу з питань, що зазначені в пункті 2.1. цього Договору. На підтвердження факту надання Адвокатом Замовнику правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається відповідний Акт. За надання правової допомоги за цим договором, Замовник зобов`язується сплатити Адвокату гонорар в розмірі, погоджується усно та зазначається у відповідних актах надання послуг, оформлених щодо кожного окремого доручення Замовника (пункт 4.1 Договору). 21 травня 2020 року складений акт на виконання Угоди про надання правової (юридичної) допомоги адвокатом від 14 листопада 2019 року б/№, укладеної між адвокатом Алексєєвим Олексієм Ігоровичем та ОСОБА_1 (замовник), про те, що послугами передбачені цим договором, є: 1.1. ознайомлення з документами щодо справи - 1000 грн.; 1.2. підготовка листа-претензії до ГУ ПФ України у м. Києві - 2000 грн.; 1.3. пошук релевантної судової практики - 1000 грн.; 1.3. розробка судової стратегії - 3000 грн.; 1.4. підготовка позовної заяви та подання її до суду (витрачено 5 годин) - 5000 грн.; 1.5. супровід справи у суді першої інстанції - 5000 грн. надані в повному обсязі (пункт 1) (а.с. . 87). За надану правову допомогу Замовник сплатив Виконавцеві гонорар в сумі 17000,00 грн. (пункт 3 зазначеного Акту), що також підтверджується товарним чеком від 21 травня 2020 року № 34 (а.с. 88). При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19. Судами встановлено, що позивачем до суду подано товарний чек № 34 від 21 травня 2020 року, який підписаний адвокатом та на ній проставлено печатку адвоката . Суд апеляційної інстанції зазначає, що прибутковий касовий ордер має право виписувати виключно особа, яка отримала готівку за наслідком касової операції, тобто під час отримання готівки через касу такої особи з відображенням такої операції у відповідних книгах обліку. Оскільки позивачем не надано до суду доказів, що його адвокат має касу і веде касову книгу, відтак не відображається і товарний чек про отримання коштів. Відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд в своїй постанові від 16.04.2020 року у справі №№727/4597/19, доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. Отже доводи апелянта з цього питання судом апеляційної інстанції не приймаються. Судом першої інстанції частково задоволена заява про відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме відшкодовані такі витрати у розмірі 7 000,00 грн., за: ознайомлення з документами щодо справи - 1000 грн., пошуку релевантної судової практики - 1000 грн., підготовки позовної заяви та подання її до суду - 5000 грн. Суд апеляційної інстанції вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 7000 грн., витрачені позивачем, є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. А тому є правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви позивача щодо ухвалення додаткового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19. Апелянтом не наведено жодного доказу на спростування висновків суду, а лише викладено посилання на норми матеріального права, що саме то собі не є підставою для скасування спірного додаткового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скаргзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 360/813/20 - залишити без задоволення. Додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 360/813/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 серпня 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Г.М. Міронова