Постанова 4850 № 200/3362/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року справа №200/3362/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/3362/20-а (головуючий І інстанції Циганенко А.І., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов`янськ Донецької області ) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: В березні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі-відповідач, Фонд), в якому просила: - визнати дії відповідача щодо відмови у виплаті страхових виплат за період з 01 лютого 2016 року по 30 листопада 2019 року незаконними; - зобов`язати відповідача виплатити страхові виплати за період з 01 лютого 2016 року по 30 листопада 2019 року (а.с. 1-2). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позов задоволено (а.с. 37-39). Визнано протиправною та скасовано постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівка Донецької області від 13 березня 2017 року № 0534/70791.1/6355.1/22 про зняття з обліку особи, яка має право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, якою припинено страхові виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2016 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати в разі смерті потерпілого з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року. Відповідач, з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року та задовольнити апеляційну скаргу заявника. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних витрат внутрішньо переміщеним особам», від 10.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», від 01.10.2014 року № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, від 07.11.2014 року № 595, якою затверджений тимчасовий Порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства. Вважає, що вказаними нормативно-правовими актами не передбачено здійснення нарахування та виплата страхових виплат потерпілим, які не перемістилися на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. На думку апелянта, не лише призначення, а і продовження виплат усіх видів соціальної допомоги вимагає наявність діючої довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 43-47). Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України та отримувачем страхових виплат по втраті годувальника. Відповідно до довідки від 26 лютого 2019 року № 1425-5000043113, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи (а.с. 3-6). 13 березня 2017 року постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівка Донецької області № 0534/70791.1/6355.1/22 позивачу припинено виплату щомісячних страхових виплат у зв`язку з скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з 01 жовтня 2016 року (а.с. 26). 04 грудня 2019 року позивач звернувся із заявою про продовження виплати раніше призначених щомісячних страхових виплат (а.с. 28). Відповідно до постанови Костянтинівського управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 0525/70791.1/70791.1/23 позивачу продовжено щомісячні страхові виплати в розмірі 5091,92 гривень з 01 грудня 2019 року (а.с. 30). Як вбачається з довідки відповідача про доходи від 23.04.2020 року та відомостей про нараховані та виплачені страхові виплати від 23.04.2020 року , ОСОБА_1 не нараховані та не виплачені страхові виплати з жовтня 2016 року по листопад 2019 року. Страхові виплати з січня 2016 року по вересень 2016 року виплачені позивачу (а.с. 33-34). Спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо не нарахування та виплатити позивачу щомісячних страхових виплат в разі смерті потерпілого з 1 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року. Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі-Закон № 1105-ХІV). У відповідності до вимог статті 46 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. З матеріалів справи вбачається, що виплата страхових виплат позивачу припинена Фондом у зв`язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи. При цьому інших причин зняття з обліку та припинення страхових виплат відповідачем не визначено. (а.с. 25). Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 46 Закону № 1105-ХІV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено. Разом з тим, Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами. Стосовно посилань апелянта на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних витрат внутрішньо переміщеним особам», від 10.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», від 01.10.2014 року № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, від 07.11.2014 року № 595, якою затверджений тимчасовий Порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За змістом частини 2 цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ). Крім того, слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплативши ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.10.2016 року по 30.11.2019 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про захист порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.10.2016 року по 30.11.2019 року. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/3362/20-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/3362/20-а - залишити без змін. Повний текст постанови складений та підписаний 26 серпня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач: І.В. Геращенко Судді: Т.Г. Арабей Г.М. Міронова