Постанова 4850 № 200/2508/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2020 року справа №200/2508/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів: Блохіна А.А., Міронової Г. М., секретаря судового засідання Сізонова Є.С., за участю представника відповідача Пономарьова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 , та Головного управління ДПС у Донецькій області на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 200/2508/20-а (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Донецькій області), в якому просила: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 10.02.2020 року №Ф-1791-17 в сумі 26635,87 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року позовні вимоги задоволено, а саме суд: визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1791-17 від 10 лютого 2020 року зі сплати єдиного внеску у розмірі 26635,87 грн.; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 гривень. 27.05.2020 представник позивача звернувся до суду із заявою про винесення додаткового рішення, у якій просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з правничою допомогою у розмірі 5000,00 грн. Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року задоволено частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 1000 грн. 00 коп. В задоволені решти вимог відмовив. Позивач, не погоджуючись з додатковим рішенням, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення в частині розміру судових витрат, прийняти нове рішення про задоволення вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для зменшення сум судових витрат є клопотання іншої сторони, яке у даному випадку не подавалось. Для визначення розміру витрат на правочину допомогу та з метою розподілу судових витрат позивач подав необхідні документи, які підтверджували витрати на правову допомогу. Відповідач, не погоджуючись з додатковим рішенням, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення нове рішення про відмову у задоволенні вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку відповідача, під час винесення оскаржуваного рішення, суд помилково вважав понесені витрати на правничу допомогу співмірними та доведеними. Апелянт зазначає, що до складу витрат включені витрати не підтверджені документально. Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги відповідача підтримав, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував. Представник позивача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 27.05.2020 від представника позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат у справі. В зазначеній заяві позивач просив суд стягнути на його користь витрати пов`язані із правовою допомогою у розмірі 5000,00 грн. Позивачу надавалась правнича допомога на підставі договору про надання правової допомоги від 12.02.2019 №11 (а.с.17). Відповідно до детального опису витрат на професійну правничу допомогу та додатку до нього адвокатом Трофімчуком В.В. були надані позивачу адвокатські послуги на загальну суму 5000,00 грн. Відповідно до детального опису витрат на професійну правничу допомогу в справі № 200/2508/20-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу адвокатом Трофімчуком В.В. було здійснено складання та спрямування позовної заяви (здійсненням опрацювання письмових доказів, підготовка проекту заяви, роздруківку, виготовлення та завірення копій, спрямування заяви до суду) витрачено 4 години на загальну суму 5000,00 грн. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №19 від 20.05.2020 завіреного печаткою адвоката Трофімчука В.В. позивачем (Онуфрієнко Т.В.) було сплачено 5000,00 грн. (а.с.81). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Частина 1 статті 139 КАС України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат. Стаття 134 КАС України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України, кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача. При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18). Відповідач судом першої інстанції був повідомлений про дату, час та місце розгляду про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. Натомість, відповідачем не надано суду клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також не вчинено дій по доведенню не співмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування. В апеляційній скарзі, відповідач лише посилається на завищення сум судових витрат без належного обгрнтування. Отже, податковий орган не довів неспівмірність витрат, заявлених до відшкодування, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг. Позивачем оскаржувалась вимога відповідача про сплату боргу від 10.02.2020 року №Ф-1791-17 в сумі 26635,87 грн. При цьому, сума заявлених витрат на правочину допомогу складає 5000 грн., яка складається із вартості складання відповідного позову. Суд першої інстанції посилаючись на завищення вартості виконання робіт і кількості витрачених на складання позову годин не надав оцінки значенню справи для позивача, не навів належного аргументу що ціна на надані послуги адвоката є явно завищеними, не доведено не співмірності витрат заявлених до відшкодування. Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, значенню справи для позивача, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами співмірність його витрат на правничу допомогу із складністю предмету позову його значення для позивача та обсягу наданих робіт. Враховуючи викладене, з врахуванням вимоги процесуального кодексу підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн. Таким чином, суд першої інстанції по суті спір вирішив правильно, задовольняючи позовні вимоги, проте дійшов помилкового висновку в частині суми стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань сум судових витрат на правничу допомогу, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні. В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 317, 321, 325, 327, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 , та Головного управління ДПС у Донецькій області на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 200/2508/20-а - задовольнити частково. Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 200/2508/20-а - змінити. Змінити абзац 2 резолютивної частини додаткового рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 200/2508/20-а вислів «1000 (одну тисячу) грн. 00 коп» висловом «5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп». В іншій частині додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 р. у справі № 200/2508/20-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати проголошення. Повне судове рішення складено та підписано 25 серпня 2020 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді: А.А. Блохін Г.М. Міронова