Постанова Запорізький апеляційний суд № 328/2423/18

Дата документу 20.08.2020 Справа № 328/2423/18 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 328/2423/18Головуючий у 1-й інстанції Коваленко П.Л. Повний текст рішення складено 07.02.2020 року. Пр. № 22-ц/807/1523/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 31 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександри Іванівни про визнання недійсним договору міни земельних ділянок та визнання незаконними і скасування реєстраційних дій ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року ТОВ «Геолан-агро» звернулось до суду з вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 2-7), в якому просило: - визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 13.02.2018 року, укладений між гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. 12.02.2018 року за р. № 104;- скасувати рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер 396556793 від 13.02.2018 року, прийняте приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. (запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 248115128);- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. з посвідчення договору міни земельних ділянок від 13.02.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за р. № 104, укладеного між гр. ОСОБА_1 та гр.. ОСОБА_2 ; - стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 23 липня 2009 року між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки за №224 (надалі - «Договір оренди»). Зазначений договір оренди був зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.03.2010 за № 041028000294. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Геолан-агро» земельну ділянку площею 6,24 га ріллі, що належить їй на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЗП №010446, на строк 10 років, до 2020 року. П. 9.2 зазначеного договору оренди встановлено, що орендодавець, зокрема, зобов`язаний: письмово повідомити орендаря про передачу права власності на ділянку третім особам з зазначенням усіх реквізитів таких третіх осіб протягом трьох днів з дати такої передачі; повідомити в письмовій формі про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких вона продається. Однак, як стало відомо позивачу, відповідачем 1, в порушення умов договору оренди землі та діючого мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, земельна ділянка, що перебуває на законних підставах у користуванні позивача, була відчужена шляхом обміну. Договір міни земельних ділянок був укладений 13.02.2018 між відповідачем 1 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. за р.№

104. Крім того, нотаріусом, як державним реєстратором інформація щодо посвідчення вищевказаного договору міни була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 113855005 від 13.02.2018, номер запису про право власності 24815128. Згідно із договором міни, та відповідним витягом, право власності на відповідну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 . Позивач вважав, що сторонами договору (відповідачами 1 та 2), а також відповідачем - 3 (нотаріусом) при підписанні та посвідчені договору міни, були допущені порушення вимог діючого законодавства України, які мають наслідком визнання відповідного правочину недійсним, а також визнання незаконними дій нотаріуса з посвідчення такого правочину. На думку позивача, договір міни земельних ділянок від 13.02.2018 укладений в порушення п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Позивач зазначає про те, що обміняними можуть буди тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай», та лише у випадку передбаченому статтею 14 Закону №899-IV від 05.06.2003, що підтверджується Постановою Верховного суду України від 12.10.2016 по справі № 6-464цс16. Таким чином, за умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок, передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, а саме належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 6,2398 га була обміняна на належну ОСОБА_2 значно меншу ділянку площею 0,05 га. Крім того, в порушення вимог Закону № 899-IV від 05.06.2003, обмін земельними ділянками мав місце не в межах одного масиву або на межі іншого, а також обмін було здійснено з доплатою у розмірі 49 000,00 грн. (п.2.2 Договору міни), що не передбачено положеннями Земельного кодексу України та Закону № 899-IV від 05.06.2003. Вважав, що в даному випадку договір міни повинен розглядатись саме як різновид купівлі-продажу, про що зазначено у п.3.1. спірного договору міни, а саме відповідно до чинного законодавства України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю - продаж і кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Крім того, умовами договору міни (пункт 2.2.) передбачено доплата у розмірі 49000,00 грн., яку відповідач 2 мав сплатити відповідачу 1 під час укладання договору. Така оплатність, притаманна саме договору купівлі - продажу. На думку позивача, відповідач - 1 приховав той факт, що на момент нотаріального посвідчення договору міни існував договір оренди земельної ділянки. Так, в п.3.4 Договору міни зазначено: «Сторони разом та кожна окремо стверджують, що земельні ділянки, які є предметом цього договору, на момент його укладання нікому іншому не продані, не подаровані, в найом (оренду) не здані, не відчужені іншим способом, не заставлені, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебувають, інших прав щодо них у третіх осіб (у тому числі за шлюбним контрактом), договорами найму тощо) як у межах, так і за межами України немає.». Крім того, посилаючись на ст.9 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, а також підпункт 7 пункту 9.3 договором оренди, відповідно до якого орендар земельної ділянки має переважне право придбання земельної ділянки у разі її продажу. Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 36) відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 31 січня 2020 року (т.с. 2 а.с. 36) у задоволенні позову ТОВ «Геолан -Агро» у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ТОВ «Геолан - агро» у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 51-61) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 2 а.с. 64). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 20 березня 2020 року (т.с. 2 а.с. 65), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 67), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). Відповідачі ОСОБА_2 , якій є відповідачем та представником відповідача ОСОБА_1 у цій справі (т.с. 1 а.с. 102), і приватний нотаріус Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. подали відзиви на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 2 а.с. 74-81,91-96). Ухвалою Запорізького апеляційного суду (суддя Кочеткова І.В. т.с. 2 а.с. 116) у задоволенні заяви ТОВ «Геолан-Агро» про відвід судді Гончар М.С. у цій справі відмовлено з підстав ст. 36 ч. 4 ЦПК України, за змістом якої: «…рішення…судді в інших справах…не може бути підставою для відводу». У судовому засіданні 13 травня 2020 року апеляційним судом розпочато розгляд цієї справи по суті за відсутністю відповідачів та їх представників (т.с. 2 а.с. 123-124): заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, у розгляді справи оголошено перерву з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 06.07.2020 року по 07.08.2020 року (т.с. 2 а.с. 141). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, за змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» ЦПК України в редакції Закону № 540-IX, якій набрав чинності з 02 квітня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. …. 371… цього Кодексу.. , а також строк…розгляду апеляційної скарги … продовжуються на строк дії такого карантину. В Україні на час розгляду цієї справи апеляційним судом карантин діє з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року включно, що є загальновідомою інформацією. У судове засідання 20 серпня 2020 року повідомлені апеляційним судом з додержанням вимог ЦПК України про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 (т.с. 1 а.с. 102), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, (т.с. 2 а.с. 130-139, 142-143) всі учасники цієї справи не з`явились, окрім представника позивача ТОВ «Геолан-агро» - адвоката Шеєнка Ю.А. (т.с. 1 а.с. 180), про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи, що не з`явились, та на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив: розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ТОВ «Геолан-агро» - Шеєнко Ю.О. (т.с. 1 а.с. 180). Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ТОВ «Геолан-агро» - Шеєнка Ю.О., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «Геолан-агро» у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у повному обсязі у цій справі, керувався ст. ст. 2, 10, 12, 13, 15, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі, відсутності підстав для задоволення останніх. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно виходив із такого. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ч. 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. В силу вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, обов`язок їх доказування та подання визначені ст.ст.13, 76-82 ЦПК України, згідно з приписами яких доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом; сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 23 липня 2009 року між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки за №224, який був зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.03.2010 за № 041028000294 (т.с. 1 а.с. 8-13). Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Геолан-агро» земельну ділянку площею 6,24 га ріллі, яка знаходиться на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що належить їй на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЗП №010446 (т.с. 1 а.с. 14). Договір укладено на термін 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з урахуванням ротації культур. Після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п.3.1 Договору). Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ЗП №010446, ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Токмацької райдержадміністрації від 12.10.2003 належала земельна ділянка площею 6,24 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.с. 1 а.с. 14). Відповідно до Інформаційного лита від 07.02.2018 №173/120-18, площа земельної ділянки кадастровий номер 2325280800:09:003:0031, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ЗП №010446 від 12.05.2003 змінена у зв`язку із проведеною інвентаризацією з 6,2400 га на площу розміром 6,2398 га (т.с. 1 а.с. 150). Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-2303957782018 від 07.02.2018, земельна ділянка кадастровий номер 2325280800:09:003:0031, площею 6,2398 га, належить ОСОБА_1 (т.с. 1 а.с. 168-169). Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, встановлення межі поділу земельної ділянки в натурі (на місцевості), виконаної на замовлення ОСОБА_2 за договором на виконання робіт від 18.07.2017 за №18-07-17/3, земельна ділянка кадастровий номер 2325282800:10:001:0019, розміром 5,9300 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, була поділена (т.с. 1 а.с. 166-167). Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за №103119530 від 09.11.2017, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325282800:02:002:0065, площею 0,05 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1402264323252, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька обл., Токмацький район, с/рада Новомиколаївська, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 1063, виданого 09.11.2016 Токмацькою районною державною нотаріальною конторою Запорізької області; технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, встановлення межі поділу земельної ділянки в натурі (на місцевості), б/н, виданої 18.07.2017 ФОП ОСОБА_3 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 , розмір частки 1/1 (т.с. 1 а.с. 161). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 1063, виданого 09.11.2016 Токмацькою районною державною нотаріальною конторою Запорізької області, ОСОБА_2 успадкована земельна ділянка кадастровий номер 2325282800:10:001:0019 розміром 5,9300 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області (т.с. 1 а.с. 163). Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер 2325282800:02:002:0065, площею 0,0500 га., є частиною земельної ділянки кадастровий номер 2325282800:10:001:0019 розміром 5,9300 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, сформована із вищезазначеної земельної ділянки, що визнано сторонами по справі та не оспорюється (ст.. 82 ч. 1 ЦПК України). 13.02.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчений приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О.І., реєстраційний номер 104 (т.с. 1 а.с. 15, 142). За договором міни земельних ділянок від 13.02.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок, земельна ділянка, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, площею 6,2398 га, кадастровий номер 2325280800:09:003:0031, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_1 перейшла у власність ОСОБА_2 , а земельна ділянка, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, площею 0,05 га, кадастровий номер 2325282800:02:002:0065, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_2 , перейшла у власність ОСОБА_1 . Міна проводилась з грошовою доплатою в розмірі 49 000,00 грн. Обмеження на зазначені земельні ділянки були відсутні, що було перевірено нотаріусом на підставі відповідних витягів. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №113846687 від 13.02.2018, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325282800:02:002:0065 розміром 0,05 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька обл., Токмацький район, с/рада Новомиколаївська, на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 , розмір частки 1/1. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39655645 від 13.02.2018, приватний нотаріус Савран О.І. Підстава виникнення права власності договір міни, серія та номер 104, виданий 13.02.2018 приватним нотаріусом Савран О.І. (т.с. 1 а.с. 144). Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №113855005 від 13.02.2018, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325282800:09:003:0031 розміром 6,2398 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька обл., Токмацький район, с/рада Новомиколаївська, на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_2 , розмір частки 1/1. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39656793 від 13.02.2018, приватний нотаріус Савран О.І. Підстава виникнення права власності договір міни, серія та номер 104, виданий 13.02.2018 приватним нотаріусом Савран О.І. (т.с. 1 а.с.145). Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч. 1 ст. 78 ЗК України). Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 78 ЗК України). Земельне законодавство базується на принципі не втручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України). Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до підпункту «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни. Згідно з п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2019 року. Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме : а) можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб; б) можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. в) можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України). Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (частина перша статті 131 ЗК України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (частина друга вказаної статті). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України). За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України). В силу вимог ст.204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 обміняла свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну ОСОБА_2 , за що отримала грошову доплату у сумі 49000,00 грн. Ч. 1 ст. 14 Закону України № 899-IV від 05.06.2003 «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (надалі Закон № 899-IV) встановлює один з випадків, коли можливий обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. А саме, у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Отже, стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Заборона відчуження, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір міни відповідає приписам статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни. Підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Ч. 1 ст. 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Судом першої інстанції за результатами дослідження наявних у цій справі доказів було правильно встановлено, що між власниками відбувся обмін розподілених, визначених в натурі земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно з чинним законодавством. Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України. Вказані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 15 травня 2019 року у цивільній справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), відступивши при цьому від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16) щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. З цих же підстав суд не враховує правові позиції Верховного суду України, викладені у постанові від 12.10.2016 по справі № 6-464цс16, на які посилається позивач. Ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача про укладення оспорюваного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та його недійсність. Що стосується посилань позивача на його переважне право придбання спірної земельної ділянки, то суд першої інстанції правильно виходив із такого. Ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до вимог ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Згідно з вимогами ст.716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з вимогами ч.1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. При цьому, відповідно до вимог ст. 659 ЦК України продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. Міна є різновидом договору купівлі-продажу та на відносини міни поширюються загальні правила про купівлю-продаж про суб`єктний склад і форму даного договору. Кваліфікуючими ознаками, на підставі яких здійснено розмежування видів купівлі-продажу, є особливості товару, правовий статус сторін, мета купівлі товару, спосіб виконання договору та еквівалент розрахунку за товар, який відчужується. При цьому, необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну при договорі міни. Також, кожна із сторін цього договору одночасно виступає і продавцем (щодо товару, який вона зобов`язується передати іншій стороні), і покупцем (щодо товару, який вона зобов`язується прийняти в обмін). Наведене визначення договору міни містить вказівку на його суттєву ознаку, що є характерною з усіх видів купівлі-продажу лише для даного договору - вартість товару не може сплачуватись у грошовому еквіваленті. Відповідно до вищезазначених норм Земельного кодексу, як виняток, дозволено, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку відповідно до закону. У даній справі судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачі набули право власності на свої земельні ділянки відповідно до вимог закону, укладення договору про їх обмін не порушило права позивача, оскільки права та обов`язки за договором оренди спірної земельної ділянки перейшли до ОСОБА_2 , а позивач у силу п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України не набув права на придбання спірної земельної ділянки, зважаючи на наявність мораторію на її відчуження. Також, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі доводи представника позивача про порушення його прав по договору оренди в зв`язку з зміною власника землі. Договір оренди від 23 липня 2009 року за №224 на час укладення договору міни є дійсним, при переході права власності орендованої земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до іншої особи договір оренди не припиняється, жодна із сторін не заявила вимогу про його розірвання. Крім того, представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні також підтвердив дійсність зазначеного договору оренди на умовах його укладення. Суд першої інстанції також правильно зазначав, що на день ухвалення рішення у цій справі закінчився строк дії договору оренди від 23 липня 2009 року за №224, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Геолан-Агро». Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України в судовому порядку захищається порушене, оспорюване або невизнане право. Позивачем не представлено жодного доказу порушення його прав чи інтересів відповідачами, що також слугує самостійною підставою для відмови в задоволені позовних вимог. ЄСПЛ вказав, що п.1 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в задоволені позову позивача у цій справі слід відмовити. Оскільки, інші позовні вимоги щодо скасування державної реєстрацій договору міни, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 13.02.2018 приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О.І. за реєстровим № 104; визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації вищезазначеного договору міни, є похідними від первісної вимоги - визнання договору міни земельної ділянки недійсними, а тому вони є такими, що також не підлягають задоволенню у цій справі. Доводи апеляційної скарги позивач ТОВ «Геолан-агро» дублюють доводи позовної заяви позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Позивачем у цій справі взагалі не доведено належними, допустимими доказами, що вищезазначеним договором міни земельних ділянок, укладеним відповідачами, порушено будь-яке право позивача ТОВ «Геолан-агро». Порушень в діях нотаріуса, що посвідчував цей договір міни відповідачів, судом першої інстанції правильно не було встановлено, договір укладений з дотриманням вимог чинного на час його укладення і посвідчення законодавства. Позивач у цій справі не заявляв вимог про визнання недійсним вищезазначеного договору міни земельних ділянок відповідачів з підстав удаваності (ст. 235 ЦК України), а саме, що він є договором купівлі-продажу земельної ділянки, що перебуває в оренді у позивача. Відповідно, останні не були бути і не були предметом розгляду суду першої інстанції у цій справі. В силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Позивачем також не надано суду у цій справі будь-яке рішення будь-якого суду у будь-якій іншій справі, за яким вищезазначений договір міни земельних ділянок відповідачів був визнаний недійсним з підстав удаваності (ст. 235 ЦК України), а саме, що він є договором купівлі-продажу земельної ділянки, що перебуває в оренді у позивача. В силу вимог ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Переважне право на купівлю земельної ділянки у ОСОБА_1 позивачем ТОВ «Геолан-агро», як орендарем, за відсутності мароторію могло б мати місце лише в разі укладення відповідачами договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки. Проте, укладений відповідачами вищезазначений договір міни земельних ділянок не є договором купівлі - продажу земельної ділянки, що є предметом договору оренди з позивачем. Крім того, договір оренди вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 із позивачем, як орендарем, був чинним і діяв до закінчення його строку незалежно від зміни власника вказаної земельної ділянки на ОСОБА_4 . Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; с уд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Суд першої інстанції правильно на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України врахував у цій справі саме висновок Великої Палати Верховного суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у цивільній справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19). Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення сторін, досліджував докази сторін, витребував ухвалою та досліджував належним чином завірені копії всіх документів, що були підставою для посвідчення нотаріусом вищезазначеного договору міни земельних ділянок відповідачів (т.с. 1 а.с. 121-164) та інш. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ТОВ «Геолан-агро», передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. ТОВ «Геолан-агро» та його представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ТОВ «Геолан-агро». Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема позивачем ТОВ «Геолан-агро» апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ТОВ «Геолан-агро» не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу ТОВ «Геолан-агро» у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останнє не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» залишити без задоволення. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 31 січня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 25.08.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.