Постанова 4801 № 145/2191/18

Справа № 145/2191/18 Провадження № 22-ц/801/1439/2020 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 рокуСправа № 145/2191/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач), суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сільського фермерського господарства «Терра» до ОСОБА_1 та Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Тиврівська районна державна адміністрація Вінницької області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання додаткової угоди укладеною за апеляційною скаргою представника Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю - адвоката Сердюка В. О. на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області у складі судді Ратушняка І. О. від 30 червня 2020 року, - встановив: Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2019 року частково задоволено заяву Селянського фермерського господарства «Терра» (далі СФГ «Терра») про забезпечення його позову до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Україна» (далі ТОВ «Агро Інвест Україна»), яке 28 травня 2020 року було припинене шляхом приєднання до Агрофірми «Хлобороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі Агрофірма «Хлобороб» у формі ТОВ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Тиврівська районна державна адміністрація Вінницької області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди. Заборонено ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Інвест Україна» проводити та здійснювати будь-які агротехнічні дії: оранки, культивації, дискування, посіву на земельній ділянці з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021, що розташована на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га. В апеляційній скарзі представник Агрофірми «Хлобороб» у формі ТОВ - адвокат Сердюк В. О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати ухвалу в частині, якою заяву СФГ «Терра» задоволено, і постановити у цій частині нову - про відмову у задоволенні заяви. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що на момент постановлення ухвали ТОВ «Агро Інвест Україна» було в установленому законом порядку припинене, а отже втратило цивільно-процесуальну дієздатність. Ухвала не містить обґрунтування того, яким чином заборона використовувати земельну ділянку може вплинути на виконання можливого рішення суду про визнання недійсним договору оренди цієї ділянки, визнання поновленим договору її оренди з попереднім орендарем та визнання укладеною додаткової угоди до нього. Решта доводів апеляційної скарги зводяться до оцінки обґрунтованості позовних вимог, а тому не можуть бути предметом дослідження судом апеляційної інстанції на цій стадії судового розгляду справи. Представник СФГ «Терра» - адвокат Панасюк І. І. подав відзив на апеляційну скаргу, за ячким просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права відповідно до встановлених судом обставин справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив із того, що вона в частині вимоги про заборону ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Інвест Україна» проводити та здійснювати будь-які агротехнічні дії: оранки, культивації, дискування, посіву на земельній ділянці з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021, що розташована на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га підтверджена належними доказами, які дають підстави вважати, що у випадку задоволення позову в подальшому можуть виникнути обставини утруднення або унеможливлення виконання рішення суду. З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У пункті 2 частини першої статті 150 ЦПК визначено, що позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії. Як роз`яснено у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України Згідно з пунктом 3 частини першої статті 260 ЦПК України

мотивувальна частина ухвали суду, що викладається окремим документом, повинна містити мотиви, з яких суд дійшов відповідних висновків. Частина восьма статті 153 ЦПК України містить імперативний припис про вирішення судом питання зустрічного забезпечення в ухвалі про забезпечення позову. Системний аналіз цих норм вказує на те, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову, не обов`язково має застосувати зустрічне забезпечення, але він зобов`язаний в ухвалі мотивувати свій висновок про відсутність необхідності (недоцільність) такого забезпечення. Проте, всупереч цим приписам закону та роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України суд першої інстанції взагалі не навів мотивів, з яких прийшов до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони власнику та орендарю земельної ділянки, право оренди якого зареєстроване у встановленому порядку, може вплинути на виконання судового рішення про визнання недійсним цього договору оренди і визнання поновленим попереднього договору оренди з позивачем. Питання про зустрічне забезпечення в ухвалі суду взагалі не вирішувалось. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»). Наслідком невиконання орендодавцем умов договору оренди є право орендаря на відшкодування збитків, заподіяних таким невиконанням (частина перша статті 28 цього Закону). Тобто, захист прав орендаря, як попереднього у разі задоволення вимог про визнання договору оренди поновленим, так і нового у випадку відмови у позові, від незаконних дій орендодавця, які можуть полягати у неправомірній передачі земельної ділянки іншому користувачеві (у першому випадку), або невжиття заходів щодо припинення землекористування орендарем, з яким правовідносини оренди припинені (у другому випадку), забезпечується шляхом відшкодування збитків, заподіяних таким порушенням, а тому позов про визнання недійсним договору оренди землі з наступним орендарем та визнання поновленим договору оренди землі попереднього орендаря не може забезпечуватись забороною власнику та новому орендарю використовувати земельну ділянку, оскільки такий спосіб забезпечення явно не відповідає змісту позовних вимог, очевидно спричиняє збитки новому орендарю земельної ділянки, перешкоджає йому у здійсненні господарської діяльності, а тому є неприпустимим. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити. Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2020 року в частині задоволення заяви Сільського фермерського господарства «Терра» про забезпечення його позову до ОСОБА_1 та Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю шляхом заборони проводити та здійснювати будь-які агротехнічні дії: оранки, культивації, дискування, посіву на земельній ділянці з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021, яка розташована на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га, скасувати. У задоволенні заяви Сільського фермерського господарства «Терра» у цій частині відмовити. В решті ухвалу залишити без змін. Стягнути з Сільського фермерського господарства «Терра», ЄДРПОУ 32192560, 23352, с. Пирогів Тиврівського району Вінницької області, на користь Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ЄДРПОУ 30702633, 23355, с. Велика Вулига Тиврівського району Вінницької області, вул. Варшава, 2, 2102 грн (дві тисячі сто дві) грн 00 к. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. (Повний текст судового рішення складено 25 серпня 2020 року) Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. В. Ковальчук Т. М. Шемета