Постанова 4818 № 643/9660/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/9660/19 Головуючий суддя І інстанції Букреєва І. А. Провадження № 22-ц/818/3544/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: договірна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: - Бурлака І.В., Котелевець А.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року, ухвалене в складі судді Букреєвої І.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про повернення коштів та стягнення пені , в с т а н о в и в : 18 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про повернення коштів та стягнення пені. Позовна заява мотивована тим, що шляхом підписання письмової заяви вона уклала з банком договір про відкриття та обслуговування карткового рахунку, за умовами якого йому відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 та видана відповідна платіжна картка. 06.06.2016 року з її рахунку були без її відома та згоди банком була привласнена (списана на користь банку) 1522,35 грн. в рахунок порядку її кредитної заборгованості за іншими правовідносинами, про стягнення якої відповідним рішенням суду банку було вже відмовлено. Вказала, що зазначені банківські операції щодо списання грошових коштів з її карткового рахунку здійснювались банком самовільно, без погодження та інформування про їх проведення, що є порушенням прав позивача-споживача фінансових послуг банку. Відповідач всупереч ст. 1073 ЦК України добровільно вказану суму на її рахунок не повернув, тому відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» вважається, що він прострочив своє зобов`язання і має сплатити пеню у розмірі 3-х відсотків неповернутої суми. На підставі вищевикладеного, уточнивши свої позовні вимоги 05.03.2020 ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ КБ « Приватбанк» згадані грошові кошти в розмірі 1522 грн.35 коп., стягнути з відповідача пеню в сумі 49 586 грн.76 коп., розраховану згідно Закону України «Про захист прав споживачів » , моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. та інфляційні витрати в розмірі 577 грн.13 коп. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ « Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості 1 522 грн.35 коп. , пеня - 49 586 грн.76 коп. та інфляційні витрати - 577 грн. 13 коп. Стягнути з АТ КБ « Приватбанк на користь держави судовий збір в розмірі - 1 921 грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить рішення в частині стягнення пені, інфляційних втрат та судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , вирішити питання щодо судових витрат у розмірі пропорційному до задоволених судом позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначив, що АТ КБ "ПриватБанк" не погоджується з відповідним розрахунком ОСОБА_1 щодо стягнення пені, оскільки висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 49586,76 грн, який більше ніж у тридцять разів перевищує розмір списаної банком суми, не можна вважати законним і обґрунтованим. У постанові КЦС ВС від 15.04.2020 № 756/14910/16-ц (61-14561св19) касаційний суд зазначив, що тлумачення ч.5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок: нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Оскільки з вимогою про повернення коштів позивачка звернулася до банку 28 липня 2016 року, про що було зазначено в заяві від 28.07.2016р., тому період за який повинна розраховуватися пеня становить з 28.07.2016p. по 14.06.2019р. = 1052 дні. Пеня за цей період складає: 1522.35 грн. х 3% х 1052 = 48045,37 грн, а не 49586,76 грн, як помилково вирішив суд. Крім того, вказана сума не є пропорційною сумі заборгованості. На необхідність дотримання такої пропорційності суд касаційної інстанції неодноразово звертав увагу та висловлював правову позицію, що при визначенні розміру пені суд має дотриматись принципу пропорційності в цивільному процесі та врахувати положення ст. 551 ЦК України. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019р. №761/26293/16-ц та підтриманий правовими висновками у постановах КЦС ВС у справі № 756/14910/16-ц від 15.04.2020, у справі № 757/32522/17-ц від 05.06.2019 р.; постанові КЦС ВС у справі № 201/18575/17 від 02.10.2019 р.; постанові КЦС ВС у справі № 757/18977/18-ц від 20.12.2019 р.; у справі №761/26293/16-ц від 20.03.2019, постанова КЦС ВС у справі № 757/53464/18 від 29.01.2020 р., у справі №703/1181/16-ц від 12 грудня 2018, у справі №727/9352/17 від 12 серпня 2019 року, у справі №201/18575/17 від 02.10.2019 року. У письмовому відзиві ОСОБА_1 просить залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вказала, що вимога повернути безпідставно зняті гроші містилась у зверненні, яке вона заявила до банку раніше, відповідь на яке вона отримала 24.06.2016 р. Тому період обчислення пені та інфляційних втрат вважає визначеним судом правильно. Доводи позивача про неповернення банком незаконно знятої суми відповідачем не спростовані і не заперечуються, тобто банк визнає, що неправомірно утримувався від виконання розпорядження про повернення грошових коштів, які належать позивачу на праві власності. Банк, скориставшись своєю можливістю всупереч законодавству зняв грошові кошти, які належали їй на праві власності і повернути їх неодноразово відмовлявся. Зазначила, що така поведінка відповідача спотворює правові інститути приватної власності та виконання законів України щодо функціонування банківської системи в залежності від своїх власних міркувань та створює шкідливу ділову практику. Відповідач мав змогу повернути гроші протягом трьох років, коли вона спілкувалась з ним листами та дзвінками, проте не приймав ніяких кроків на виконання своїх обов`язків. Позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3% від вартості послуги за кожний день прострочення. Дійсне правове призначення пені це засіб стимулювання належного виконання обов`язків та міра майнової відповідальності. Тобто законом встановлено чітку межу відповідальності, яку має понести відповідач за відмову в виконанні своїх обов`язків та протиправну бездіяльність щодо повернення безпідставно знятих коштів, внаслідок чого вважає пропорційним стягнення пені у присудженому судом розмірі. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» необхідно задовольнити частково, а рішення суду - змінити у оскаржуваній частині. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при списанні грошових коштів позивача з його рахунку банк порушив вимоги статті 1073 ЦК України, Умов та Правил надання банківських послуг, а тому сума списаних коштів підлягає стягненню у повному обсязі із урахуванням інфляційних втрат, та пені. Проте, колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного. Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка. Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (пункт 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів»). Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції). Згідно з пунктом 6.4 Інструкції договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі). Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Судовим розглядом встановлено, що 06 червня 2016 року з картки для виплат ПАТ «Приватбанк» за № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 банком знято кошти у розмірі 1 522 грн.35 коп., що підтверджується наданою суду випискою руху коштів . Операція пояснена як автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по карті ( а.с.5 - 6 ) Банк у своєму листі до ОСОБА_1 (а.с.7 ) свої дії щодо списання коштів з рахунку позивачки пояснює , посилаючись на п.1.1.3.2.12 Умов і правил надання банківських послуг, відповідно до яких Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків клієнтів в погашення кредитної заборгованості, яка виникла у клієнта через невиконання зобов`язання перед Банком. Крім того , посилається на те , що у користування позивача була надана платіжна картка «Універсальна Gold» . Відповідно до договору, позивачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку та порушила порядок його погашення ( а.с.9-10) Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.11.2015 року у стягненні боргу за кредитом відмовлено ( а.с.14) . Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідач, обґрунтовуючи право списання коштів з картки позивача, посилався на Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті, які є невід`ємною частиною спірного договору. При цьому, суду не надано підтверджень, що позивач ознайомився і погодився з ними, підписуючи кредитний договір та договір про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо списання коштів банком без розпорядження позивача . Отже суд обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність факту досягнення сторонами у письмовій формі угоди про право відповідача проводити списання з рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості, а тому суд правильно ухвалив про стягнення 1 522 грн. 35 коп., яку було безпідставно стягнуто. Разом із цим, ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Суд, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Частиною 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Щодо заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то в цій частині рішення суду не оскаржено, тому відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції його в цій частині не перевіряє. Позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплачує пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 49 586 грн. 76 коп. - 3% за кожен день від простроченої суми. Сума 3% річних за кожен день від простроченої суми за період з 24.06.2016 року до 14.06.2019 року становить 49 586 грн. 76 коп. (1522,35 грн. х 3% х 1086 =49 586,76). Установивши, що розпорядження щодо списання коштів у розмірі 1522,35 грн з карткового рахунку № НОМЕР_1 позивач не видавав, відповідного рішення суду матеріали справи не містять, а договором карткового рахунку сторони належним чином не передбачили таке списання банком коштів в односторонньому порядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначених коштів, а також інфляційних втрат у розмірі 577,13 грн, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України. Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат відповідач не спростував. Як вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму списаних коштів у розмірі 1522,35 грн, інфляційних втрат у розмірі 577,13 грн ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Разом із тим, оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо розміру пені колегія суддів дійшла таких висновків. За змістом пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України). Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Установлено, що сума неправомірно списаних банком з рахунку позивача коштів складає 1522,35 грн, а нарахована позивачем пеня - 49586,76 грн (за період з 24 червня 2016 року до 14 червня 2019 року). Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. ОСОБА_1 звернулася до банку та отримала відповідь 24.06.2019 року (а.с.7), а отже саме з цього дня починає нараховуватись прострочка, тому у цій частині щодо періоду заборгованості доводи скарги підлягають відхиленню, за їх необгрунтованістю. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Верховний Суд у складі колегій суддів судових палат Касаційного цивільного суду у постановах від 05 червня 2019 року в справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року в справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року в справі 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 29 січня 2020 року в справі № 757/53464/18 (провадження № 6114248св19). Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 49586,76 грн, який більше ніж у тридцять разів перевищує розмір списаної банком суми, не можна вважати справедливим та розумним, тобто таким, що відповідає загальному принципу цивільного законодавства, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦПК України за змісту ст. 551 ЦК України. Зважаючи на те, що судом повно встановлені обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягає зміні зі зменшенням її розміру з 49586,76 грн до 1522,35 грн, що становить розмір неправомірно списаної банком суми коштів, оскільки заявлена сума пені значно перевищує розмір збитків. Також, оцінюючи доводи апеляційної скарги про застосування правових висновків, що містяться в постановах Верховного Суду: у справі № 757/32522/17-ц від 05.06.2019 р.; постанова КЦС ВС у траві № 201/18575/17 від 02.10.2019 р.; постанова КЦС ВС у справі № 757/18977/18-ц від 20.12.2019 р.; постанова КЦС ВС у справі № 757/53464/18 від 29.01.2020 р., судова колегія вважає їх такими, що заслуговують на увагу, адже правовідносини у справах є подібними, і відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд апеляційної інстанції їх враховує при розгляді цієї справи. Щодо доводів апеляційної скарги банку невірного розрахунку стягнення судового збору, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується частиною 6 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої, у разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 року, N 7, ст.84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. У постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги. Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року № 14-57цс18 вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Оскільки ОСОБА_1 дійсно є споживачем та позивачем у цій справі, то вона звільнена від сплати судового збору. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, позовні вимоги задоволено на 7 %, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 53,79 грн, та судовий збір в розмірі 80,68 грн за подачу апеляційної скарги, а всього в розмірі 134,47 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з банку витрат по сплаті судового збору. Таким чином, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи; ухвалив своє рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи; неправильно застосував норми матеріального права, тому відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує оскаржене рішення суду в частині стягнення пені та судового збору, та ухвалює нове рішення у цій частині про часткове задоволення цих вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року змінити в частині стягнення з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені, зменшивши її розмір з 49586,76 грн до 1522,35 грн. та в частині стягнення судових витрат зменшити їх відшкодування. Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» ( код ЄДРПО - 14360570, юридична адреса вул.Грушевського,1д м.Київ) на користь держави судовий збір в розмірі - 134,47 грн. В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2020 року-залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 25 серпня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. А.В.Котелевець.