Постанова 4803 № 213/112/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6519/20 Справа № 213/112/20 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 213/112/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Зубакової В.П., суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони позивач: ОСОБА_1 , відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року,яке ухвалене суддею Алексєєвим О.В. та повне судове рішення складено 02 червня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК від 17.02.2003 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 65 % в зв`язку з трудовим каліцтвом, та визнано особою з інвалідністю другої групи, з наступним переоглядом 01.03.2004 року. При наступних переоглядах у 2004-2019 роках відсоток втрати професійної працездатності зменшився, також змінилась група інвалідності. При повторному переогляді, 27.02.2019 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 30 % з 01.03.2019 року по 01.03.2022 року за трудовим каліцтвом, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 10.02.2022 року Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 306995,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати з сплати судового збору в розмірі 500 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, у віці 22 років втратив професійну працездатність в розмірі 65 % та його визнано особою з інвалідністю другої групи, на теперішній час відсоток втрати професійної працездатності - 30 % та встановлена третя група інвалідності, в зв`язку з чим він переносить моральні страждання. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. Також посилається на постанову Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 227/1240/17, якою визнано розумним та справедливим розмір грошової компенсації на відшкодування позивачці моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка в 300 000,00 гривень. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вважає, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди. Крім того, оскільки з часом відсоток втрати професійної працездатності зменшився не має підстав стверджувати, що здоров`я позивача не поліпшується. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., який наполягав на доводах апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити та заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, представника відповідача Лутоніну Н.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача, просила залишити її без задоволення та наполягала на доводах апеляційної скарги та просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача, від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 жовтня 2002 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, внаслідок якого він отримав ушкодження здоров`я у вигляді: розтрощення лівої стопи, відкритого переломо-вивиху 1-2-4-5 плюсневих кісток нігтьової фаланги 1 і 5 пальців. Відкритого вивиху 1 плюснової кістки правої стопи і розтрощення м`яких тканин. (а.с.21-28). Відповідно до п. 7 Акту № 14 від 22.10.2002 року форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, причинами нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 , є порушення вимог безпеки при експлуатації машин і механізмів (а.с.21-24). Пунктом 10 цього Акту особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, крім позивача, визнано посадових осіб ВАТ "ПІВДГЗК". Висновком МСЕК від 17.02.2003 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 65 % в зв`язку з трудовим каліцтвом, та визнано особою з інвалідністю другої групи, з наступним переоглядом 01.03.2004 року (а.с.9). При наступних переоглядах у 2004-2019 роках відсоток втрати професійної працездатності було зменшено до 30 % за трудовим каліцтвом та визнано позивача особою з інвалідністю третьої групи. Висновком МСЕК від 27.02.2019 року ОСОБА_1 було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 30 % з 01.03.2019 року по 01.03.2022 року за трудовим каліцтвом, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 10.02.2022 року ( а.с.17,18,19,20). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 17.02.2003 року, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 17.03.2003 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 17.02.2003 року, стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, тяжкості наслідків, які настали у позивача, розміру втрати професійної працездатності. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з отриманою травмою на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 30 % та його визнано особою з інвалідності третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, втілювати свої наміри в життя, оскільки він періодично проходить лікування, у зв`язку з отриманою травмою, постійно відчуває фізичний біль, у нього розвинувся посттравматичний остеомієліт кісток лівої стопи, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров`я неможливе. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманої на виробництві травми, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 50 000,00 грн. до 80000,00 грн. Крім того, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції не враховано при винесені рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466). Відповідно до Закону № 466 внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом ( п.п.164.2.14 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23.05.2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційних скарг та зазначити, що розмір моральної шкоди у 80 000,00 грн. необхідно стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 з урахуванням утримання з нього обов`язкових податків і зборів, в розмірі, який перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави та збільшує цей розмірі з 500,00 грн. до 840,80 грн. Крім того, з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1261,20 грн. за подання позивачем ОСОБА_1 апеляційної скарги. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович - задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року змінити, збільшивширозмір моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 з 50 000,00 гривень до 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, з урахуванням утримання з нього обов`язкових податків і зборів, в розмірі, який перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. РішенняІнгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору з 500 гривень 00 копійок до 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривень 20 (двадцять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 21 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: