Постанова 4824 № 759/3212/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 759/3212/20 Номер провадження 22-ц/824/9726/2020 Головуючий у суді першої інстанції Л.М. Шум Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 21 серпня 2020 року місто Київ Номер справи 759/3212/20 Київський апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Шум Л.М., в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва, - в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Столичний комфорт» про визнання договору недійсним, мотивованим тим, що 03.02.2015 року між ним та ТОВ «Столичний комфорт» було укладено Договір № 6-114/К про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення. Відповідно до Договору відповідач зобов`язувався надавати споживачеві комунальні послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а позивач зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених Договором. Суб`єктами користування послугами відповідно до Договору є позивач та члени його сім`ї. Об`єктом по якому надаються послуги є квартира АДРЕСА_1 , що належить позивачу на праві приватної власності, яке позивач набув на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 02.02.2015 року. Позивач зазначив, що виконував належним чином умови Договору деякий час, проте в подальшому у нього виникла заборгованість за Договором та відповідач почав вимагати від нього оплату заборгованості. 20.04.2017 року від адвоката Демченко В.С. позивачу стало відомо, що для надання відповідачем на умовах Договору №6-114/К послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення ТОВ «Столичний комфорт» повинно було мати відповідні ліцензії, а саме: ліцензію на надання послуги з опалення та гарячого водопостачання, ліцензію з постачання холодної питної води та ліцензію на надання послуг з приймання стоків води, відповідно до Закону України №1198-VІІ від 10.04.2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергію», яким були внесені зміни до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції 2004 року. Тобто, згідно чинного законодавства України балансоутримувачем будинку, яким на той час був відповідач, мав право надавати позивачу, як власнику квартири, виключно такі житлово-комунальні послуги, які не стосуються послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), а тому позивач вважає, що спірний Договір укладено з порушенням чинного законодавства України. Просив суд визнати недійсним Договір №6-114/К про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення від 03.02.2015 року, укладений між ним та ТОВ «Столичний комфорт», стягнути з ТОВ «Столичний комфорт» на його користь судові витрати в розмірі 5 840,80 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Столичний комфорт» про визнання договору недійсним. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що суд ухвалив рішення передчасно, не переконавшись у тому чи отримав позивач відзив відповідача на позов та без надання позивачу часу на подачу відповіді на відзив відповідача на позовну заяву, чим порушив процесуальні права позивача щодо подачі доказів, пояснень, міркувань. Відмовляючи у задоволенні позову суд послався у своєму рішенні на факти, встановлені іншим рішенням суду, яке не набрало законної сили. Також вказав, що суд першої інстанції грубо порушив та проігнорував норми чинного законодавства, а саме Закону України «Про житлово -комунальні послуги» від 2004 року та закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії». Суд не взяв до уваги, що відповідач не мав права надавати позивачу послуги з централізованого опалення та постачання холодної води, гарячої води, послуг з водовідведенням. Суд помилково вважав, що на момент укладення між сторонами договору не існувало заборони щодо надання відповідачем вказаних послуг. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Столичний комфорт» зазначило, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2020 року є законним та обґрунтованим, оскільки відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки зазначені в ній доводи є безпідставним та спрямовані на введення суду апеляційної інстанції в оману. У додатку №2 до відзиву вих. №17 від 20.03.20 року ТОВ «Столичний комфорт» надало до суду першої інстанції Акт приймання-передачі на баланс експлуатуючої організації додаткових витрат по будівництву житлового будинку у АДРЕСА_2 , з якого слідує, що у спірний період часу ТОВ «Столичний комфорт» було балансоутримувачем вказаного будинку. Надісланий Товариством на адресу позивача відзив на позовну заяву не було отримано останнім з власних міркувань, оскільки поштове повідомлення зберігалося на пошті тривалий час. Також ТОВ «Столичний комфорт» вказало, що судом першої інстанції не було покладено в обґрунтування судового рішення жодного преюдиційного факту із рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.01.20 ухваленого у справі №761/46014/17, суд у рішенні лише вказав дати укладання між сторонами оспорюваного Договору №6-114/к. Товариство звернуло увагу суду на те, що до ухвалення Шевченківським районним судом м. Києва рішення від 17.01.20 у справі №761/46014/17 про стягнення заборгованості ОСОБА_1 до суду з позовом про захист порушеного права, а саме з позовом про визнання недійсним Договору №6-114/к від 03.02.2015 року недійсним не звертався. ТОВ «Столичний комфорт» вважає, що судом першої інстанції було законно і обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, а тому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наведених у відзиві підстав. Також відповідач просив витрати пов`язані із наданням Товариству професійної правничої допомоги у зв`язку із написанням відзиву на позов покласти на позивача. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, з 02.02.2015 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.11-15). Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 був введений в експлуатацію 03.10.2011 року та переданий забудовником ТОВ «Каштанове місто» на баланс та обслуговування ТОВ «Столичний комфорт», що підтверджується Актом прийому - передачі на баланс експлуатаційній організації додаткових витрат по будівництву житлового будинку у м. Києві. Вказаний будинок перебував на балансі та обслуговуванні ТОВ «Столичний комфорт» з жовтня 2011 року по 01 травня 2017 року. З 01.05.2017 року житловий будинок АДРЕСА_2 прийняло на баланс та обслуговування Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голден парк», яке 04.01.2017 року було зареєстроване власниками будинку у Шевченківській РДА м. Києва. Також судом встановлено, що 03 лютого 2015 року між ТОВ «Столичний комфорт» та ОСОБА_1 було укладено договір №6-114/К про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, предметом якого є надання послуг центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення квартири АДРЕСА_1 , загальною опалювальною площею 134,3 кв.м. (а.с.6-10). Згідно із зазначеним договором відповідач взяв на себе зобов`язання надавати відповідні послуги, а позивач відповідно взяв обов`язок сплачувати вартість за отримані послуги. У позові ОСОБА_1 зазначив, що виконував умови договору належним чином певний час, проте у подальшому у нього виникла заборгованість за даним договором і Товариство почало вимагати від нього оплату заборгованості, яка утворилася. ОСОБА_1 не погоджуючись з тим, що ТОВ «Столичний комфорт» є теплопостачальною організацією, яка має право надавати послуги з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, вважає, що ТОВ «Столичний комфорт» є належною стороною у Договорі №6-114/К від 03.02.2015 року про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, оскільки не мало правоздатності укладати такий договір згідно з чинним законодавством, у зв`язку з чим просив суд визнати вказаний договір недійсним. Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Суд дійшов висновку про те, що діюче на той час законодавство не передбачало заборони позивачу надавати послуги з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Суд дійшов висновку, що позивач власноручно підписав оспорюваний договір та йому було відомо про його форму та зміст з моменту його укладення, у період з 03.02.2015 до моменту ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за надані згідно договору послуги із позовом про захист порушеного права до суду не звертався. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими у справі обставинами та зібраними доказами. Так, згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до п. 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до вимог частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№ 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 рокупередбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Статті 20, 21 цього Закону визначають обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 рокупередбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок відповідає зустрічному обов`язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». При укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг сторони не можуть відступати від змісту типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, але мають право конкретизувати його. Зміст договору про надання житлово-комунальних послуг не може суттєво відрізнятись від змісту Типового договору. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач надавав послуги, обумовлені у договорі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови протягом тривало часу, тобто цілком з ними погодився. Отже, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх та обґрунтованих підстав для визнання недійсним оспорюваного ОСОБА_1 договору про надання послуг з центрального опалення. Постачання холодної і гарячої води і водовідведення, оскільки він відповідає вимогам, що ставилися до таких видів договорів на час його укладення, а всі доводи заявника щодо недійсності умов такого договору перевірені судом належним чином та не знайшли свого підтвердження. Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом, зокрема щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним. Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що сторони у цивільній справі перебувають у договірних відносинах, установивши, що позивачем не надано доказів для визнання спірного договору недійсним, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у позові в даній справі. Та обставина, що позивач не отримав вчасно відзив ТОВ «Столичний комфорт» на позовну заяву, що позбавило його права на подачу відповіді на нього, не спростовує висновків суду першої інстанції щодо недоведеності та необґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем ТОВ « Столичний комфорт» було своєчасно направлено відзив на позовну заяву на адресу позивача, проте поштове повідомлення протягом певного періоду зберігалося на пошті у зв`язку із неврученням адресату. Відзив на позов було отримано позивачем 02.04.2020 року, що підтверджується роздруківкою трекінга поштового відправлення за № 03115517963521, наданого стороною відповідача у розпорядження апеляційного суду. Згідно норм ЦПК України подача відповіді на відзив є правом учасника справи, а не його обов`язком. Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не був позбавлений можливості подати заперечення на зазначені у відзиві відповідача обставини та надати суду апеляційної інстанції відповідні докази на їх спростування. А тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів оцінює критично та відхиляє з наведених підстав. Судом було встановлено, що ОСОБА_1 припинив сплачувати вартість наданих саме ТОВ «Столичний комфорт» послуг, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яка не визнається ОСОБА_1 . Через неналежне виконання позивачем умов договору у грудні 2017 року ТОВ «Столичний комфорт» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за отримані ОСОБА_1 житлово - комунальні послуги. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року (з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року про виправлення описки в рішенні суду) частково задоволено позов. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Столичний комфорт» заборгованість за житлово-комунальні послуги 29 484, 09 грн., три проценти річних в сумі 453,01 грн., інфляційну складову боргу в сумі 2 798,63 грн., пеню в сумі 2 621, 13 грн. Із змісту вказаного рішення вбачається, що відповідач брав участь у справі разом із представником, проте, невизнаючи позов про стягнення з нього заборгованості за надані житлово - комунальні послуги, своїм правом на подачу зустрічного позову із відповідними вимогами не скористався. Крім того, зазначене рішення суду не було оскаржене ОСОБА_1 у апеляційному порядку. У матеріалах справи міститься копія судового рішення із відміткою, що останнє станом на 21.02.2020 року не набрало законної сили, оскільки 21.02.2020 року судом першої інстанції було постановлено ухвалу про виправлення описки у рішенні суду від 17.01.2020 року. Зазначаючи про те, що вказане рішення суду не набрало законної сили ОСОБА_1 доказів на підтвердження зазначеного не надає. Таких доказів не додано позивачем до апеляційної скарги. А відтак суд першої інстанції обґрунтовано послався у своєму рішенні на встановлені судом під час розгляду справи за позов ТОВ «Столичний комфорт» обставини. Хибним є доводи апеляційної скарги у тому, що відповідач не мав права надавати позивачу послуги з централізованого опалення та постачання холодної води, гарячої води, послуг з водовідведенням, з огляду на наступне. Так, положеннями статті 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» у редакції чинній на час виникнення даних правовідносин передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Судом було встановлено, що ТОВ «Столичний комфорт» у спірний період було балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 . Із матеріалів справи вбачається, що TOB «Столичний комфорт» на виконання вимог частини шостої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та згідно умов укладеного з ПАТ «АК «Київводоканалу» договору від 13.09.2007 року № 07681/5-08 «На постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі», було споживачемпослуг з постачання холодної води та водовідведення, виробником/виконавцем яких було ПАТ «АК «Київводоканалу», та надавало ці послуги внутрішньо будинковими мережами мешканцям будинку АДРЕСА_2 , зокрема позивачу. Також ТОВ «Столичний комфорт», на умовах укладеного з ПАТ «Київенерго» Договору від 20.03.2013 року №8242191 «На постачання теплової енергії у гарячій воді», було споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, виробником/виконавцем яких було ПАТ «Київенерго», та надавало ці послуги внутрішньо будинковими мережами мешканцям будинку АДРЕСА_2 , зокрема позивачу. Враховуючи зазначене, ТОВ «Столичний комфорт» на законних підставах надавало послуги позивачу, якими останній користувався та певний період сплачував їх вартість. Безпідставними є посилання ОСОБА_1 на те, що діяльність з надання внутрішньо будинковими мережами послуг з постачання холодної води та водовідведення, послуги з гарячого водопостачання та центрального опалення підлягає ліцензуваннюта не могло надаватись відповідачем без відповідної ліцензії, оскільки суперечить законодавству діючому у спірний період часу з 03.02.2014 року по 01.06.2017 рік. Так, суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулювались Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», яким встановлено єдиний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. ТОВ «Столичний комфорт»ніколи не володіло обладнанням для виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та ніколи не здійснювало постачання теплової енергії,не здійснювало таких видів господарської діяльності як виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, що дійсно у відповідності до приписів ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» потребує отримання ліцензії на здійснення таких видів діяльності. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального права колегією суддів оцінюються критично, оскільки зазначене є лише припущенням та невірним тлумаченням стороною позивача норм закону та правовідносин, які виникли між сторонами у справі. Звертаючись до суду із позовом про визнання договору про надання послуг недійсним позивач посилався на частину 1 статті 216 ЦК України, яка встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на моментвідшкодування. Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 спожив послуги з опалення, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення, що унеможливлює їх повернення ТОВ «Столичний комфорт» в натурі, а у разі задоволення даного позову позивач повинен буде відшкодувати ТОВ «Столичний комфорт» вартість того, що було ним одержано за цінами, які існують на момент відшкодування, тобто на час ухвалення судом рішення у справі. Таким чином у разі задоволення позовних вимог, з позивача підлягатимуть стягненню на користь відповідача грошові кошти у сумі виходячи з обсягу кожної із спожитої послуги за тарифом на кожну із них, встановленим на час ухвалення рішення, що явно суперечить інтересам позивача. При цьому у пунктах 1, 3 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у статті 16 ЦК України. За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту, а тому посилання на те, що позивач обрала невірний спосіб захисту колегією суддів відхиляються як такі, що суперечать наведеному вище. Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, твердження сторони позивача про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду, є необґрунтованими, а обставини, на які посилається ОСОБА_1 - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких відхилив доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Такі доводи апеляційної скарги загалом були предметом розгляду суду першої інстанції, суд дав їм належну оцінку. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Разом з тим, ТОВ «Столичний комфорт» просило суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу. Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Столичний комфорт» заявив вимогу про стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу згідно укладеного 07.07.2020 між Адвокатським об`єднанням «Дерев'янчук, Макаренко та партнери» і ТОВ «Столичний комфорт» договору про надання правової допомоги. Вартість послуг з надання правової допомоги на день направлення відзиву до суду склала 7400,00 грн., на підтвердження чого відповідачем надано акт виконаних робіт від 12.07.2020 року. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Беручи до уваги надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує такі обставини як складність цієї справи; час, об`єктивно необхідний для підготовки процесуальних документів, поданих до суду, тощо. Суд апеляційної інстанції враховуючи, що позивачу відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, вважає, що у такому разі з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 400, 00 грн., який є співмірним із складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг). Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (ідентифікаційний код 33833708, адреса: 03115, м. Київ, вул. Верховинна, 37) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 400 (сім тисяч чотириста) гривен 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 21 серпня 2020 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна