Постанова Київський апеляційний суд № 757/57720/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 757/57720/18-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/9419/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Козлов Р.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 серпня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року, встановив: у листопаді 2018 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила збільшити розмір аліментів, встановлений рішенням Печерського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2010 року в розмірі 900 грн., та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 7 000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, посилаючись на те, що дитина перебуває на її утриманні, а відповідач сплачує аліменти в розмірі 900 грн. щомісячно, що є недостатнім для гармонійного розвитку дитини. Заочним рішенням Печерського районного суду м.Києва від 13 березня 2019 року позовні вимоги було задоволено. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 29 серпня 2019 року заочне рішення було скасовано за заявою ОСОБА_2 , а справу призначено до розгляду в загальному порядку. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково та збільшено розмір аліментів на утримання дитини до 4 000 грн. щомісячно. Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2010 року з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 900 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Позивач зазначала, що грошових коштів в зазначеному розмірі для гармонійного розвитку дитини не вистачає, тоді як відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, у зв`язку з чим просила збільшити розмір аліментів до 7 000 грн. Також позивач зазначала, що розмір аліментів, визначений зазначеним рішенням суду, наразі є меншим за встановлений законом мінімум. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково та збільшено розмір аліментів на утримання дитини до 4 000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати дитину, розмір аліментів, встановлений рішенням Печерського районного суду від 13 жовтня 2010 року, є недостатнім для гармонійного розвитку дитини, а тому, враховуючи матеріальний стан платника аліментів, збільшив їх розмір до 4 000 грн. щомісячно. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 192 СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня 2007 року по 24 січня 2017 року. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір`ю. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2010 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 900 грн. щомісячно. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 1 ст. 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано його матеріальний та сімейний стан. Зазначав, що він не може сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному розмірі, а тому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. В ст. 182 СК України закріплено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач працює в Українському державному науково-дослідному інституті «Ресурс» та отримує заробітну плату, яка за період з грудня 2018 року по квітень 2020 року становить 438 810 грн. 33 коп. (після відрахування податку та військового збору - 353 242 грн. 34 коп.) (а.с.92, том ІІ). Також матеріали справи свідчать про те, що 21 липня 2017 року відповідачем було зареєстровано шлюб з ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народилась донька ОСОБА_5 (а.с.196, 197, том І). Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року з відповідача ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання його непрацездатної матері ОСОБА_6 в розмірі 1/10 частини від усіх видів його доходу (а.с.207-208, том І). Доводи відповідача про те, що на його утриманні також перебуває донька його дружини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд вважає необґрунтованими, оскільки з наданої до суду копії свідоцтва про народження дитини вбачається, що її батьком є ОСОБА_9 , а тому обов`язок з утримання дитини покладений саме на нього. Сам по собі факт реєстрації відповідачем нового шлюбу та проживання разом з ним дитини його дружини не свідчить про обов`язок відповідача її утримувати, тоді як його зобов`язання з утримання спільної з позивачем доньки встановлений ст. 180 СК України. Посилання відповідача на те, що він також утримує свого сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який змінив прізвище на ОСОБА_7 , колегія суддів вважає неспроможними. Матеріали справи містять копію постанови від 30 серпня 2010 року про повернення виконавчого листа з виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 аліментів, тоді як доказів про те, що відповідач сплачує грошові кошти на утримання сина не надано. Не підтверджені належними доказами і доводи скаржника про наявність домовленості з матір`ю дитини щодо накопичення певної суми грошових коштів замість виплати аліментів щомісячно. За таких обставин, матеріали справи свідчать про те, що відповідач окрім себе має обов`язок утримувати чотирьох осіб: непрацездатну матір, дружину, яка має дитину до трьох років, а також двох неповнолітніх дітей, а тому враховуючи підтверджений розмір заробітної плати відповідача, що в середньому становить близько 20 000 грн. щомісячно, аліменти в сумі 4 000 грн. не будуть перевищувати 1/5 її частину. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи відповідача про те, що позивачем не підтверджено розмір витрат на навчання дитини, її лікування, а також відвідання гуртків, а також не доведено доцільність таких витрат, оскільки предметом розгляду в даному випадку є розмір аліментів, а не додаткових витрат на дитину. Також суд звертає увагу і на те, що позивач не зверталась до суду із вимогами про стягнення з відповідача половини фактично понесених витрат на дитину. Доводи скаржника про переховування від нього дитини також не стосуються розгляду даної цивільної справи, тоді як доказів про те, що він звертався до суду з вимогами про усунення йому перешкод у спілкуванні з дитиною до суду не надано. Також суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо розміру аліментів, суд враховує матеріальне становище платника аліментів, а не тільки його заробітну плату за основним місцем роботи. Так, до суду апеляційної інстанції представником позивача було надано декларацію ОСОБА_2 , як кандидата на посаду Директора Департаменту приватизації Фонду державного майна України, за 2019 рік. З вказаної декларації вбачається, що у власності відповідача, окрім нерухомого майна, зазначеного у рішенні суду першої інстанції, також перебувають готівкові кошти в розмірі 267000 дол. США. Також відповідачем вказані грошові активи, як позичені третім особам кошти, в розмірі 50000 євро, 55000дол. США та 800 000 євро. Крім того, з наданої декларації вбачається, що відповідачем у 2019 році було набуто у власність нерухоме майно: квартиру площею 105, 7 кв.м., земельну ділянку площею 133 570 кв.м., автомобіль марки «Nissan». Також у своїй апеляційній скарзі та інших заявах по суті справи відповідач посилається на те, що у позивача відсутні матеріальні труднощі, що на його думку має бути підставою для відмови у задоволенні позову. Вказані доводи ОСОБА_2 колегія суддів також вважає неспроможними, оскільки його обов`язок матеріально забезпечувати свою малолітню доньку не залежить від такої можливості матері дитини. Також суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідач посилався на те, що судом першої інстанції в рішенні було помилково зазначено про те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Так, матеріали справи дійсно містять Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається, що власником вказаної квартири з 23 липня 2015 року є позивач ОСОБА_1 , а не відповідач ОСОБА_2 . Однак, вказана невідповідність не вплинула на загальний висновок суду щодо майнового стану відповідача та не призвела до помилкового вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги про наявність конфлікту інтересів не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а посилання відповідача на особисті відносини позивача з її представником не стосуються розгляду справи по суті. Колегія суддів бере до уваги також те, що відповідач при зверненні до суду апеляційної інстанції просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, однак не обґрунтовував у зв`язку з чим з нього на утримання дитини мають стягуватись аліменти у меншому розмірі, ніж встановлений законом мінімум. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до оцінки взаємовідносин позивача з відповідачем та його матір`ю, що не впливає на висновок суду про обов`язок відповідача утримувати його неповнолітню дитину. Щодо доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що справа судом першої інстанції була розглянута за його відсутності, судом встановлено наступне. Як вбачається з матеріалів справи, чергове судове засідання було призначено на 10 грудня 2019 року, про що відповідач був повідомлений належним чином під розписку 11 листопада 2019 року (а.с.38). 09 грудня 2019 року відповідачем було подано до суду заяву про відкладення розгляду справи, з якої вбачається, що він отримав перелом нігтьової фаланги пальця правої стопи. На підтвердження вказаного відповідачем було надано копію довідки з травмпункту (а.с. 47). Разом з тим, з наданої до суду довідки неможливо встановити, що ОСОБА_2 знаходився на лікарняному, як він по те зазначає, та не міг з`явитись до суду у визначений день. Крім того, суд звертає увагу на те, що таке клопотання було подано відповідачем напередодні судового засідання до суду особисто (а.с. 46), що свідчить про відсутність перешкод для явки в судове засідання. Враховуючи те, що відповідачем були подані до суду письмові пояснення по суті справи та надано докази на підтвердження власної правової позиції, колегія суддів вважає, що завершення розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 не призвело до невірного вирішення справи по суті та порушення його прав. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді