Постанова Київський апеляційний суд № 761/21893/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 серпня 2020 року місто Київ справа № 761/21893/18 провадження №22-ц/824/6497/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2019 року, ухвалене у складі судді Мальцева Д.О.., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Одарченко Наталія Іванівна про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору довічного утримання,- В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального Одарченко Н.І. про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору довічного утримання. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками сторін у справі. За час перебування в шлюбі батьки придбали в ЖБК «Політехнік» двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер оформлений на ім`я ОСОБА_5 . 27 червня 2009 року ОСОБА_3 складено заповіт, за змістом якого останній заповів все своє майно в рівних частинах дітям. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про відмову від обов`язкової частки у спадщині та заяву, в якій зазначила, що не претендує на отримання права власності на майно, придбане нею разом з ОСОБА_3 ОСОБА_2 подано заяву про відмову від спадщини на користь позивача. ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батька, в тому числі і те майно, що було спільною сумісною власністю батька та матері. Вона отримала свідоцтво про право на спадщину на все майно, крім спірної квартири, оскільки в ній проживав її брат з матір`ю, через що вона не квапилась оформлювати право власності на зазначене майно. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 . Після смерті матері ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ,. Після подання заяви їй стало відомо про існування договору довічного утримання від 23 вересня 2014 року, відповідно до якого матір передала у власність ОСОБА_2 спірну квартиру. Свідоцтво про право власності на спірну квартиру ОСОБА_4 отримала на підставі ордеру. Позивач вважає, що оскільки її матір відмовилась від права на спадщину після померлого ОСОБА_3 , то, відповідно, вона втратила право на отримання свідоцтва про право власності на дану квартиру. Крім того, договір довічного утримання було укладено в той час, коли спірна квартира входила до спадкової маси після смерті батька за заповітом та з моменту подачі позивачем заяви про прийняття спадщини, була прийнята позивачем разом з іншим спадковим майном. З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати договір довічного утримання від 23 вересня 2014 року № 1078, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсним, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11 вересня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м.Києві, індексний номер: 26691467, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 серпня 2014 року, номер запису про право власності: 6967535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 451473480000 на ім`я ОСОБА_4 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв.м., визнати за нею право власності на спадкове майно за заповітом ОСОБА_3 від 23 червня 2009 року, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 44,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Одарченко Н.І. про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору довічного утримання. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі посилається зокрема, на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано, що спірна квартира була придбана у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Відповідно до ст.1226 ЦК України Ѕ частина у спірній квартирі належала до спкового майна після смерті ОСОБА_3 , а відтак вона має право а спадкування зазначеної частини спірної квартири, відсутність свідоцтва про право власності на квартиру не позбавляє її права на спадкування, що встановлено ст.ст.1218, 1268, 1269 ЦК України. Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , тртя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Одарченко Н.І. про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору довічного утримання скасовано, та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано договір довічного утримання від 23 вересня 2014 року № 1078, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсним. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11 вересня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м.Києві, індексний номер: 26691467, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 серпня 2014 року, номер запису про право власності: 6967535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 451473480000 на ім`я ОСОБА_4 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за заповітом ОСОБА_3 від 23 червня 2009 року, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 44,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, апеляційним судом переглядається рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . В судове засідання не з`явилася приватний нотарус Київського міського нотаріального округу Одарченко Н.І., про день та час розгляду справи повідомлена, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ( т.2 а.с.115), причини своєї неявки суду не повідомила, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу в її відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 адвокат Васюк М.М. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Бевз В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 23 серпня 1960 року уклали шлюб, подружжю присвоєно прізвище « ОСОБА_8 ». 10 серпня 1965 року № 29883 на спірну квартиру АДРЕСА_3 видано ордер на ім`я ОСОБА_7 . 23 червня 2009 року ОСОБА_3 складено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті все своє майно заповів в рівних частинах відповідачу та позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 6 лютого 2012 року позивачем подано заяву, якою вона прийняла належну їй спадщину за заповітом після смерті її батька, ОСОБА_3 6 лютого 2012 року відповідачем подано заяву, якою він, будучи спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , відмовився від прийняття спадщини на користь позивача ОСОБА_1 . 6 лютого 2012 року ОСОБА_4 подано заяву, у якій зазначено, що їй відомо про заповіт, складений на ім`я дітей на все належне її чоловіку майно. При цьому, ОСОБА_4 відмовляється від обов`язкової частки у спадщині. 6 лютого 2012 року ОСОБА_4 подано заяву, у якій зазначено, що вона не претендує на отримання свідоцтва про право власності на майно, придбане нею та її чоловіком ОСОБА_3 в шлюбі, яке оформлене на його ім`я. 23 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, згідно з умовами якого мітар`ю сторін передано у власність відповідача належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_4 , а відповідач зобов`язався надавати ОСОБА_4 довічно матеріальне забезпечення. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 14 червня 2017 року позивачем ОСОБА_1 до нотаріуса подано заяву про те, що вона прийняла спадкове майно - квартиру АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_3 та просить видати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказане майно. 14 червня 2017 року приватний нотаріус КМНО Одарченко Н.І. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва, оскільки квартира згідно даних Державного реєстру речових прав зареєстрована за іншою особою. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 своєю заявою від 6 лютого 2012 року, вказала, що не претендує на отримання свідоцтва про право власності і на майно, придбане нею та її чоловіком ОСОБА_3 в шлюбі, яке оформлене саме на його ім`я. При цьому, ордер на спірну квартиру, виданий на ім`я матері сторін, а не батька. Отже, ОСОБА_4 не відмовлялась від прав власності на спірне майно - квартиру АДРЕСА_4 . З урахуванням наведеного, спірна квартира могла бути предметом договору довічного утримання, а тому вказаний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, вказаних позивачем в позовній заяві, зокрема, через відсутність істотної умови - предмету договору. Крім того, не знайшла свого підтвердження і та обставина, що ОСОБА_4 не мала права звертатись до державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірне майно, оскільки позивачем не надано доказів, що вона отримала свідоцтво про право на спадщину та набула у власність спірну квартиру в порядку спадкування. Оскільки в судовому засіданні не знайшла підтвердження і та обставинам, що мати позивача відмовилась від права власності на спірну квартиру, а тому всі подальші дії, вчинені ОСОБА_4 відносно спірної квартири не суперечать вимогам чинного законодавства. Проте, з такими висновками погодитись не можна, виходячи з наступного. Згідно із ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з ч.ч. 1,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.ст.1269 ЦК України). Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини ( ч.1 ст.1273 ЦК України). Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщин на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч.ч.1, 2 ст.1274 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Установлено, що квартира АДРЕСА_3 була надана в 1965 році ОСОБА_5 на сім`ю із трьох осіб: вона, ОСОБА_2 , син, ОСОБА_3 , чоловік ( а.с.13). Квартира мала статус кооперативної, членом ЖБК «Політехнік» була ОСОБА_4 . Сума пайового внеску за квартиру в розмірі 3286 крб.67 коп. була сплачена 25 жовтня 1980 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення, що підтверджується копією довідки ЖБК «Політехнік», яка була видана 29 листопада 2014 року ОСОБА_4 .. На підставі цієї довідки ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазанчена інформація підтверджується листом Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) ( а.с.102-103 т.2). Крім того, інформація щодо суми пайового внеску та дати його сплати підтверджується інформацією ЖБК «Політехнік» ( а.с.110 т.2). Також установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1960 року по день смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із ст.15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру. За змістом ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів членів ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира була надана. В постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 Верховний Суд Українивиклав правову позиція, в якій в тому числі зазначив, що «згідно зі ст.15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому у разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру. За змістом ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів членів ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира була надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю». Таким чином, оскільки пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_3 був внесений 25 жовтня 1980 року під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тому така квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки кожного із подружжя у праві власності на квартиру є рівними. Зі смертю ОСОБА_3 на належну йому Ѕ частину спірної квартири відкрилася спадщина. ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, звернувшись у шестимісячний строк після смерті спадкодавця ОСОБА_3 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, прийняла спадщину у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_3 . Сам по собі факт не отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру до 2017 року не може бути підставою для відмови їй у задоволенні вимог про визнання права власності на спадкове майно, оскільки законом не обмежно строк отримання свідоцтва. Отже, оскільки Ѕ частина квартири, що належала спадкодавцю ОСОБА_3 , є спадковим майном, спадщину на яку прийняла ОСОБА_1 , свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11 вересня 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві Коноплянік Л.Л., а також укладений останньою з ОСОБА_2 договір довічного утримання підлягають визнанню недійсним в Ѕ частині, право на яку набула ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 . Посилання суду першої інстанції на те, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 травня 2018 року встановлені обставини, зокрема, те, що на час прийняття ОСОБА_1 спадщини за заповітом, спірна квартира спадкодавцю ОСОБА_3 не належала, а тому до спадкової маси вона не входила на час відкриття спадщини, і ці обставини не потребують доказування у цій справі, є помилковими, виходячи з наступного. Дійсно, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч.4 ст.82 ЦПК України). Разом з тим, відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Встановлено, що 22 травня 2018 року рішенням Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 761/22294/17 залишено без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 , а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заяви ОСОБА_2 про відмову від прийняття спадщини від 6 лютого 2012 року, ща зареєстрована в реєстрі за №

215. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд виходив із того, що на час прийняття позивачем спадщини по заповіту, що складений її батьком, спірна квартира спадкодавцю ОСОБА_3 не належала, а тому до спадкової маси вона не входила на час відкриття спадщини. При цьому суд виходив лише з обставин отримання ОСОБА_7 спірної квартири та отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на квартиру від 11 вересня 2014 року. Обставини щодо сплати пайового внеску, періоду їх сплати судом не були встановлені. Висновок суду при ухваленні рішенні суду в справі № 761/22294/17 є правовою оцінкою надану судом певним фактам, а тому не є обов`язковим при розгляді цієї справи. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд у складі колегії суддів встановив, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішенням про часткове задоволення позовних вимог., визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на Ѕ частину квартир та визнання недійсними в цій частині свідоцтва про право власності на квартиру від 11 вересня 2014 року і договору довічного утримання . Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме половина суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви 5109 грн.80 коп. та половина суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги 5794 грн.68 коп. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Одарченко Наталія Іванівна про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору довічного утримання задовольнити частково. Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11 вересня 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві, індексний номер 26691467, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 серпня 2014 року, номер запису про право власності 6967535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451473480000 на ім`я ОСОБА_4 , на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв.м. Визнати частково недійсним договір довічного утримання від 23 вересня 2014 року № 1076, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в частині 1Ї2 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв.м. Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за заповітом ОСОБА_3 від 23 червня 2009 року, а саме на 1 /2 частину двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10904 грн.48 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанова складена 20 серпня 2020 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус