Ухвала КЦС ВС № 686/1909/19

Ухвала 14 серпня 2020 року м. Київ справа № 686/1909/19 провадження № 61-11827ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Олега Вікторовича на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, про захист прав споживачів, ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив: розірвати договір купівлі-продажу від 07 квітня 2018 року, укладений між ним, Товариством з обмеженою відповідальністю «Алло» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ; стягнути з відповідачів на його користь сплачені ним кошти за придбання планшета в розмірі 1 799 грн. Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що 07 квітня 2018 року він придбав у спеціалізованому магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 планшет NOMI C070011 Corsa2 7'3G 16GB червоний за ціною 1 799 грн. В період гарантійного строку у планшеті було виявлено істотний недолік, а саме на п`ятий день користування планшет зламався з невідомої причини, вимкнувся та більше не вмикався. 17 квітня 2018 року він передав планшет до сервісного центру для проведення діагностики та обслуговування, однак після його ремонту відповідачі відмовилися надати гарантії його якості та повернути кошти за товар. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Розірвано договір купівлі-продажу планшета NOMI C070011 Corsa2 7'3G 16GB, укладений 07 квітня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 799 грн сплачених за товар коштів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 05 серпня 2020 року представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвокат Хоменко О. В. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2020 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідачів 1 799 грн, сплачених за придбання планшета. Сума стягнення станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тобто в цій частині справа № 686/1909/19 є малозначною в силу вимог закону. Також предметом позову в цій справі є розірвання договору купівлі-продажу планшета. Справа в цій частині вимог є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник обґрунтував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржуване судове рішення суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 686/8534/17 та від 23 липня 2018 року у справі № 127/1010/17. Результат розгляду касаційної скарги визначить формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини першої статті 8, частини четвертої статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 679 Цивільного кодексу України у подібних спорах для всіх покупців і продавців, тому справа становить значний суспільний інтерес. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у наведених заявником судових рішеннях Верховного Суду встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі. Так, у справі 686/8534/17 було встановлено, що придбаний товар перебував у користуванні позивача майже два роки, при цьому позивач відмовилася здати товар у ремонт чи на діагностику. У справі № 127/1010/17 було встановлено, що 24 грудня 2016 року позивач придбав ліжко «Каміла-4», при цьому засвідчив своїм підписом, що претензій до комплектності та якості товару не має. 25 грудня 2016 року позивач звернувся до салону меблів з письмовою заявою про розірвання договору купівлі-продажу товару та повернення сплачених коштів у зв`язку з виявленими недоліками, зазначивши у графі пошкодження про неякісно виконану обшивку, затяжки, складки, неякісно виконані ламелі, похибку в розмірах більш ніж допустиму, невідповідність товарного вигляду заявленому. Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 127/1010/17, апеляційний суд, з висновками якого погодився Верховний Суд, виходив з того, що встановлений частиною другою статті 679 Цивільного кодексу України обов`язок продавця довести факт виникнення недоліків товару після його передання покупцеві (якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару) покладається на нього у випадку, коли такі недоліки не є очевидними, оскільки в такому випадку покупець має можливість виявити ці недоліки і відмовитися від укладення договору або укласти його на інших умовах. Якщо ж покупець, маючи реальну можливість оглянути товар і виявити в ньому очевидні дефекти, не скористався цим правом до передання йому товару, а виявив їх після такого передання, то тягар доведення відповідно до частини першої статті 679 Цивільного кодексу України покладається на нього. Натомість в цій справі позивач придбав планшет, який на п`ятий день користування зламався, після чого позивач звернувся до сервісного центру для проведення діагностики і технічного обслуговування виробу, а після ремонту планшета - відмовився від нього. Вказаний недолік не був очевидним, оскільки його неможливо виявити в момент придбання товару. Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. З огляду на необґрунтованість доводів заявника про те, що висновки апеляційного суду в цій справі суперечать правовим позиціям Верховного Суду, неспроможними є його аргументи про необхідність перегляду справи в касаційному порядку для забезпечення єдності судової практики. Водночас доводи заявника про значний суспільний інтерес до цієї справи зводяться лише до необхідності формування такої практики. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення у постанові Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Хоменка О. В. про зупинення виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Олега Вікторовича на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, про захист прав споживачів. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов