Постанова 4855 № 743/921/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 743/921/20 Суддя (судді) першої інстанції: Жовток Є.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Сорочка Є.О. та Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про продовження строку затримання,- ВСТАНОВИВ: Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області звернулось до суду з позовом до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , про продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на шість місяців. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 липня 2020 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Азербайджанської Республіки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 24.01.2021 року, включно. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з положеннями ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31.10.2019 року відповідача примусово видворено з України та затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянств на шість місяців. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31.10.2019 року набрало законної сили. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24.04.2020 року продовжено строк затримання відповідача до 24.07.2020 року. Позивач звертався до Чернігівського ПТПІ з проханням заповнити анкету з метою документування на повернення в країну походження, проте відповідач від заповнення анкети відмовився з особистих міркувань. Крім того, відповідач перебуваючи в Чернігівському ПТПІ звертався із заявою про визнання його біженцем, і на час розгляду справи рішення по вказаній заяві не прийнято через запровадження карантинних заходів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У відповідних положеннях статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що: "

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, f) "законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції". В п.п. 37, 39 рішення у справі "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands) Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву "жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним". Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. В п. 27 ч. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дано визначення терміну "пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні", яким є державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: - стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення; - стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; - затриманих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України; - затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Згідно ч. 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Аналогічні положення викладені в пункті 12 Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.02.2016 №141 (далі - Інструкція 141). Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України. Приписи ч. 11 ст. 289 КАС України визначають, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. За правилами ч. 12 ст. 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Відповідно до ч. 13 ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Таким чином, продовження строку затримання застосовується адміністративним судом виключно у разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк. Такими обставинами є відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Зазначені положення кореспондуються із приписами Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС України, Адміністрації ДПС України та Служби безпеки України від 23.04.2012 року №353/271/150. Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Наразі, позивачем не доведено відсутність співпраці з боку громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 під час процедури його ідентифікації. При цьому, при розгляді справ № 243/12696/19 та № 743/508/20 судами першої інстанції було встановлено ім`я та прізвище відповідача та дату народження. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що судовими рішеннями в справах зазначених вище встановлено, що особу відповідача вже було належним чином ідентифіковано, адже на його ім`я видано свідоцтво на повернення до країни походження, яке, з певних причин не було реалізоване (карантинні обмеження), з огляду на що, спірні правовідносини не входять до можливих до застосування за ст. 289 КАС України. Посилання позивача на карантинні обмеження та закриття державного кордону на час пандемії коронавірусу, та необхідність виготовлення нового свідоцтва про повернення до країни походження із дійсним строком його дії, не є підставою для продовження строку затримання іноземця, адже не відносяться до обставин, передбачених приписами ст. 289 КАС України, які є вичерпними. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про необхідність вжиття додаткових заходів з метою ідентифікації особи, та необхідності продовження строку затримання відповідача. З огляду на те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність підстав для задоволення позову. При прийнятті рішення, колегія суддів також враховує ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Відповідно до п.113 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» заява №22414/93, будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п.1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виправдано, тільки поки розглядається питання про висилку. Якщо ця процедура не здійснюється з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до статті 5 п.1 (f). Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати, прийнявши нове про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 271, 272, 289, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 липня 2020 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про продовження строку затримання, відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: