Постанова Черкаський апеляційний суд № 695/2551/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1353/20Головуючий по 1 інстанції Справа №695/2551/18 Категорія: 304090000 Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І. учасники справи: позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.06.2020 (повний текст складено 26.06.2020, суддя в суді першої інстанції Середа Л.В.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання безпідставним списання коштів з рахунку, в с т а н о в и в : у серпні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 42768.29 грн. за кредитним договором б/н від 27.10.2015, що складається з такого: 21083.78 грн. - тіло кредиту; 7372.23 грн. - відсотки за користування кредитом; 11799.50 грн. - пеня; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2012.78 грн. - штраф (процентна складова), мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (відсотки, пеня, штрафи) банк порушує питання в даній справі. У свою чергу ОСОБА_1 у грудні 2018 року подав зустрічний позов, яким просив визнати безпідставним списання АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 109000,00 грн., що відбулось 24.08.2017 внаслідок використання невстановленою особою платіжної картки "Універсальна" № НОМЕР_1 та картки «Ключ до рахунку» № НОМЕР_2 на картковий рахунок ОСОБА_2 , та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь безпідставно набуте майно - грошову суму в розмірі 109 000,00 грн. Такі вимоги мотивовано тим, що зазначене списання коштів проведено несанкціоновано зловмисниками, отже банк повинен відшкодувати втрату власником рахунку грошових коштів. Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.06.2020 усі позовні вимоги у справі залишено без задоволення. Вирішуючи позовні вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості, суд вказав, що з підписаної відповідачем заяви не вбачається факту укладення з банком кредитного договору, а в цій заяві не зазначено, яку саме послугу надає банк та який вид картки надається позичальнику. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, позивач подав 09.07.2020 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду лише в частині відмови у задоволенні первісного позову банку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог банку. В обґрунтування вказано на те, що підписання відповідачем заяви про надання банківських послуг свідчить про укладення відповідного кредитного договору, що відповідає приписам висновку ВС у постанові від 08.07.2019 у справі 923/760/18. Користування відповідачем карткою (рух коштів по кредитному рахунку) свідчить про наявність кредитних правовідносин з банком - висновки ВС у справах від 11.09.2019 у справі 153/1334/16 та від 19.09.2019 у справі 127/7543/17. Позичальник має також сплатити банку відсотки за користування кредитними коштами, оскільки це відповідає приписам ст. 1048 ЦК України - правові висновки ВС від 18.12.2019 у справі 205/2825/18 та від 20.05.2020 у справі 588/62/18. Кошти по рахунку відповідача переводилися згідно його розпоряджень. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту первісної позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 42768.29 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи те, що скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції тільки в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, справа переглядається в апеляційному порядку у зазначених межах. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 27.10.2015 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.8). Дана анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не вказано, яка саме картка надається позичальнику. У відповідності із цією анкетою-заявою ОСОБА_1 ознайомився із договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами. До кредитного договору банк додав витяг Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - Архів Умов та правил надання банківських послуг з веб-сайту https://privatbank.ua/terms/. Також суду надано витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Обов`язок позичальника здійснювати погашення кредиту у строки та на умовах, визначених сторонами, встановлено п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, які позивачем долучено до позовної заяви. Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - відсотки за користування кредитом, пеня, штрафи, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість в сумі 42768.29 грн., що складається з такого: 21083.78 грн. - тіло кредиту; 7372.23 грн. - відсотки за користування кредитом; 11799.50 грн. - пеня; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2012.78 грн. - штраф (процентна складова). За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У даному випадку в заяві позичальника ОСОБА_1 від 27.10.2015 не вказано відсоткової ставки по кредиту та умов її нарахування, а також не зазначено, яка саме картка надається в користування. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з позичальника також відсотки за користування кредитом по договору, пеню та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувалась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2015 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2018 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві позичальника, яка підписана ним, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони, до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів враховує, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 27.10.2015 шляхом підписання заяви-анкети, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача у справі про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відповідачем відсотків за користування кредитом, пені та штрафів з порядком нарахування, визначеним позивачем, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно врахував суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. У аспекті вищевикладеного апеляційні доводи скаржника в цій справі про те, що підписання відповідачем заяви про надання банківських послуг свідчить про укладення відповідного кредитного договору, що відповідає висновку ВС у постанові від 08.07.2019 у справі 923/760/18, слід відхилити, адже з обставин даної цивільної справи вбачається, що банк не довів існування правовідносин між сторонами саме на умовах, які він надав в обґрунтування своїх вимоги, у тому числі, у зв`язку з їх мінливістю, що встановлено судом, отже стверджувати про стабільність тих умов надання банківських послуг, які існують у момент укладення договору та його підписання сторонами, підстав не має. Вказівка скаржника на те, що кошти по рахунку відповідача переводилися згідно його розпоряджень на правильність вирішення справи судом не впливає, адже з такими доводами суд першої інстанції погодився, а при апеляційному перегляді справи такі висновки не оспорюються. Апеляційні доводи скаржника про те, що позичальник має також сплатити банку відсотки за користування кредитними коштами, оскільки це відповідає приписам ст. 1048 ЦК України - правові висновки ВС від 18.12.2019 у справі 205/2825/18 та від 20.05.2020 у справі 588/62/18, апеляційний суд відхиляє, адже в цій справі відсутній документ з умовами для нарахування відсотків, пені та штрафів, вимоги про стягнення заборгованості по яким заявляє банк, який би був підписаний сторонами справи. Крім того, вимоги про стягненню відсотків, обрахованих за положеннями ст. 1048 ЦК України, не заявлялися позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції, отже не можуть вирішуватися при апеляційному розгляді цієї справи що відповідає приписам ч.1 ст.367 ЦПК України щодо меж апеляційного перегляду. При цьому вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач до суду першої інстанції не пред`явив, що є підставою для відхилення доводів апеляційної скарги у цій справі про необхідність стягнення відсотків у розмірі облікової ставки НБУ чи відсотків річних згідно вимог ст. 625 ЦК України при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Такі висновки прямо вбачаються з постанови ВП ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Апеляційний суд додатково враховує, що одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сам по собі розрахунок заборгованості, наданий банком, не може свідчити про обґрунтованість розміру боргу, оскільки відповідні обрахунки мають ґрунтуватися на нормах договору, погоджених сторонами, що в цій справі не мало місця. Одночасно апеляційний суд враховує, що позичальник фактично кредитні кошти в банку отримував, що вбачається з обігу коштів по його банківській картці, яким зафіксовано систематичні погашення кредиту (визнання наявності кредитних правовідносин з банком), вказані кошти банку належним чином повернуто не було, що позичальником не спростовується, отже апеляційні доводи про те, що кредитну заборгованість по тілу кредиту слід стягнути у судовому порядку з позичальника, є слушними, а висновки суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту є такими, що не відповідають обставинам справи. Також колегія суддів зауважує, що укладений між сторонами кредитний договір від 27.10.2015 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а також те, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, апеляційний суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що складається з тіла кредиту та простроченого тіла кредиту. Такі висновки узгоджуються з практикою ВС у постанові від 12.02.2020 у справі №365/159/19. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже заочне рішення в оскаржуваній позивачем частині щодо вирішення первісного позову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.06.2020 у даній справі слід змінити, скасувавши в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 21083,78 грн., та винести в цій частині постанову про задоволення зазначених вимог банку та стягнення з відповідача на користь позивача вказаної заборгованості. В частині вирішення зустрічного позову рішення суду не оскаржувалося, відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядалось. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі (на 49%) до перерозподілу належать судові витрати сторін у справі по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій - з відповідача на користь позивача слід стягнути 2158,45 грн. (1762 + 2643) * 49%) судового збору. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - задовольнити частково. Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.06.2020 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання безпідставним списання коштів з рахунку - змінити, скасувавши в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 21083,78 грн. кредитної заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № б/н від 27.10.2015. У решті заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.06.2020 в оскаржуваній частині - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 2158,45 грн. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 19.08.2020. Суддя-доповідач Судді