Постанова 4805 № 278/1626/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/1626/19 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/1626/19 за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В. у м. Житомир, в с т а н о в и в: У червні 2019 року АТ «ОТП Банк» (далі Банк, Товариство) звернулось до суду із даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором CRL-SME010/025/2008 від 13.05.2008 в розмірі 1 320 439 грн. 48 коп. з яких: 1 095 001 грн. 93 коп. - заборгованість за кредитом, 221 255 грн. 45 коп. - відсотки за користування кредитом, 4182 грн.10 коп. - пеня, а також понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що 13 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є АТ «ОТП Банк», укладений кредитний договір №СRL-SME010/025/2008 про надання кредиту у сумі 75000,00 доларів США з кінцевим строком повернення 13 травня 2017 року. 26 травня 2015 року між сторонами укладено додатковий договір №5 до Кредитного договору №СRL-SME010/025/2008 від 13 травня 2008 року за умовами якого ОСОБА_1 видано кредит в розмірі 1200202,20 гривень з кінцевим строком повернення 13 листопада 2023 року. Посилаючись на те, що зобов`язання по кредитному договору відповідачем не виконані, зокрема не виконується графік погашення кредиту, порушується порядок та строки сплати відсотків, Банк просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №СRL-SME010/025/2008 від 13 травня 2008 року в розмірі 1 316 257 грн. 38 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 1 095 001 грн. 93 коп., за користування кредитом - 221255 грн. 45 коп. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права. Вважає, що позивач не обґрунтував та не довів ті обставини, на які посилався в позовній заяві, крім того, ще й пропустив строк позовної давності. Також заявлені суми згідно розрахунку заборгованості не підлягають стягненню та є необґрунтованими. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а факти викладені в ній не гуртуються на нормах матеріального права; вказує на законність ухваленого у справі судового рішення і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Так, відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст. 510 ЦК України). Відповідно до ч.1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Як визначено ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є АТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір №СRL-SME010/025/2008 про надання грошових коштів у сумі 75000,00 доларів США. Відповідності до умов договору, банк надає позичальнику споживчий кредит у відповідності до умов кредитного договору, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені кредитним договором, а також виконувати умови даного договору. Згідно умов кредитного договору позичальник зобов`язаний повністю повернути суму отриманого кредиту та виконати всі інші зобов`язання, встановлені кредитним договором, не пізніше 13 травня 2017 року (а.с.7-9). 26 травня 2015 року між сторонами укладено додатковий договір №5 до Кредитного договору № СRL-SME010/025/2008 від 13 травня 2008 року за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 1200202,20 гривень з кінцевим строком повернення 13 листопада 2023 року (а.с.41). Згідно розрахунку Банку, станом на 14 лютого 2019 року відповідач має заборгованість за кредитним договором в сумі 1320439,48 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 1095001,93 гривень; відсотки за користування кредитом - 221255,45 гривень; пеня - 4182,10 гривень (а.с.6). Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, місцевий суд вважав, що з позовом у цій частині Банк звернувся до суду із пропуском позовної давності. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Заперечуючи щодо позову, ОСОБА_1 , як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог Банку. Вказане клопотання відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-1457цс16), мотивував тим, що останній здійснений ним 26.04.2017 року платіж не свідчить про визнання ним заборгованості за кредитним договором вцілому, відповідно це не є підставою для переривання перебігу позовної давності, і як наслідок є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку із пропуском такого строку. Дійсно, 09 листопада 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-1457цс16 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд касаційної інстанції зазначив, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Верховний Суд України вказав, що суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Так, у даній справі встановлено, що кредитні кошти були надані позичальнику (в кінцевій редакції договору) з терміном погашення до 13.11.2023 року шляхом внесення щомісячних платежів, визначених графіком, що є додатком до кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. В силу ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 неодноразово (21.04.2010 року, 25.06.2011 року, 25.01.2012 року, 20.11.2012 року, 23.08.2013 року, 26.05.2015 року, 16.05.2016 року, 30.05.2017 року), а востаннє 04 січня 2018 року, укладалися додаткові договори до Договору про надання кредитної лінії CRL-SME010/025/2008 від 13.05.2008. Відповідно умов Додаткового договору № 8 від 04 січня 2018 року (далі - Угода), сторони домовились внести зміни до згаданого вище договору про надання кредитної лінії в частині використання фіксованої процентної ставки, зміни графіку платежів, порядку нарахування процентів та інше (а.с. 60-62). При цьому в додатку №1 до Угоди визначено графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, відповідно до яких, станом на 04.01.2018 року, відповідач мав заборгованість перед Банком в сумі 1 180 080 грн. 59 коп., з яких: 1 021 020 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 159782 грн. 59 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом (а.с. 63-65). Як Додатковий договір № 8 від 04 січня 2018 року, так і додаток № 1 до нього були власноручно підписані відповідачем. Враховуючи встановлені обставини та з урахуванням положень ч.1 ст. 264 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про те, ОСОБА_1 своїми діями неодноразово визнавав суму свого боргу та переривав строк позовної давності по оспорюваному кредитному договору (в останній раз 04.01.2018), укладаючи із Банком додаткові договори до основного договору про надання кредиту (CRL-SME010/025/2008 від 13.05.2008). За наведеного, доводи відповідача про те, Банком пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, який подано 19.06.2019, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи і зводяться як такі до особистого тлумачення відповідачем норм матеріального права. Незважаючи на те, що суд першої інстанції помилково обрахував початок строку позовної давності з моменту внесення відповідачем останнього платежу, тобто з 26 квітня 2017 року, а не з моменту укладення Додаткового договору №8 від 04 січня 2018 року, однак дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами. А тому, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, та не вважає за доцільне його зміну чи скасування з формальних підстав. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені відповідачем не оскаржується, отже не є предметом перегляду його в апеляційному порядку. З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 18 серпня2020 року