Постанова 4803 № 212/2175/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6401/20 Справа № 212/2175/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 212/2175/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони позивач: ОСОБА_1 , відповідачка: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобуапеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року, яке ухвалене суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 квітня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позову зазначив, що він з 05 липня 2003 року перебуває з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Мають двох неповнолітніх дітей. Сімейні відносини на день звернення до суду припинені у зв`язку із втратою взаєморозуміння, поваги, почуття кохання та довіри один до одного, спільного господарства не ведуть. Вважає, що сім`я з відповідачкою розпалась остаточно і не може бути відновлена, час на примирення не потрібен, тому просить суд розірвати шлюб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року позов задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 05.07.2003 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 402 - розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачці залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_2 ». Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2020 року виправлено описку допущену по тексту рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року: в зазначені імені позивача, вказано ім`я « ОСОБА_1 » замість невірного « ОСОБА_1 ». В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповноту встановлених судом обставин справи. Так, на думку відповідачки, на теперішній час збереження шлюбу є можливим, проте, судом першої інстанції це не було враховано. Відповідачка категорично заперечує проти розірвання шлюбу, зазначає, що судом першої інстанції проігноровано вимоги статті 112 СК України, тобто суд першої інстанції, при розгляді справи, виходив саме з позиції формалізму, не зазначив у рішенні, яким саме моральним засадам суспільства будуть суперечити заходи щодо примирення їхнього подружжя. Вказує, що в оскаржуваному рішенні, відсутнє жодне визначення щодо подальшого проживання їхніх спільних дітей. Наполягає на тому, що суд першої інстанції не розібрався у питанні можливості та необхідності збереження шлюбу. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 05 липня 2003 року, про що Покровським районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зроблено актовий запис № 402 ( а.с. 9). Сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.7-8). Також судом встановлено, що подружні стосунки сторонами не підтримуються, сім`я фактично припинила своє існування. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції діяв в межах позовних вимог, виходив з наявності підстав для розірвання шлюбу між сторонами, оскільки вони спільного господарства не ведуть, між ними не склалися нормальні сімейні відносини з різних причин, шлюбних стосунків не підтримують, у позивача відсутнє волевиявлення щодо підтримання подальших сімейних відносин, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтями 51 Конституції України та 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примушування жінки чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно зі статтею 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має суттєве значення. Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Таким чином, з контексту вищевказаних правових норм випливає, що кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу. Примушування до збереження шлюбу є порушенням права чоловіка, або дружини. Відповідно, шлюбні відносини формуються на вільному волевиявленню двох сторін, в зв`язку з чим, колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо категоричного небажання відповідачки розлучатись. Колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду про розірвання шлюбу прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.112 СК України, тобто суд першої інстанції, не зазначив у рішенні, яким саме моральним засадам суспільства будуть суперечити заходи щодо примирення їхнього подружжя. Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Отже, посилання відповідачки на порушення судом норм матеріального права (ст.112 СК України) безпідставні з викладених вище підстав. Так, відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Окрім того, важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин, відповідно до ч.7 ст.240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (п.5 ч.1 ст. 251 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Жодних обставин за яких можливо зробити висновок про те, що шлюб сторін підлягає збереженню апеляційна скарга не містить. Так, колегія суддів вважає, що, строк для примирення є правом суду, яке застосовується судом у випадку відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу. Разом з тим, під час розгляду даного позову в суді першої інстанції, сторони не заперечували проти розірвання шлюбу, щодо зазначення ОСОБА_2 , як умовою згоди на розірвання шлюбу, вимоги проживання разом з нею їхніх спільних дітей, судом першої інстанції було вірно роз`яснено відповідачці ОСОБА_2 , що вона не позбавлена права подавати окремий позов щодо захисту порушених сімейних та майнових прав та інтересів і що позов про розірвання шлюбу розглядається виключно в межах позовних вимог. В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів, не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному рішенні, відсутнє жодне визначення, щодо подальшого проживання їхніх спільних дітей. Таким чином, колегія суддів вважає, що позиція позивача в справі щодо наявності підстав для розірвання шлюбу з відповідачкою є послідовною та ґрунтується на мотивах і обставинах, які знаходять своє підтвердження. Натомість позиція в справі відповідачки ОСОБА_2 суперечлива: визнавши позов у суді першої інстанції, вона заперечила його на стадії апеляційного розгляду справи, при цьому, апеляційна скарга жодних обставин за яких можливо зробити висновок про те, що шлюб сторін підлягає збереженню не містить. У цивільних, у тому числі, в сімейних відносинах особа діє вільно, при цьому, повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, зловживання правом не допускається; сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ст. 3 ч. 1 п.п. 1, 6, ст.ст. 12-14 ЦК України, ст.ст. 1, 7 СК України). Судом апеляційної інстанції була забезпечена сторонам можливість реалізації їх прав у спорі, що виник, включно з досягненням примирення. З урахуванням періоду провадження в справі сторони мали достатньо часу і можливостей досягти примирення, врегулювати спір за взаємною згодою, якщо такі можливість і бажання сторін у дійсності мали місце. На час розгляду справи апеляційним судом примирення не досягнуте, спір за згодою сторін не врегульований, позиція позивача в спорі щодо необхідності припинення шлюбу, підстав для збереження якого немає, не змінилася, відповідачка доказів, які б вказували на можливість збереження шлюбу, врегулювання спору за згодою сторін, суду не надала. В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що на даний час збереження шлюбу можливе. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними у зв`язку з чим воно повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: