Постанова 4807 № 2-1384/2009

Дата документу 12.08.2020 Справа № 2-1384/2009 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний №2-1384/2009 Головуючий у 1-й інстанції: Бульба О.М. Провадження №22-ц/807/1916/20-2 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді - доповідача: Подліянової Г.С., суддів: Гончар М.С., Маловічко С.В., за участю секретаря: Путій Д.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 квітня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, заінтересована особа: ОСОБА_2 , - В С Т А Н О В И В: В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргоюна дії заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни. В обґрунтування скарги зазначив, що в провадженні заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни перебуває виконавчий лист №2-1384 від 22 січня 2010 року, виданий Енергодарським міським судом Запорізької області про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини всіх видів його заробітку щомісячно до досягнення повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06 липня 2009 року. 17 березня 2020 року заступником начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук О. В. винесено постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . В обгрунтування скарги в частині незаконності та скасування постанови про арешт майна боржника від 17 березня 2020 року, ОСОБА_1 зазначає, що вона є незаконною, оскільки були порушені його права на отримання розрахунку заборгованості, відсутність зазначення в оскаржуваній постанові номеру та дати довідки, якою встановлено розмір заборгованості та яким чином визначався розмір заборгованості, вказаної в оскаржуваній постанові та недолучення довідки про заборгованість до самої постанови. Зазначає, що арешт на майно повинен накладатися лише після його ідентифікації та опису, який відбувається в присутності понятих. Стосовно незаконності постанови державного виконавця від 17 березня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , вказує на незаконність дій заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук О.В. щодо визначення місця його працевлаштування, не повідомлення про розрахунок заборгованості, на проведення розрахунку незрозумілим способом, а також порушення його прав щодо стягнення з нього 70 відсотків доходів, а не 50 відсотків. Із урахування зазначеного просив суд: Визнати неправомірними та скасувати постанови заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни від 17 березня року про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . УхвалоюЕнергодарського міського суду Запорізької області від 17 квітня 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 на дії заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 квітня 2020 року та ухвалити нову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю, а саме: визнати неправомірними та скасувати постанови заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни від 17 березня 20220 року про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано, що постанва державного виконавця від 17 березня 2020 року про арешт майна боржника прийнята з порушенням п. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», так як державний виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику, проте боржнику такий розрахунок не направлявся. Державний виконавець наклав арешт на все належне йому майно на праві власності, без зазначення підстав для такого арешту та ідетифікації такого майна. Державним виконавцем порушено право на отримання доходів, при визначенні до стягнення 70 відсотків з усіх доходів ОСОБА_1 . Проте загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати , що має бути виплачено працівнику. Отже неправильне нарахування розмірузаборгованості із сплати аліментів, неправомірне накладення арешту на все майно боржника, незаконне визначення до стягнення 70 відсотків з усіх доходів боржника було допущено саме з вини державного виконавця. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. На адресу Запорізького апеляційного суду від адвоката Русін Т.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому вона просила розгляд апеляційної скарги на ухвалу Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 квітня 2020 року провести без участі апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта ОСОБА_4 . Апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі. (а.с. 131-132 ). Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності осіб, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися в судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законними і обґрунтованими та підстав для його скасування немає. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження, що обмеження, встановлені частинами першою і другою статті 70 Закону України "Про виконавче провадження", не поширюються на відрахування із заробітної плати при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Отже, відповідно до вищевказаних положень законів, при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей допускається загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника до сімдесяти відсотків, що свідчить про правомірність дій державного виконавця. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що згідно рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 08 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі ј частини всіх видів його заробітків щомісячно до повноліття дитини, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи стягнення з 06 липня 2009 року. (а.с. 5). Зазначене судове рішення боржником ОСОБА_1 в добровільному порядку не виконується, виконавчий лист, виданий 22 січня 2010 року по справі № 2-1384, стягувачем ОСОБА_2 пред`явлено на примусове виконання, рішення знаходиться на примусовому виконанні в Маневицькому районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в провадженні заступника начальника відділу Наумчук О.В. Згідно з постановою про арешт майна боржника від 17 березня 2020 року ВП №16922830, винесеною заступником начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Наумчук О.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1384, виданого 22 січня 2010 року, на все майно, що належить ОСОБА_5 накладено арешт в межах суми заборгованості по аліментам станом на 01.03.2020 року в розмірі 152261.46 грн, що підтверджено довідкою про заборгованість.(а.с. 6). Згідно з постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 17 березня 2020 року ВП №16922830, винесеною заступником начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Наумчук О.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1384, виданого 22 січня 2010 року, звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 , що отримує дохід у ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». Постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 70% до виплати загальної суми боргу 232428, 06 грн, з них: 152261,46 грн борг по аліментам, який виник станом на 01 березня 2020 року, 72878,73 грн штраф по аліментам, який виник станом на 01 вересня 20169 року та виконавчий збір в сумі 7287,87 грн, який виник станом на 01 вересня 2019 року. Після відрахування боргу, стягнення проводити в розмірі ј частини всх видів доходу боржника. (а.с.7). Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закону) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. У відповідності до частини першої статті 18 Закону "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до пункту 6 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частин 1-5 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Тобто, з аналізу зазначеної статті, вбачається, що проведення опису є обов`язковим лише у разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Зі змісту оскаржуваної постанови, вбачається, що виконавцем винесено постанову про арешт на майно, що належить боржнику, оскільки будь які обмеження права користування майном виконавцем не притймались. Відповідно до ч.1-2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих. Присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна. Відповідно до ч.3 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження», готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих. Доводи апеляційної скарги про неправомірність дій заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Наумчук О.В. щодо не проведення опису арештованого майна, за участю понятих, спростовується вказаними нормами закону, відповідно до яких не передбачено обов`язок державного виконавця ідентифікувати майно на яке накладається арешт, обов`язково здійснювати опис зазначеного майна, а також здійснювати ці дії за участю понятих, так як їх залучення передбачається Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, стаття 56 Закону України містить альтернативні положення, відповідно до яких арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання сторони заявника, як на підставу незаконності спірної постанови про арешт майна боржника, необхідність проведення опису майна та залучення до цього понятих. Посилання в апеляційній скарзі на незаконність постанови про арешт майна боржника через незрозумілість розрахунку заборгованості та не долучення розрахунку до спірної постанови, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відсутні норми, які регулюють обов`язок державного виконавця долучати до постанови про арешт майна довідку та розрахунок заборгованості. Відповідно до ч.4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Вказаних підстав, за яких виникає обов`язок у державного виконавця повідомляти боржника про наявність заборгованості, судом першої інстанції не встановлено. У 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Ураховуючи положення частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої і восьмої статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (статті 7, 155 СК України). Згідно ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Відповідно до частини третьої статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. З указаного вбачається, що обмеження, встановлені частинами першою і другою статті 70 Закону України "Про виконавче провадження", не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. При цьому вказана норма закону не містить вимог щодо можливості стягнення із боржника 70 відсотків його заробітку лише за сукупності таких умов як відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, а може бути застосована за наявності однієї із указаних обставин. Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині ґрунтуються на неправильному розумінні заявником положень указаної норми. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного нарахування розміру заборгованості із сплати аліментів не заслуговують на увагу тане можуть перевірятися апеляційним судом. Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кродексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або виребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається зі змісту скарги, предметом оскарження ОСОБА_1 у цій справі є визнання неправомірними та скасування постанови заступника начальника відділу Маневицького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Наумчук Ольги Володимирівни від 17 березня року про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . Дії державного виконавця щодо складання розрахунку заборгованостіпо аліментам ОСОБА_1 не оскаржував. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й суд апеляційної інстанції, встановивши правомірність дій державного виконавця при прийнятті оскаржуваних постанов, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. При цьому, колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд судове рішення не змінює та не ухвалює нове, тому підстав для розподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 381- 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 квітня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 17 серпня 2020 року. Головуючий, суддя - Суддя Суддя доповідач Подліянова Г.С Гончар М.С. Маловічко С.В.