Постанова Харківський апеляційний суд № 642/1455/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2020 року м. Харків Справа № 642/1455/19 Провадження № 22-ц/818/236/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , відповідач: ОСОБА_3 , треті особи: приватне підприємство «Акр Плюс», громадська організація «Всеукраїнська федерація кінного спорту» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харковіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: приватне підприємство «Акр Плюс», громадська організація «Всеукраїнська федерація кінного спорту», про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 18 вересня 2019 року у складі судді Євтіфієва В.М.,- встановив: 01 березня 2019 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив витребувати із чужого незаконного володіння - ОСОБА_3 належного на праві власності ОСОБА_2 жеребця гнідої масті 02/03/09 д.н. Вестфальської породи кличка «Кантадор» ідентифікаційний номер тварини DЕ 441413040409 паспорт коня серія ВВ № 008073 виданого ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» 17.12.2018р. та передати його власнику. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 18 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описок від 26 листопада 2019 року, задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , належний на праві власності ОСОБА_2 жеребця гнідої масті 02/03/09 д.н. Вестфальської породи кличка «Кантадор» ідентифікаційний номер тварини ОЕ 441413040409 паспорт коня серія ВВ № 008073 виданого ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» 17.12.2018р. та передано його власнику. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн.40 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства, суд не в повній мірі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Вказує, що рішенням Люботинського міського суду Харківської області у справі № 630/896/15-ц від 13 січня 2016 року встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ) припинилися в січні 2015 року і з цього часу сторони проживали окремо один від одного. Під час шлюбу у власності ОСОБА_4 перебував жеребець Вестфальської породи ,2009 р.н., кличка « Кантадор » паспорт коня № 702747. Померла ОСОБА_4 була майстром спорту, професійно займалася кінним спортом та конем користувалася індивідуально, тому жеребець був її особистою власністю, та не входив до обсягу речей, набутих за час шлюбу, що було встановлено рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 17.10.2016 року. Отже, померла ОСОБА_4 мала право розпоряджатися своєю особистою власністю без згоди чоловіка - ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідно до ст. 180 ЦК України, тварини є особливим об`єктом цивільних прав, право власності на які не підлягає державній реєстрації, факт державної реєстрації ідентифікованої тварини не породжує прав на цю тварину, а лише носить характер офіційного підтвердження цих прав, перевірка наявності прав на тварину не входить до обов`язків ДП «Агентства з ідентифікації і реєстрації тварин», з огляду на положення п. 3.13, правовстановлюючим документом права приватної власності на жеребця є договір купівлі продажу спортивного коня від 09.11.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Також звертає увагу, що позивачем не оспорюється факт проведення ГО «Всеукраїнська федерація кінного спорту України» перереєстрації власника коня ОСОБА_4 на ОСОБА_3 та внесення змін до паспорту спортивного коня № 702747 від 24.10.2012 року. Посилаючись на правові висновки, викладені в постанові Верховного суду по справі № 191/3532/17 ( провадження 61-72св19) та постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 766/9544/17 від 20 березня 2019, зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спортивного коня від 09.11.2015 року, не заявлялася. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що відповідачем не дотримано вимог законодавства та не отримано паспорт на коня. Не надано до суду першої інстанції належних доказів того, що ним законно набуто право власності на коня, взагалі не надано оригіналу або належно засвідченої копії договору купівлі-продажу коня, або іншого документального підтвердження своїх прав на спірну тварину, щодо доводів апеляційної скарги стосовно неналежного способу захисту порушеного права, обраного позивачем. Вважає, що оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів правомірності набуття права власності на коня, то відповідно позивачем і не висувалося вимоги про визнання правочину недійсним. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний кінь підлягає витребуванню у ОСОБА_3 із його незаконного володіння, оскільки ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , а тому їй належить на праві власності жеребець вестфальської породи , 2009 р.н., кличка « Кантадор », що підтверджується паспортом коня. Договір купівлі-продажу спортивного коня, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є неналежним доказом у справі, оскільки ОСОБА_1 не надавав згоди своїй дружині ОСОБА_4 на вчинення такого правочину. Такий висновок суду не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 27 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 13 січня 2016 року у справі № 630/896/15-ц шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано. Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ( а.с. 7). ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 ( а.с. 8). Станом на день смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_2 була неповнолітньою. Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27.06.2018 року після смерті ОСОБА_4 зареєстрована спадкова справа № 62634974 ( а.с.11). З заяви приватному нотаріусу ХМНО Вільховому Р.М., убачається, що ОСОБА_7 - мати померлої ОСОБА_4 відмовилася від прийняття належного їй права на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4 ( а.с. 12). ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 . Згідно інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру тварин про тварин виду Коні,станом на 04.07.2018 року власником тварини ідентифікаційний номер DE441413040409 , кличка « Кантадор », дата народження 02.03.2009 , стать «Ж», дата реєстрації 08.12.2010 вказана ОСОБА_4 , реєстраційний номер господарства НОМЕР_6 (а.с. 17, 100). Згідно з вкладишем до паспорту коня від 26.09.2018 власником коня ідентифікаційний номер DE441413040409 , кличка « Кантадор », дата народження 02.03.2009 , стать « Жеребець »,масть «гніда» , порода « Вестфальська » зазначено ОСОБА_2 ( а.с. 19). 09 листопада 2015 року між ОСОБА_4 ( Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі продажу спортивного коня, відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати до 10.11.2015 у власність Покупцеві спортивного коня породи і реєстраційного номера Westfalian , стать stallion, масть Bay, місце народження Russia, рік народження 2009, кличка Cantador, а покупець зобов`язується прийняти коня до 10.11.2015 та сплатити за нього ціну, визначену договором; кінь належить Продавцю на праві приватної власності відповідно до паспорту спортивного коня № 702747, виданого Федерацією кінного спорту України 24.10.2011, право власності на коня переходить до Покупця з моменту підписання Акта приймання, що є невід`ємною частиною цього договору ( а.с. 26-27). З заяви на реєстрацію змін в паспортах ФКСУ ТА/ або FEI від 05.04.2016 року убачається, що власником коня кличка Кантадор , дата народження 2009, стать жеребець, масть гніда, порода вестфален, місце народження Росія, з 10.11.2015 року є ОСОБА_3 ( а.с. 28). Заочним рішенням Люботинського міського суду Харківської області по справі № 630/20/16-ц від 17 жовтня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя ( а.с. 96-98). Розглядаючи вищезазначений позов, суд прийшов до висновку, що жеребець вестфальської породи , 2009 р.н., кличка « Кантадор », паспорт спортивного коня № 702747 , є особистою власністю ОСОБА_4 , тому виключено з обсягу майна, набутого за час шлюбу. В задоволені позову в частині поділу спільної сумісної власності коня - відмовлено. Зазначене заочне рішення сторонами не оскаржувалось. На даний час є таким, що набрало законної сили. Звертаючись із позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 просив витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 жеребця гнідої масті 02/03/09 д.н. Вестфальської породи кличка «Кантадор» ідентифікаційний номер тварини DЕ 441413040409 та передати його власнику, якою є ОСОБА_2 , що на його думку, підтверджується єдиним належним документом ідентифікації коня - паспортом коня серія ВВ № 008073 виданого ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» 17.12.2018 року. Позивач вказав, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є лише їх неповнолітня дочка ОСОБА_2 , якій після смерті матері в порядку спадкування за законом, належить на праві власності, зокрема і жеребець вестфальської породи , 2009 р.н., кличка « Кантадор ». Крім того, позивач вважав, що документи, на підставі яких відбувалась перереєстрація власника жеребця, містять недостовірні дані, які були надані відповідачем. Вказував, що станом на момент нібито укладення договору купівлі-продажу спортивного коня від 09.11.2015 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано лише 13 січня 2016 року, проте ОСОБА_1 своєї згоди на укладення правочину 09.11.2015 щодо розпорядження спільним майном не надавав. Позивач вважав, що відповідач ОСОБА_3 незаконно утримує у себе жеребця «Кантадор», який в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , належить на праві власності неповнолітній дочці ОСОБА_2 . В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) Велика Палата Верховного Суду, висловила правову позицію про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача. Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 12 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої , шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі, а саме: будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статті 77 78, 79 ЦПК України визначають вимоги щодо належності, допустимості та достовірності доказів. Статтею 95 ЦПК України встановлено, що є письмовими доказами, а саме: документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обставини справи, які за Законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі ст.4 Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» (далі-Закон) об`єктом ідентифікації та реєстрації є сільськогосподарські тварини - велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози. Як зазначено в ст. 5 Закону юридичні та фізичні особи, що провадять діяльність з розведення та утримання тварин, зобов`язані: подавати для реєстрації дані про ідентифікованих тварин, господарства їх розведення та утримання, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж тварин; вести облік усіх тварин у господарстві, в тому числі щодо їх народження, ідентифікаційних номерів, усіх переміщень тварин між господарствами, а також про забій, утилізацію та падіж тварин; здійснювати переміщення тварин з ідентифікаційними документами. Ідентифікаційні документи - документи встановленого паспорту коня, реєстраційне свідоцтво свиней, реєстраційне свідоцтво овець/кіз (п. 3 ст. 1 Закону). Переміщення - процес, результатом якого є зміна господарства, в якому перебуває тварина, або зміна її власника/утримувача( п. 6 ст. 1 Закону). Наказом Міністерства аграрної політики № 496 від 21.12.2004 «Про запровадження ідентифікації і реєстрації коней», зареєстрованому в Міністерстві юстиції 06 квітня 2005 року за № 362/10642, (далі- Наказ № 496) запроваджено ідентифікацію та реєстрацію коней, а також затверджено Положення про ідентифікацію та реєстрацію коней ( далі- Положення) . Відповідно до пункту 4 Наказу № 496 ( в редакції Наказу Міністерства аграрної політики № 83 від 27.02.2006) визначено, що починаючи з 1 січня 2007 року, переміщення коней з господарства в господарство, реалізація та забій тварин на м`ясо здійснюються за умови, що тварина ідентифікована та зареєстрована в установленому порядку та за наявності паспорта коня. Відповідно до п.п.1.1,1.2, 1.3 Положення, це положення визначає порядок проведення ідентифікації і реєстрації коней , є обов`язковим для виконання всіма юридичними та фізичними особами, що є власниками коней, займаються їх розведенням, вирощуванням, утриманням, випробуваннями, торгівлею, транспортуванням, проводять забій, утилізацію, здійснюють ветеринарно-санітарний контроль, ведуть централізований племінний облік, надають сервісні послуги у сфері тваринництва та проводять виставки за участю коней. Ідентифікації і реєстрації підлягають усі коні, які перебувають, розводяться або утримуються на території України. Пунктом 1.4. Положення визначено, що ідентифікація і реєстрація коней запроваджується з метою , зокрема, і підтвердження права власності на коней. Відповідно до п. 1.5. власником є фізична чи юридична особа, яка володіє, користується та розпоряджається тваринами; паспорт коня це документ установленої форми, що містить ідентифікаційні та інші дані стосовно коня, відомості про власника, реєстрацію в Реєстрі тварин, ветеринарно-санітарні заходи та є обов`язковим супровідним документом при будь-якому переміщенні тварини. Розділом 4 Положення (в редакції Наказу Міністерства аграрної політики № 85 від 25.02.2008) встановлено, що Паспорт коня (паспорт віслюка/мула/лошака) видається на кожну тварину, ідентифіковану і зареєстровану в установленому цим Положенням порядку, є супровідним документом на коня при будь-якому його переміщенні і зберігається за місцеперебуванням коня ( п. 4.1.) Бланки паспорта коня (додаток 9), паспорта віслюка/мула/лошака (додаток 10 виготовляються згідно з технічним описом бланка "Паспорт коня" (додаток 11) ( п.4.3). Згідно п. 4.6. Положення , в редакції Наказів Міністерства аграрної політики № 85 від 25.02.2008 та № 484 від 18.12.2015) Паспорт містить такі розділи: Відомості про коня та його власника. Відомості про коня містять: ідентифікаційний номер, код мікрочипа (за наявності), дату народження, кличку, стать, масть, породну належність, реєстрацію в ДКПК (за наявності), походження (номер за ДКПК (для племінних коней), кличка, рік народження і порода батька, матері і батька матері), місце народження; відомості про власника, які містять назву господарства, прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, поштову адресу. Реєстрація зміни власника. Родовід коня (крім паспорта віслюка/мула/лошака). Ідентифікаційний опис коня (віслюка/мула/лошака). Розділ містить кличку коня, графічний і письмовий опис відмітин і прикмет коня, реєстрацію зміни клички коня, відмітку про кастрацію. Перевірка ідентифікаційних даних коня. Проводиться шляхом порівняння відмітин і прикмет коня з відмітинами і прикметами, що описані в його паспорті. Перевірка ідентифікаційних даних проводиться уповноваженою особою або ветеринарним лікарем у разі прибуття коня на змагання, випробування тощо і у всіх випадках застосування щодо коня ветеринарних лікарських препаратів або проведення ветеринарних досліджень. Відмітки про проведені вакцинації проти грипу коней. Відмітки про інші вакцинації (крім грипу). Лабораторні дослідження. До цього розділу заносяться результати проведених лабораторних досліджень щодо наявності в організмі коня збудників інфекційних захворювань або заборонених речовин. Облік застосування ветеринарних лікарських засобів. У цьому розділі лікар ветеринарної медицини, що проводить лікування коня, зазначає інформацію щодо дати, місця лікування і назви кожного ветеринарного лікарського препарату, що застосовувався для лікування коня, і засвідчує її своїм підписом і печаткою. Паспорт на ідентифікованого коня видається один раз. Термін дії паспорта є безстроковим. Обмін паспорта або видача нового здійснюється у разі, якщо: власником були встановлені розбіжності в записах паспорта із записами книги обліку ідентифікованих коней; паспорт став непридатним для користування; паспорт утрачено. (п.4.8. 4.10. Положення) . Таким чином належним документом ідентифікації коня, в тому числі її власника, є паспорт коня, який відповідно до наведених положень процесуального законодавства є належним та допустимим доказом, який дозволяє визначити його власника. Наказом Міністерства аграрної політики № 85 від 25.02.2008, зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства № 484 від 18.12.2015 Положення доповнено додатком 11, в якому міститься технічний опис бланка «Паспорт коня», та в якому зазначено, що: Бланк документа "Паспорт коня" складається з комплекту дванадцяти текстових паперових аркушів, укладених у обкладинку і скріплених двома металевими блочками. Документ "Паспорт коня" скріплюється блочками після внесення необхідної інформації до текстових паперових сторінок. Обкладинка паспорта розміром 150х214 мм складається з двох видів полівінілхлоридної плівки: лицьовий бік - з прозорої плівки ПВХ товщиною не менше 250 мк; зворотний бік - з непрозорої плівки ПВХ товщиною не менше 300 мк. Зворотний бік обкладинки на 17 мм заходить на лицьовий. Розмір прозорої частини лицьового боку - 133х214 мм. Товщина корінця обкладинки - 1,5 мм. Допуски за лінійними розмірами та координатами розміщення елементів обкладинки - +- 0,5 мм. Блочки для скріплення бланка мають: зовнішній діаметр - 7 мм; внутрішній діаметр - 5,5 мм. Блочки запресовуються в зібраний документ на відстані 40 мм від середини сторінки і мають координати: 10 мм від корінця обкладинки та 67 мм і 147 мм від правого краю обкладинки. Відстань між вісями блочків - 80 мм. Кожний комплект аркушів має єдиний номер, який не повторюється в серії. Формат аркушів - 148х210 мм, де 148 мм - вертикальний розмір аркуша. Основні технічні характеристики паперу для виготовлення комплекту паперових аркушів: маса 1 кв.м - не менше 80 г; власна флюоресценція - не більше 3%; наявність хімічного захисту; наявність двоступеневого (двотонового) водяного знака; білість - не менше 80%; наявність захисних волокон. На папері присутній двоступеневий (двотоновий) водяний знак. Друковані елементи захисту паперових аркушів: лицьовий та зворотний боки аркушів (крім сторінки 6) задруковані двома гільйошними антисканерними сітками перемінної геометрії з товщиною ліній не більше 50 мкм; у дизайні лицьового та зворотного боків аркушів при друкуванні використані видимі та не видимі при денному світлі фарби, що візуалізуються при дії випромінювання в зонах спеціальних частот, та мікрошрифт. Кількість фарб офсетного друку - 4+4 (крім сторінки 6, де кількість фарб - 2). Кожний паперовий аркуш комплекту має номер з шести цифр і серію з двох літер, які нанесені на лицьовий бік. Кожна сторінка має колонцифру в нижньому правому куті. Кольори сторінок 1-5, 7-9 - світло-зелено-охристий, 10-24 - рожево-охристий. Комплект текстових паперових аркушів обандеролюється паперовою стрічкою. Допуски за всіма розмірами і координатами розміщення (крім товщини ліній дизайну та мікрошрифту) +- 0,5 мм. В матеріалах справи відсутній документ, який відповідає технічному опису бланка «Паспорт коня». За положеннями ст.ст. 319, 328 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.ст. 330, 387, 388 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Згідно роз`яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду. З матеріалів справи убачається, що за життя колишнього власника ОСОБА_4 , 09.11.2015 року нею з ОСОБА_3 , у письмовій формі, було укладено договір купівлі-продажу спортивного коня. Зазначений договір виконано сторонами. У зв`язку з чим було проведено перереєстрацію коня на нового власника - ОСОБА_3 . Висновок суду першої інстанції про те, що наданий договір купівлі-продажу від 09.11.2015, не є доказом належності жеребця вестфальської породи, 2009 р.н., кличка « Кантадор » ОСОБА_3 , а перереєстрація права власності на коня за відповідачем є незаконною, суперечить фактичним обставинам справи. Вищенаведеного висновку суд першої інстанції дійшов, виходячи із того, що при укладання договору купівлі-продажу від 09.11.2015 було порушено положення Сімейного Кодексу України ст.ст. 60,65 та 70 СК України, якими унормовано право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки на час укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Згоди на укладення такого правочину ОСОБА_1 не надавав. При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області по справі № 630/20/16-ц від 17 жовтня 2016 року про поділ спільного майна подружжя ( а.с. 96-98), відповідно до якого жеребець вестфальської породи , 2009 р.н., кличка « Кантадор », паспорт спортивного коня № 702747 , визнано особистою власністю ОСОБА_4 та виключено з обсягу речей, набутих за час шлюбу та в задоволені позову в частині поділу спільної сумісної власності коня - відмовлено, а тому розпорядження майном, яке знаходиться у особистій приватній власності подружжя, не потребує згоди чоловіка( дружини). Крім того, договір купівлі-продажу та перереєстрація права власності на коня за ОСОБА_3 відбулись у 2015-2016 р.р. Питання про недійсність договору купівлі-продажу та незаконність перереєстрації права власності на коня за ОСОБА_3 , за життя ОСОБА_4 , не ставилося. На час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції та до теперішнього часу договір купівлі-продажу не визнаний недійсним та позивачем не оспорений. Тому за наявності договору купівлі-продажу та відповідної реєстрації права власності на коня не можна вважати ОСОБА_3 , особою, яка незаконно, без відповідних правових підстав заволоділа майном, тобто є недобросовісним володільцем майна, як про те зазначив суд першої інстанції. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову та витребування у ОСОБА_3 спірного коня на користь позивача. Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 у відповідності до п.п.2-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Враховуючи, що апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та відмовляє у задоволені позову, за правилами п. 2 ч. 2, ч. 13 ст. 141, п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України , судові витрати, пов`язані з розглядом справи залишає за позивачем, а судовий збір у розмірі 1875 грн. понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції стягує з ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на користь відповідача ОСОБА_3 . Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п.2-4 ч. 1ст.376, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року скасувати і ухвалити нове. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: приватне підприємство «Акр Плюс», громадська організація «Всеукраїнська федерація кінного спорту», про витребування майна з чужого незаконного володіння. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_8 ) судовий збір сплачений за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 1 875 (одна тисяча вісімсот сімдесят п`ять) грн.00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: О.В.Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення складено 17 серпня 2020 року.