Постанова 4857 № 140/1251/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/1251/20 пров. № А/857/5828/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року (суддя - Денисюк Р.С., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складання повного тексту - не вказана), в адміністративній справі №140/1251/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, встановив: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправною відмову відповідача від 07.02.2020 року №139-113/Н-02/80300/20 в перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання з 01 січня 2020 року. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання з 01 січня 2020 року на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області від 21 січня 2020 року №84. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області судові витрати в розмірі 840,80 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції від 01.04.2020 року не погодився відповідач ГУ ПФУ у Волинській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач звернувся до Управління з вимогою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із заявою не встановленої форми, всупереч вимогам передбаченим Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1. Тому така заява не може розглядатися органами Пенсійного фонду України як заява про перерахунок та не може призводити до відповідних правових наслідків. Також апелянт вказує, що правові підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачу як судді у відставці відсутні, оскільки довічне грошове утримання позивачу призначено на підставі і в спосіб, що прямо передбачені судовими рішеннями, які набрали законної сили. У жодному із попередніх судових рішень немає зобов`язання та механізму подальшого проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 01.04.2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також апелянт просив зупинити провадження у цій адміністративній справі у зв`язку з розглядом типової справи і оприлюдненням повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі №620/1116/20. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року в адміністративній справі №140/1251/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою цього ж суду апеляційної інстанції від 13.07.2020 року призначено справу №140/1251/20 до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Цією ж ухвалою суду відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі, оскільки Верховним Судом у зразковій справі №620/1116/20 уже прийнято і оприлюднено рішення від 16.06.2020 року. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує щомісячне довічне грошового утримання. Згідно Указу Президента України від 22.07.2004р. №837/2004 позивач звільнений з посади судді Шацького районного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків (а.с. 6). Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2014р. у справі №159/3945/13-а зобов`язано УПФУ в Шацькому районі Волинської області призначити позивачу ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 12.03.2013р., відповідно до частини ч.4 ст.43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру заробітної плати судді, який працює на посаді голови Шацького районного суду (а.с. 7-8). Постановою Шацького районного суду Волинської області від 07.12.2016р. у справі №170/743/16-а зобов`язано Шацьке ОУ ПФУ здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача без обмеження граничного розміру з 08.06.2016 року (а.с. 9-10). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2019р. у справі №140/2359/19 зобов`язано Шацько-Любомльське ОУПФУ у Волинській області здійснити перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання з 04.12.2018р. на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області від 25.01.2019р. №71 та з 01.01.2019р. на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області від 25.01.2019р. №70 (а.с. 11-14). Також судом встановлено, що 24.01.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ГУ ПФУ у Волинській області із письмовою заявою, у якій просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020 року, до якої додав довідку ТУ ДСА України у Волинській області від 21.01.2020 року №84 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 4, 15). Листом від 07.02.2020 року №139-113/Н-02/8-0300/20 відповідач повідомив позивача про те, що проведення перерахунків щомісячного грошового довічного утримання у зв`язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді здійснювалося з урахуванням постанов судових інстанцій, якими не передбачено зобов`язання та механізму подальшого проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання. Таким чином для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням довідки від 21.01.2020 року №84 немає підстав (а.с. 5). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статей 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та із 12.03.2013р. отримує щомісячне довічне грошового утримання. Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011р. №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013р. №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Судом першої інстанції вірно враховано, що частиною третьою статті 133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. №192-VІІІ) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Однак, 04 грудня 2018 року Конституційним судом України ухвалено рішення у справі №1-7/2018 (4062/15) від 04.12.2018 року №11-р/2018 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини третьої, десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-IV «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». Відповідно до пункту 1 вказаного рішення Конституційного Суду України положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII підлягає застосуванню в його первинній редакції, а саме: Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат. Згідно частин 4 і 5 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Отже, зміна розміру суддівської винагороди діючого судді являється підставою для перерахунку щомісячного грошового забезпечення судді у відставці. Матеріалами справи підтверджується, що 21.01.2020 року ТУ ДСА у Волинській області видало позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №84, згідно з якою станом на 01.01.2020 року суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 40989 грн., у тому числі посадовий оклад 31530 грн., доплата за вислугу років (30%) 9459,00 грн.. Зазначена довідка разом із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання була подана позивачем до ГУ ПФУ у Волинській області. Таким чином, позивач мав право на здійснення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання на підставі вказаної довідки, з врахуванням вказаних вище приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Такий перерахунок проводиться незалежно від того, на якій підставі судді призначено щомісячне довічне грошове утримання, за самостійним рішенням Пенсійного органу чи за судовим рішенням. При цьому, колегія суддів зазначає, що відсутність у попередніх судових рішеннях відносно позивача ОСОБА_1 зобов`язань та механізму подальшого проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання, не може бути для відповідача умовою для нездійснення подальшого перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, якщо наявність права позивача на такий перерахунок передбачено нормами чинного законодавства. Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 06.03.2019р. у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020р. у справі №200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Судом першої інстанції також вірно враховано, що Пунктами 1 - 3 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008р. за №200/14891 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Порядок №3-1) передбачено, що заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та довідка про розмір суддівської винагороди подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання. У разі надсилання заяви і документів для перерахунку щомісячного довічного утримання поштою днем звернення за перерахунком вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку №3-1, до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди. Отже, вищенаведені положення Порядку №3-1 чітко регулюють порядок проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та передбачають, що такий перерахунок повинен проводитись на підставі поданої заяви про перерахунок та відповідної довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки з 01.01.2020р. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020р. на рівні 2102 гривні, змінився посадовий оклад судді місцевого суду, тому раніше призначене щомісячне довічне грошове утримання позивача як судді у відставці підлягає перерахунку. При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача (апелянта) про те, що позивач звернувся до Управління з вимогою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із заявою не встановленої форми, чим порушив вимоги, передбачені Порядком №3-1, оскільки вказаним Порядком не затверджено відповідний бланк заяви, а лише в Додатку №1 наведено найменування заяви про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Із змісту заяви позивача від 24.01.2020 року, яка подана до ГУ ПФУ у Волинській області видно, що позивач просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020 року на підставі довідки ТУ ДСА України у Волинській області від 21.01.2020 року №84 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Із змісту листа-відповіді від 07.02.2020р. №139-113/Н-02/8-0300/20 видно, що Управління розглянуло по суті питання щодо наявності у позивача права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, і як на підставу відмови у проведенні такого перерахунку не вказувало факт подання заяви не за встановленою формою. У розглядуваних правовідносинах суд першої інстанції також вірно послався на правову позицію, викладену у рішеннях Конституційного Суду України від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій, від 01.12.2004р. №19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу, від 11.10.2005р. №8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання, від 22.05.2008р. №10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, від 03.06.2013р. №3-рп/2013 у справі щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці та від 08.06.2016р. №4-рп/2016 у справі про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці, у яких Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя; однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. Також, Конституційний Суд України у свої рішеннях покликається на норми Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10.07.1998р., відповідно до яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1), статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4), а також на рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 № (94)12, від 17.11.2010 №(2010)12, згідно з якими кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення; мають існувати гарантії виплат у зв`язку з відставкою суддів, які мають відповідати попередньому рівню оплати праці суддів. Крім цього, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява №50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді. У Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62). Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її». Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність. Відносно питання щодо необхідності чи можливості застосування у розглядуваній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 рішення Верховного Суду від 16.06.2020 року у зразковій справі №620/1116/20, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Верховний Суд у рішенні від 16.06.2020 року у зразковій справі №620/1116/20 вказав, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких: - позивачі мають статус судді у відставці та не проходили (не пройшли) кваліфікаційне оцінювання суддів під час перебування на посаді судді та (або) не пропрацювали на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання; - відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи) - територіальні органи Пенсійного фонду України - Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; - спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку із відмовою відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці після 18.02.2020р. (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України №2-р/2020) з врахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; - позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу - судді у відставці, який не проходив (не пройшов) кваліфікаційне оцінювання суддів та (або) не пропрацював на відповідній посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. № 2-р/2020. Аналіз фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які регулюють досліджувані правовідносини, формує у суду апеляційної інстанції висновок про те, що розглядувана адміністративна справа №140/1251/20 за позовом ОСОБА_1 не являється типовою по відношенні до зразкової адміністративної справи №620/1116/20, оскільки являються різними фактичні обставини у цих справах та підстави позову, зокрема, щодо права на перерахунок судді у відставці щомісячного грошового утримання після винесення рішень Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020р. та №11-р/2018 від 04.12.2018 року, та різними є підставами зі сторони органів УПФ у здійсненні таких перерахунків. Водночас окремі правові висновки Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №620/1116/20 взято колегією суддів до уваги як такі, що сформовані із загальних питань щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку із зміною грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 01.04.2020 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Також, статтею 263 КАС України визначено, що справою незначної складності являється, зокрема, справа щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року в адміністративній справі №140/1251/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль